Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ІНСТИТУТСЬКА, 13

Лише при уважному погляді на фасад цього п'ятиповерхового житлового будинку, що стоїть праворуч, через один, від величної будівлі Національного банку України, можна помітити, що два нижні поверхи дещо відрізняються від трьох горішніх. Так, колись це був особняк, який для себе і своєї родини спорудив відомий у Києві діяч Г. Шлейфер - архітектор, банкір, колекціонер, автор вже згадуваного особняка на Банковій, 13 (див.).

П. Шлейфера.
1909 р.

З архівної справи за 1909 р. видно, що барон Володимир Горацієвич Ґінцбург, одружений з Кларою Лазарівною з дому Бродських (див.: Садова, 4) подав до міської управи прохання про виокремлення з його садибного місця на розі Інститутської та Садової вулиць частини землі площею 628 кв. саж. (0,29 га) під створення нової садиби. Довіреність на одержання посвідчення було виписано на ім'я цивільного інженера Г. Шлейфера. Дозвіл надали, і 11 березня того ж 1909 р. київський нотаріус О. Боборикін затвердив купчу, за якою барон В. Ґінцбург через свого повіреного, помічника присяжного повіреного Марка Яковича Бродського продав дійсному статському раднику Г. Шлейферу не 628, а 946 кв. саж. (0,43 га) за обумовлену суму в 90 тис рублів, тобто по 95 руб. за кв. саж., що було дуже високою ціною (для порівняння: в Лук'янівській дільниці можна було придбати землю під забудову по 10 - 15 руб. за кв. саж.).

Розріз особняка з автографом архітектора Г. П. Шлейфера.
1909 р.

Того ж 1909 р. було споруджено, а 1910 р. заселено двоповерховий особняк по Інститутській, 13 та суміжний п'ятиповерховий прибутковий будинок на розі Садової - за проектом, Проект фасаду особняка з автографом арх. Г. виконаним власником садиби Г. Шлейфером. То була остання побудована ним споруда, та ще й в стилі модерн, що його опанував немолодий вже зодчий, і зробив те досить артистично.

Вітальня в особняку Г. П. Шлейфера.
1910-і pp.

У фондах Музею історії м. Києва зберігаються авторські креслення особняка й прибуткового будинку, вправно виконані в туші й акварелі, наклеєні на тканинну основу. Ці та інші матеріали подарувала музею онука архітектора, Ірина Іванівна Трад, яка мешкає у Франції.

Обидві споруди мали окремі парадні входи. Збереглося оздоблення вестибюля колишнього особняка: рапортне членування стін, кесонована стеля - все так, як у проекті. Але декор чолового фасаду вирішено дещо інакше: основну увагу зосереджено на важких, у дусі модерну, прикрашених акантом сандриках, що сповзають, обіймаючи віконні й дверні отвори, та на крупно поданому меандровому поясі, що тягнеться по всьому фасаду.

Їдальня в особняку Г. П. Шлейфера.
1910-і pp.

У проекті показано скульптуру собаки, котрий ніби чатує на тумбі при першій сходинці вестибюля. Це віддалено нагадує родинний герб дворян Шлейферів.

Інтер'єр особняка Г. П. Шлейфера.
1910-і pp.

Інтер'єри особняка було оздоблено з палацовою розкішшю. Парадні сходи вели до так само парадних помешкань другого поверху та передусім - до великої вітальні з одним лише вікном. Решта світла падала згори, зі скляної стелі, рівно й м'яко освітлюючи рідкісну колекцію творів мистецтва, зібрану й збирану протягом цілого життя Георгієм Павловичем Шлейфером. Тут були портрети пензля його батька, Павла Івановича, портрет господаря, писаний О. О. Мурашком (нині - в експозиції Музею історії Києва), два портрети роботи Т. Шевченка (княгині Кейкуатової та Горленкової), пейзажі В. Орловського, С Світославського, А. Куїнджі, К. Крижицького, Й. Крачковського, П. Левченка, картини В. Маковського, К. Трутовського, С Васильківського, М. Пимоненка, І. Шишкіна, а також полотна майстрів старшого покоління - В. Тропініна, В. Боровиковського, О. Венеціанова, І. Айвазовського та ін. А ще - мармур, бронза, порцеляна, старовинні меблі тощо.

