Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ІНСТИТУТСЬКА, 4 (кол. 18)

До початку війни 1941 - 1945 pp. в глибині садиби, що на Інститутській вулиці, 16-18, - тоді дуже щільно забудованій від самого Хрещатика до Ольгинської по парній стороні - за чотириповерховим прибутковим будинком та сараями, край схилу до вулиці Миколаївської стояв вельми оригінальний особняк на два поверхи. У центрі симетричного фасаду виділялася так звана "альгамбра" - заглиблений портал зі стрільчастим мавританським завершенням, з вікнами й дверима мавританських обрисів. Стіни особняка було вимуровано з рядів жовтої та червоної цегли також на зразок мавританської архітектури. Екзотичність стилю доповнювали різьблені дерев'яні кронштейни, що підтримували широке опасання даху, та мавританські вежеч-ки, вибагливе різьблення балконних огороджень тощо.

Автором цього дива був військовий інженер Михайло Плагонович Фабриціус. Він походив із потомствених дворян Київської губернії. Батько його Платон Максимович, віддав сумлінній військовій службі 22 роки, а 1841 p., вийшовши у відставку у званні майора, мешкав у Києві. У березні 1847 р. Київське дворянське зібрання визнало майора П. М. Фабриціуса у правах потомственого дворянина, його було занесено до родовідної книги дворян Київської губернії разом із дружиною та дітьми - Марією, Надією, Олександрою та Михайлом.

Михайло Платонович Фабриціус у 1880-і pp. - вже штаб-офіцер з особливих доручень, військовий інженер-полковник при Окружному інженерному управлінні. На початку 1884 р. він придбав садибу по Інститутській, 16, і замовив проект особняка архітектору А. Геккеру. Проект був досить звичайним, і, певно, не задовольнив замовника, тож він узявся за справу сам. Так з'явився спершу власний проект, а вже потім - 1885 р. - отой оригінальний псевдомавританський особняк на садибі. Звідси відкривалася широка панорама Хрещатика, Думської площі, а над дахами на той час ще невисоких будинків велично здіймалися дзвіниці Софійського та Михайлівського Золотоверхого соборів.

Забудова колишньої садиби Мерінга.
На передньому плані, внизу, - особняк Фабриціуса; праворуч - будинок Гінзбурга по вул. Миколаївській, 9.
Фото Д. Щербаківського. 1914 р.

Наступного, 1886 p., Михайло Платонович розширює свою садибу, придбавши сусідню, по Інститутській, 18. Він зводить тут чотириповерховий прибутковий будинок та купує велику садибу на Хрещатицькому (Думському) майдані, 3. Тут М. Фабриціус планував звести 1895 р. "критий ринок", але наміри лишилися не здійсненими: у двоповерховому та триповерховому з двору будинку так само містився готель "Россия" на 40 номерів, ще 10 крамниць зі складами у сутеренах та редакція вечірньої газети "Последние новости". Будинок згорів 1941 р.

Особняк Фабриціуса. 1890-і pp.

Наприкінці XIX ст. М. П. Фабриціус стає вже крупним домовласником, відомим думським діячем. С. Ярон у спогадах про Київ 80-х pp. пише: "Діяльним гласним думи слід назвати інженер-полковника М. П. Фабриціуса. Ним було подано до думи багато проектів по благоустрою міста, одним з видатних був проект про перенесення, як називали цей проект, "Царського саду на Труханів острів". Проект цей, що викликав багато суджень і став нескінченою темою для полеміки, якось одразу потім зник, але пізніше ідеєю проекту стали користуватися і частково його виконувати - або у вигляді саду Купецького зібрання, або алеї Петра І, або бібліотеки тощо. З питань, що в теперішній час здійснюються (йдеться про 1910-і pp. - Авт.), діяльну участь брав пан Фабриціус, - у питанні про артезіанську воду, з якого подав розширену записку, а як представник інженера Струве, він подав записку про каналізацію за системою інженера Вернера, із застосуванням для перекачування системи ІІІона, а також проект кінної залізниці. Взагалі, як громадський діяч М. П. Фабриціус, перебуваючи гласним, був великою силою. Пізніше Фабриціус переїхав на службу до Петербурга і там також був одним з діяльних гласних міської думи".

Л. Б. Гінзбург

А 1899 р. М. П. Фабриціус продав свою садибу по вул. Інститутській, 16-18 Л. Гінзбургу - особі, у старому Києві теж дуже відомій. Лев Борисович Гінзбург народився в міщанській родині, закінчив курс у Вітебському повітовому училищі і наступного, 1877 p., переїхав до Києва, де й пройшло все його подальше, надзвичайно активне життя. Він став одним з найпідприємливіших та найбагатших київських будівельних підрядників. Контора Л. Гінзбурга спорудила такі визначні об'єкти, як: міський театр, театр "Соловцов", міський музей старовини й мистецтва, політехнічний інститут, римо-католицький костьол св. Миколая, караїмську кенасу, хоральну синагогу, державний банк, богадільню Дегтерьова, єврейську лікарню, педагогічний музей та ще десятки різних за призначенням споруд, переважна більшість з яких, якщо не була зруйнована війною, служить киянам і досі, вражаючи рівнем виконання робіт.

