Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ІНСТИТУТСЬКА, 19/5 (втрачено)

На перехресті Інститутської та Шовковичної з усіх чотирьох боків височать будинки, зведені у міжвоєнний період. А до 1920 р. по діагоналі від генерал-губернаторського будинку (див.: Інститутська, 20/8) стояв двоповерховий особняк, який належав Василю Петровичу Кочубею. Останній походив з відомого українського старшинського роду, що вів початок від кримського татарина Кучук-бея, який осів в Україні у першій половині XVII ст. і став Кочубеєм. Від нього пішли: відомий генеральний суддя Василь Леонтійович Кочубей - батько Мотрі, хрещениці гетьмана І. Мазепи, та Василя - полтавського полковника; діда Семена - полковника ніжинського і генерального обозного. Онук Семена Кочубея, теж Семен Кочубей - губернський предводитель полтавського дворянства і член української масонської ложі "Любов до істини" в Полтаві. Указом Правительству-ючого Сенату від 11 липня 1841 р. Кочубеї були затверджені в правах потомствених дворян Чернігівської губернії.

У ЗО-40-х pp. XIX ст. весь квартал, обмежений нинішніми вулицями Липською, Шовковичною, Грушевського та Інститутською, належав двом особам - генералові Г. Білоградському та статському радникові П. Зуєву. Про садибу Г. Білоградського вже розповідалося (див.: - Грушевського, 20).

Садиба П. Зуєва була наріжною і виходила на три вулиці: Липську, Інститутську та Шовковичну, містила в собі 1291 кв. саж. (0,6 га). За розпорядженням Київської губернської будівельної та дорожної комісії, 23 лютого 1852 р. міським землеміром Л. ІІІмигельським був складений план садиби. На Левашовську вулицю виходив сад, дерев'яний одноповерховий будинок стояв на Інститутській; у глибині садиби розмістилися одноповерхові дерев'яні служби. За духівницею 1872 p., садиба перейшла у спадок донькам П. Зуєва - Варварі та Катерині.

За купчою від 28 квітня 1884 p., частину садиби (400 кв. саж.) на розі Інститутської та Катерининської придбало подружжя Демидовських (див.: - Інститутська, 21).

Сестри Зуєви влітку 1884 р. за проектом архітектора В. Сичугова перебудували вхід у будинок, зробили прибудову кам'яного парадного коридора. За статистичними даними 1884 р. уся садиба по Інститутській, 19 займала площу близько 500 кв. саж. (0,23 га), з них сад - 376 кв. саж.

У будинку було 9 кімнат і 3 передпокої; кухня і пральня містилися у флігелі. Десять років по тому садиба ще була власністю Зуєвих, а вже в 1894 р. новим господарем став титулярний таємний радник Андрій Володимирович Стороженко (див.: - Пушкінська, 36).

A. Стороженко 1879 р. закінчив Київський університет св. Володимира, був учнем В. Антоновича; земський і дворянський діяч на Пирятинщині й Переяславщині, 1886-1892 pp. був головою Переяславської земської управи; член Київської архео графічної комісії, товариства Нестора-літописця (заступник голови), співробітник "Киевской старины", де надрукував чимало документальних статей і заміток.

1892 р. Андрій Володимирович взяв шлюб з 18-річною Марією Патрикіївною з дому Ілляшенків (див.: - Володимирська, 49). Молода сім'я оселилася на Липках. Після народження старшого сина (1896 р.) Стороженки переїхали на Рейтарську, 11, а садибу по Інститутській, 19 придбав згадуваний вище Василь Петрович Кочубей. Його батько, Петро Аркадійович, був багатим дідичем Полтавської та Чернігівської губерній, де йому належало 16,5 тис десятин землі.

1882 р. П. А. Кочубей очолював Імператорське російське технічне товариство, був почесним членом Академії наук. Після його смерті (1892 р.) частина спадщини перейшла до сина - Василя Петровича Кочубея.
B. Кочубей 1890 p. закінчив Петербурзький університет, тоді ж взяв шлюб з Варварою Василівною, теж з роду Кочубеїв. У 1896-1905 р. В. Кочубей - глухівський повітовий предводитель дворянства, власник майже 8,5 тис десятин землі. У 1890-х pp. оселяється з родиною на Липках, рішенням Київського дворянського зібрання від 14 серпня 1896 р. В. П. Кочубей був занесений у списки дворян Київської губернії. 1902 р. на садибі по Інститутській, 19/5 було споруджено двоповерховий кам'яний особняк, а 1908 р. - триповерховий флігель. В особняку оселилися господарі - в Кочубеїв було восьмеро дітей: чотири сини й чотири доньки; а у флігелі - контора маєтків, прислуга та кілька квартир, що здавалися в найм.

Гетьман П. Скоропадський з ад'ютантами.
Перший справа - В. В. Кочубей.
1918 p.

