Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

КРУГЛОУНІВЕРСИТЕТСЬКА, 10 (кол. Університетська Кругла, 9)

На закруті типово київської вулиці, за невеличким газоном стоїть ошатний особнячок на десять віконних осей по фасаду. Останній розчленовано лопатками і так само - ритмом великих лиштов прямокутних вікон та оздоблено в традиціях київського цегляного декору, з ліпними вставками у фільонках та фризі. А на додаток - відсунута від чолового фасаду, згідно із закрутом вулиці глуха стіна ліворуч, що відповідала терасі, розкритій у бік саду. Для надання тій глухій стіні естетичнішого вигляду архітектор збагатив її пропорційно доречною екседрою під трикутним фронтончиком, додав ліпнини, - все як годиться за класичними зразками. На цьому добре розумівся автор - київський технік А. Краусс, за чиїм проектом 1892 р., на замовлення власника садиби Андрія Владиславовича Савицького було споруджено цей особняк.

Історія садиби сягає тих часів, коли Лютеранська вулиця була ще Графською, бо лютеранської кірхи, від якої пішла сучасна назва, ще не існувало. На початку 1830-х рр. велику земельну ділянку на Графській отримала дружина колезького асесора Уляна Степанівна Сулима. Згодом ділянку збільшили, і вона простягалася від сучасної садиби по Лютеранській, 16 на південь аж до Крутого узвозу. 1837 р. через ці сулимівські землі проклали стрімку вулицю Університетську Круглу, що розділили садибу Сулим на дві частини. Південна займала весь сучасний парний бік вулиці Круглоуніверситетської (тоді він мав непарну нумерацію), 2 - 14, площею 1 десятина 1680 кв. саж. (1,86 га). Уляна Степанівна після смерті чоловіка, Якима Якимовича Сулими, вийшла заміж удруге - за генерал-лейтенанта Миколу Петровича Ловцова. Прямих спадкоємців подружжя не мало, а тому господиня заповіла садибу своїй племінниці Марії Миколаївні Савицькій, з дому Кандиб, а садибу по Лютеранській, 16 віддала місту під притулок для бідних, що став зватися Сулимівкою. Тож по смерті У. Ловцової (1859 р.) садиба перейшла у спадкове володіння дружини генерал-майора Савицького, М. Савицької.

Особняк по вул. Круглоуніверситетській, 10.
1993 р.

Савицькі походили з давнього козацького роду - нащадки Трохима Савицького, сотенного отамана; Йосипа Савицького; Ничипора Савича, сотника Понорницького (1693 р., польського герба "Холєва" (халява)). Указом Правительствуючого Сенату від 27 вересня 1833 р. Савицькі були затверджені в правах потомствених дворян Могилівської губернії.

Генерал-майор Владислав Юрійович Савицький помер у Києві 1881 р., і був похований на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря, поруч з дружиною Марією Миколаївною, яка померла 1880 р., та її тіткою У. Ловцовою. По смерті батьків 1882 р. увійшли в спільне володіння в рівних долях сини: корнет Андрій та неповнолітній Олександр. Роздільний акт між братами відбувся ЗО січня 1887 р. за планом, складеним 1886 р. Частина садиби по Університетській Круглій - від Крутого узвозу - дісталася молодшому Олександрові (з усією забудовою і садом мірою 1805 кв. саж. (0,82 га), більша ж - сад, забудова (сучасні номери 6-14) площею 2643 кв. саж. (1,2 га) - Андрію. Після операцій з нерухомістю Андрієві Савицькому залишилася садиба по Університетській Круглій, 7 та 9 (тепер, відповідно, 12 і 10).

План 1-го поверху з автографом техніка А. Краусса.
1892 р.

Крім нерухомості у Києві, родині Савицьких дісталися у спадок землі У. Ловцової в Київському повіті, включно з містечком Мотижин, де, до речі, зберігалися старовинні акти Переяславського полку.

1890 р. під редагуванням О. Лазаревського вийшов друком "Мотыжинский Архив. Акты Переяславского полка XVII- XVIII вв. Издание Андрея и Александра Савицких. Киев. 1890 г.". Цей збірник у головній своїй частині став доповненням до виданого під редакцією того ж О. Лазаревського, 1884 р. Сулимівського Архіву. Крім сімейних паперів Сулим, у "Мотижинському Архіві" були надруковані документи, що стосуються історії ще кількох українських родин, як-от Максимовичів, То-мар, Мировичів та інших. "Киевская старина", подаючи рецензію на це видання, звернула увагу читачів, котрі мають фамільні документи XVII-XVIII ст., на чудовий приклад братів Савицьких, коштом яких було видано "Мотижинський Архів".

План напівпідвалу з автографом техніка А. Краусса.
1892 р.

За даними на 1913 р., у містечку Мотижин було 3384 жителі. Андрієві Савицькому належало 2758 десятин землі при м. Мотижині і с Плахтянка Макарівської волості. У самому Мотижині А. Савицький заснував 1890 р. винокурню з річним прибутком 2990 руб.

