Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ІНСТИТУТСЬКА, 21/6

Цей сірий будинок майже нічим не відрізняється від інших, що стоять напроти, хоча різниця все ж таки є. Будинок на Інститутській, 21/6 був зведений не в ЗО-40-і pp. XX століття, а значно раніше - 1884 року як двоповерховий особняк з підвалом; два поверхи були надбудовані вже у 60-і pp. XX ст.

У квітні 1884 р. сестри Варвара і Катерина Павлівни Зуєви продали частину своєї великої садиби - 400 кв. саж. (0,18 га) подружжю Демидовських - Миколі Михайловичу та Анастасії Михайлівні. Нові власники наріжної садиби по Катеринівській га Інститутській замовили архітектору В. Ніколаєву проект особняка. На той час архітектор В. Ніколаєв жив поряд, на Левашовській, 5.

Особняк був зведений за один будівельний сезон, у статзвіті за 1884 р. записано, що будинок Демидовського буде готовий до осені 1884 р. Про свою садибу Демидовські подали дані у вересні 1885 р. Під забудовою знаходилося 186 кв. саж. садиби, сад розбили на 105 кв. саж. Двоповерховий з підвалом кам'яний будинок нараховував 23 кімнати. На садибі були зведені дві кам'яні каретні разом зі стайнями, дерев'яна льодовня і дров'яник, теж під одним дахом. М. Демидовський у звіті вказав, що оздоблення садиби ще не повністю завершене.

Микола Михайлович Демидовський на час зведення особняка був шестидесятилітнім генерал-майором у відставці, в минулому генерал-майор Кубанського козачого полку, учасник війни з гурками на Кавказі 1855-1856 pp.

Генерал-майор М. М. Демидовський.

М. М. Демидовський походив з українського козацького роду, його прадід - Омелян Мартинович - був військовим товаришем Чернігівського полку, володів маєтком у селі Чорнотичах Сосницького повіту. Батько Миколи Михайловича, Михайло Данилович Демидовський, виростив п'ятьох дітей, старший син - Микола, виховувався у Полоцькому кадетському корпусі; закінчив курс навчання у Дворянському полку, з якого був випущений 1844 р. у Владикавказький лінійний козачий полк корнетом, згодом перейменований у відповідний військовий чин хорунжого.

У 1850-1855 pp. Микола Михайлович служив у Владикавказі, а 1855 р. призначений молодшим штабс-офіцером, прийняв командування 3-м дивізіоном 2-го збірного лінійного козачого полку. Саме з цього моменту і почав вести свої записи М. Демидовський, що пізніше лягли в основу його книги "Записки о кавказско-турецкой войне 1855-1856 годов". Книга вийшла уже після смерті генерал-майора у видавництві Київського університету у 1895 р.

Маєток у Чорнотичах на Чернігівщині був власністю родини Демидовських до революції. У 1875-1878 pp. М. М. Демидовський виконував обов'язки Сосницького повітового предводителя дворянства, а з 1878 по 1884 роки ці обов'язки виконував його брат, Митрофан, колезький радник. їхній молодший брат теж був військовим, як і чоловіки обох їхніх сестер.

Помер генерал у червні 1891 р. й був похований на Аскольдовій могилі. Вдова генерал-майора, Анастасія Михайлівна, збудувала пам'ятник на першій терасі. Опис склепу, що стояв неподалік входу до церкви, подає Л. Проценко: "Цей склеп розташований одночасно на першій і другій терасах: на першій знаходився масивний, восьмикутний в основі пам'ятник чорного граніту з чотирма колонами на рогах. Верхні фігурні карнизи перериваються із північної і південної сторін зображеннями святих, із східної та західної сторін - портрети покійного та його дружини". Над і під портретами вказувалися роки життя генерала і рік народження дружини, оскільки на час спорудження пам'ятника Анастасія Михайлівна була ще жива. Сам склеп містився під пам'ятником у стіні нижньої тераси, зверху прикрашений решіткою з мотивом хреста, біля входу - колони чорного граніту, над входом - напис.

Склеп Демидовського.
1890-і pp.

На оновлення кладовищенської церкви Миколи Мирлікійського А. Демидовська пожертвувала найбільшу суму - 20 тис руб. сріблом. 8 липня 1894 р. відбулося освячення кладовищенської церкви на Аскольдовій могилі. На літургії була проголошена вічна пам'ять болярину Миколі - померлому чоловіку А. Демидовської. У тому ж році А. Демидовська пожертвувала ще 10 тис руб. для заснування недоторканного фонду при Аскольдовій церкві з тим, щоб тут щодня о 9-й ранку правилася божественна літургія.

У Національній бібліотеці України зберігається книга М. Демидовського, видана в Києві 1895 p., із зворушливим дарчим написом Анастасії Михайлівни Демидовської, зробленим нею 1898 р. для друзів сім'ї: "Ці записки дають повну картину душі людини... Самовіддана хоробрість, почуття обов'язку, поряд із співчуттям і любов'ю до ближнього, відсутність підлості й лестощів, вміння завжди і скрізь зберігати почуття власної гідності, не порушуючи обов'язку служби.

Чуйний та сердечний, він завжди як живий в пам'яті людей, які знали його як людину з поетичною душею й лицарською вдачею. Найкращим пам'ятником цієї блискучої людини можуть бути його записки. Хто його знав чи тільки чув про нього, я впевнена, збереже до його пам'яті почуття глибокої пошани".

Анастасія Михайлівна Демидовська опікувалася не лише духовними й церковними справами, але й суто земними. Капітал нею вкладався у нерухомість, потім ця нерухомість дуже вигідно продавалася. Наприкінці XIX ст. Демидовській належали сусідні садиби: Інститутська, 23 та Інститутська, 44/7. До 1918 р. А. Демидовська була почесним попечителем жіночої гімназії В. О. Жеребцевої.

К началу страницы
Зміст