В. Кочубей мав багату колекцію картин. 1911 р. з нагоди 50-річчя смерті Т. Г. Шевченка у Києві було влаштовано виставку, на якій експонувалися оригінальні малярські твори (загалом 36) поета-художника; серед них - із зібрання В. Кочубея. Останній був також членом ради Слов'янського благодійницького товариства у Києві. Спільно з крупними промисловцями та банкірами краю заснував Російське хімічне акціонерне товариство, а згодом очолив його.

1913 року В. П. Кочубей - дійсний статський радник, предводитель дворянства Обухівського повіту, почесний попечитель Глухівського учительського інституту, а також - церемоніймейстер Височайшого Двору. Більше живе у Царському Селі, ніж у Києві. Лише 1917 р. повертається в Україну. Діти продовжують вчитись у київських гімназіях.

У міському архіві зберігається особиста справа Олександра Васильовича Кочубея. Він закінчив сім класів у 13-й петроградській гімназії, а з 26 серпня 1917 р. по 1 червня 1918 р. вчився у восьмому класі київської 8-ї гімназії. Тимчасове посвідчення Олександра Кочубея про закінчення київської 8-ї гімназії виписано вже українською та російською мовами. Серед нових дисциплін - українська мова та література, історія України, географія України. По закінченні гімназії О. Кочубей стає студентом юридичного факультету університету св. Володимира. Мешкає по вул. Інститутський, 19.

За Гетьманату родина Кочубеїв активно підтримувала П. Скоропадського, з яким були у родинних стосунках, Василь Петрович разом з Леонтієм і Михайлом Кочубеями входив до "Союзу хліборобів-власників". На початку 1918 p., як видно з архівних документів, в особняку на Інститутській, 19 мешкали також родичі В. Кочубея, брати дружини: Леонтій та Михайло Васильовичі Кочубеї. Один займав дві кімнати на першому поверсі особняка, другий - теж дві кімнати на другому поверсі.

Л. В. Кочубей народився 1871 р. у Москві, закінчив курс Колегії Павла Ґалаґана та Петербурзький університет. Був членом III Державної думи від Чернігівської губернії. М. В. Кочубей народився 1875 р. у Києві, закінчив юридичний факультет університету св. Володимира; у 1909-1918 pp. - Борзенський повітовий предводитель дворянства.

Двоюрідний брат Василя Петровича, Василь Васильович, був до вересня 1918 р. ад'ютантом гетьмана П. Скоропадського.

Водночас В. П. Кочубей з Л. і М. Кочубеями входив до складу Протофісу (Союз представників промисловості, торгівлі, фінансів та сільського Господарства). За спогадами П. Скоропадського, під час його перебування в Німеччині у вересні 1918 р. до Берліна приїхала промислова, торговельна і сільськогосподарська делегація на чолі з Василем Петровичем Кочубеєм. "Ця делегація, здається, об'їздила деякі промислові центри Німеччини і повела енергійну та успішну боротьбу з "Аусфур Гезельшафт", дії якої сильно гальмували товарообмін. Під час мого перебування в Берліні я бачив і Василя Петровича Кочубея, і всіх членів делегації".

За Гетьманату В. П. Кочубей скуповував у Києві нерухомість. На початку 1918 р. йому належав шестиповерховий прибутковий будинок на Фундуклеївській, 12-14, а також велика садиба по Гоголівській, 28 - колишня В. Орловського (див.).

З падінням гетьманської держави родина Кочубеїв емігрувала, їхній особняк був зруйнований, певно, при вибуху на початку червня 1920 р. генерал-губернаторського будинку на Інститутській, 20/8 (див.).

У травні 1924 р. Іван Васильович Прекул (зять М. Філіппова), орендатор будинку по Липській, 2 (див.), виявив бажання взяти в оренду на 15 років, за умови звільнення його на перші три роки від орендної платні, також і садибу по Інститутській, 19/5. Але, щоб привести у належний стан зруйновані будинки Кочубеїв, потрібно було 2300 руб. дореволюційних, що становило тоді 5 тис руб. золотом. Міська влада від цього відмовилася. Згодом було організовано житловий кооператив "Веселий кут", на кошти якого 1927 р. було споруджено наріжний двоповерховий восьмиквартирний житловий будинок. Тут, між іншим, у 1930-х pp. мешкав відомий радянський урядовий перекладач і мемуарист Валентин Бережков.

Так зник, певно, цікавий особняк, в авторстві якого можна було припустити архітектора В. Городецького, як про це подає у своєму "Словнику" польський мистецтвознавець С. Лоза.

Рішенням Київської міськради від 17 лютого 1940 р. на садибі по Інститутській, 19/5 було намічено звести чотириповерховий флігельний будинок і добудувати ще два поверхи на фасадному. Замовником був ковбасний завод. Автором проекту - архітектор Миронович. Будівництво завершено перед 1941 р. - у спрощених формах конструктивізму.

К началу страницы
Зміст