План 2-го поверху особняка.
1909 р.

Маючи таке цінне зібрання, господар гостинно відчиняв двері шанувальникам прекрасного, надавав окремі твори на виставки.

План 2-го поверху прибуткового будинку з автографом арх. Г. П. Шлейфера.
1909 р.

Проектуючи особняк, Г. Шлейфер передбачав і розміщення колекції в інших приміщеннях, адже одної вітальні для цього було замало, та й кабінет, їдальня, спальня теж прикрашалися живописом у рамах, скульптурою. Останні роки життя, що пройшли в цьому особняку, позначені також і підприємницькою діяльністю, в якій Георгій Павлович так знався й кохався. Великий прибутковий будинок, поруч з особняком, - двосекційний, з ліфтами, на двадцять комфортабельних квартир - був не тільки гарно оздоблений та розпланований, але й давав суттєвий прибуток. Крім того, по-мешкання другого поверху, що прилучалися до особняка, мали зв+язок з останнім і призначалися для членів родини.

Ольга Георгіївна Шлейфер.
1880-і pp.

Дочка Г. Шлейфера - Аріадна, за чоловіком Толлі, займала на першому поверсі семикімнатну квартиру з двома кімнатами для прислуги та кухнею. Сам Георгій Павлович з Ольгою Георгіївною займали дванадцять кімнат (плюс чотири кімнати для прислуги) на другому поверсі.

Аріадна Георгіївна Шлейфер.

Початок XX ст.

А 27 березня 1913 р., на 58 році життя Георгій Павлович Шлейфер номер від шлункової кровотечі. Похорон Шлейфера відбувся з надзвичайним вшануванням його особистості як видатного київського діяча, зодчого, банкіра. Попрощатися прийшли члени правління та службовці Київського міського кредитного товариства, до кінця днів очолюваного Г. Шлейфером, міський голова І. Дьяков, гласні думи. Труна з тілом небіжчика стояла в його улюбленій галереї, серед безлічі вінків (понад п'ятдесят), а міське кредитне товариство піднесло срібний вінок. Після чину відспівування, здійсненого настоятелем Олександро-Невської парафіяльної церкви о.Кліментієм Фоменком, жалобна хода рушила вниз Інститутською, до будинку кредитного товариства, причому труну несли на руках службовці цього закладу, і тут була перша зупинка - з короткою літією та промовою колишнього міського голови В. Проценка. Далі, повз будинок міської думи, Хрещатиком та Олександрівською (вже на катафалку) - на Аскольдову могилу. Ховали Г. Шлейфера за православним звичаєм.

А. Г. Толлі з донькою Іриною.

Із встановленням радянської влади і до 2 серпня 1922 р. в особняку стояв штаб Комуністичної бригади особливого призначення. Щойно він перебрався на Інститутську, 6, Аріадна Голлі подала заяву до комунвідділу з проханням віддати в оренду особняк: "Будинок, де перебували військові частини (установи), приведений у нинішній час у дуже жалюгідне становище і може бути дорогий лише мені". Особняк і прибутковині будинок були передані 16 вересня 1922 р. житловому кооперативу.

А. Г. Толлі з донькою Іриною.

1926 р. від свого імені, від імені своєї матері Ольги Георгіївни та брата Георгія Георгійовича Аріадна Толлі подарувала Всеукраїнському історичному музею ім. Т. Г. Шевченка 22 картини з колекції свого батька, Георгія Павловича Шлейфера. У подальшому Шлейфери емігрували до Франції.

1940 року на замовлення Головльонопрому за проектом інженера Беребена (або Барабана) було надбудовано аж три поверхи на двоповерховому особняку Г. Шлейфера. Цікаво, що проект передбачав стилістичну єдність фасадів і особняка, прибуткового будинку і новобуду - в стилі модерн. Проект був здійснений за свіжим прикладом - надбудовою двох поверхів банку по Інститутській, 9, виконаною 1934 р. в стилістичній єдності з двома попередніми, нижчими поверхами. Далася взнаки і наполегливість архітектора П. Альошина, який був консультантом при проектуванні та будівництві на Інститутській, 13.

К началу страницы
Зміст