У 1892 р., на час зведення особняка, А. Савицький - таємний радник, предводитель дворянства та почесний мировий суддя Радомишльського повіту, член губернської опіки дитячих притулків; від місцевих власників лісів входив до складу губернського лісоохоронного комітету. Наприкінці 1890-х рр. А. Савицький був відряджений до міністерства внутрішніх справ у розпорядження генерал-губернатора М. Драгомирова.

Дружина Савицького, Марія Володимирівна Савицька, з дому Стороженків (див.: Пушкінська, 36), була опікункою і завідувачкою будинку "опіки привілейованого стану ветеранів" на Анненківській, 16 (заклад заснований 1859 р. княгинею К. Васильчиковою, за заповітом вдови генерала Уляни Сулими-Ловцової) - відомий як знаменита Сулимівка.

Близько 1910 р. А. Савицький збудував новий особняк по Університетській Круглій, 7Б (див.: Круглоуніверситетська, 12), а цей особняк продав 1911 р. Лукії Лаврентіївні Божковій, родичці Г. Гладинюка, відомого у Києві благодійника і мецената. Л. Божкова з чоловіком, генерал-майором Діомідом Дементійовичем Божковим проживали в цьому особняку до 1918 р.

Ліве крило особняка.
1993 р.

Божкови вели свій рід від Федора Матвійовича Божка, українського співака, що був відряджений 1730 р. до царського двору, згодом, обійнявши посаду уставника Придворної співочої капели та діставши дворянство, що зумовило додавання до прізвища неодмінного "-ов", став, таким чином, Божковим. Брав участь у відомій подорожі імператриці Єлизавети Петрівни до України 1744 р., був у близьких стосунках з придворним бандуристом Григорієм Любистком та українськими діячами Я. Марковичем, М. Ханенком, графом О. Розумовським.

Певно, успадкувавши родинну схильність до мистецтва сцени, генерал-майор Д. Божков навесні 1914 р. розбудував дерев'яний павільйон для театру на терені Олексіївського парку (кол. Сільськогосподарська виставка 1913 р.). Дозвіл на це надала губернська управа, а проект будівлі виконав технік-будівельник М. Бяллозор. У цій одноповерховій споруді, що стояла на початку Жилянської вулиці, за теперішнім театром оперети, було 100 місць. Тут діяв кінематограф "Корсо-парк". З початком Першої світової війни вистави припинили, але наприкінці іранця 1915 р. Д. Божков відновив у своєму театрі мініатюрні вистави. Очевидно, справи йшли непогано, бо невдовзі власник добудував за проектом архітектора А. Трахтенберга фойє, артистічні гримерні та котельню парового опалення. Театр давав вистави у 1915-1916 рр., напевно, мав успіх.

Восени 1916 р. "дружина сина таємного радника" - польська драматична актриса, режисер і педагог Станіслава Висоцька (Станіслава Юліянівна Станіславська, 1877-1941 рр.) одержала дозвіл будівельного відділу губернської управи на влаштування польського театру "Студія" із глядачевою залою на 100 місць в особняку Д. Божкова на вул. Університетській Круглій, 7В. Про це свідчать архівні документи.

Станіслава Висоцька

Первісне внутрішнє планування особняка відповідало традиційним вимогам та особистому смаку, а відтак замовленню власників - забудовників особняка. На вулицю дивились вікнами кабінет, вітальня, будуар; на торець ліворуч - їдальня з виходом на терасу, праворуч - спальня, у двір - дитячі кімнати, ванна тощо. Цокольний поверх призначався для кухні, комор, кімнат для прислуги. Сюди вели внутрішні сходи. У парадних приміщеннях було ліпне оздоблення стель, карнизів, кахляні груби, паркетна підлога.

Для розміщення театру "Студія" передбачалося зробити глядачеву залу й сцену в найпросторішому приміщенні - вітальні. Ряди стільців мали бути міцно прикріплені до підлоги, обумовлювалися розміри проходів та ін.

У театрі, що функціонував до 1918 р., С. Висоцька поставила спектаклі "Балладіна" Ю. Словацького, де грала головну роль, "Сестра Беатриса" М. Метерлінка, "Привиди" Г. Ібсена, "Сід" П. Корнеля та ін. У цьому театрі грав та виконував обов'язки літературного керівника Ярослав Івашкевич (1894-1980) - згодом відомий польський письменник, а на той час - студент університету св. Володимира. Я. Івашкевич приїхав в Україну вже у повоєнний час, побував він і в Києві. У своїх спогадах "Прогулянка по Дніпру" він писав, що показував дружині місця своєї молодості в Києві: "А я показал жене в Киеве дом, где сочинял "Восьмистишия" и "Бегство в Багдад", дом, где Юрий Миклухо-Маклай расказывал мне о своем дяде-путешественнике; показывал ей, где помещался театр "Студия" Станиславы Высоцкой - там ставили мы "Балладину", "Сида" и диккенсовского "Сверчка на печи"...".

Ганна і Ярослав Івашкевичі.
1922-1923 рр.

3 часом у націоналізованому особняку містилися різні установи, перелічувати які і складно, і не дуже цікаво. Наприкінці 1990-х рр. тут одержало осідок представництво ОБСЄ в Україні.

К началу страницы
Зміст