Отож, влітку 1899 р. газета "Киевлянин" повідомляла, що Л. Гінзбург, цей, за висловом києвознавця М. Кальницького, "король підрядників", почав розробляти деталі проекту великого шестиповерхового прибуткового будинку по вул. Миколаївській, 9. Зведений 1901 р. за проектом архітектора Г. П. Шлейфе-ра та під наглядом архітектора Е. Брадтмана, цей будинок Л. Гінзбурга став своєрідною наочною рекламою можливостей будівельної контори останнього. Пошкоджений восени 1941 р. грандіозною пожежею, що її вчинили радянські сапери на п'ятий день окупації Києва німецькими військами, будинок був частково відновлений, і досі залишається окрасою міста. А позаду, як писалося тоді в "Киевлянине", "безпосередньо до цієї садиби долучалися дві інші - колишні садиби, панів Фабриціуса та Саханського. Ці садиби, що фронтом виходили на Інститутську вулицю, були придбані Л. Б. Гінзбургом від колишніх власників".

Так утворилася величезна наскрізна садиба Л. Гінзбурга, площею 2036 кв. саж. (0,92 га) - від Миколаївської до Інститутської, куди входив і колишній особняк Фабриціуса.

Опис особняка, складений ще 1904 p., містить такі рядки: "Будинок зведений у формі літери "Г". Фасад цегляний у мавританському стилі. На кожному поверсі по одній квартирі з барським оздобленням".

За описом, складеним 12 січня 1917 р. міським архітектором Е. Брадтманом, в особняку було 20 кімнат, гарно оздоблених, опалюваних голландськими грубами та двома камінами, дві кухні, пральня, помешкання для кучера.

Позаду особняка було влаштовано прохід, що вів до містка, перекинутого з кручі, над подвір'ям - до проміжного майданчика парадних сходів прибуткового будинку на Миколаївській, 9. У вечірні години місток освітлювався електричними ліхтарями.

Руїни особняка Фабриніуса.
1945 р.
Акварель Г. Малакова

Апофеозом будівельної діяльності Л. Гінзбурга стало спорудження у 1910-1912 pp. за проектом одеських архітекторів Адольфа Борисовича Мінкуса та Файвеля Абрамовича Тро-уп'янського, знаменитого київського "хмарочоса Гінзбурга". То був величезний 8-11-поверховий прибутковий житловий будинок на 94 комфортабельні квартири по вул. Інститутській, 16- 18. Тридцять років цей будинок привертав до себе увагу, будучи окрасою й гордістю Києва. Але, підмінований влітку 1941 р. радіокероваиими фугасами, був зруйнований радянськими саперами в ніч на 25 вересня 1941 р. Сила вибуху була такою, що "хмарочос" вже не підлягав відбудові. Тої ночі згорів і особняк Фабриціуса-Гінзбурга. І цей будинок розібрали на цеглу.

Цікаво, що його перший власник М. Фабриціус, вийшовши у відставку у званні генерал-майора, повернувся з Петербурга до Києва і купив на Інститутській, 50 одноповерховий дерев'яний будинок на кам'яному фундаменті (не зберігся). Він оселився тут 1910 р. з дружиною Євгенією Олександрівною, донькою Ксенією та зятем, підпоручиком Олександром Платоно-вичем Матвєєвим. Тут, на Інститутській, 50, М. Фабриціус і помер 1915 р. Його одспівали в Олександро-Невській церкві і поховали на Аскольдовій могилі. Але при нищенні кладовища у 30-х pp. поховання було втрачено.

Як кожна заможна й освічена людина своєї доби, М. Фабриціус колекціонував твори мистецтва. Його київська колекція налічувала понад 400 творів українських, російських, нідерландських майстрів, зокрема, полотна Боровиковського, Левиць-кого, ціла низка старовинних інтер'єрів тощо. Власник збирав колекцію, сподіваючись подарувати її Києву, створити з неї постійну київську картинну галерею, навіть призначив місце для її спорудження на власній землі. Коли Михайло Платонович одійшов у вічність, його спадкоємці звернулися до міського музею, прагнучи виконати волю небіжчика, але згодом передумали й передали всю збірку до Рум'янцевського музею у Москві. Лише одна невеличка картина, за словами Ф. Ернста, прикрасила стіни київського музею.

У 1950-х pp. на місці "хмарочоса Гінзбурга" було споруджено висотний готель з вірнопідданського назвою "Москва" - на кшталт подібних споруд сталінської доби у Москві, з урочистими сходами аж до Хрещатика, якими звичайно піхто не користувався, а на тому місці, де раніше стояв особняк Фабриціуса, росте газонна травичка. При відбудові колишнього прибуткового будинку Гінзбурга на вул. Миколаївській (нині - Архітектора Городецького), 9 було розібрано і місток, і крила з боку дворового фасаду.

Як говорили древні, sic tranzit gloria mundi (так минає мирськії слава)...

К началу страницы
Зміст