Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

M. ГРУШЕВСЬКОГО, 20/1
(кол. Олександрівська, 17, або Шовковична, 1)

На початку вул. Шовковичної видовженим головним фасадом до неї стоїть одноповерховий особняк, досить стримано декорований в дусі "неогрек". До вулиці М. Грушевського звернено його бічний фасад, оздоблений так само: гладкі пілястри, розкреповка псевдоризалітами, підвіконні фільонки з меандром, фронтончики над глухими парапетами. За авторськими кресленнями архітектора В. Ніколаєва, виконаними 1897 p., передбачалися ще й характерні псевдоантичні парапети з пальметами на тумбах по краях, металевий ґанок - навіс на чавунних стовпчиках тощо. Збереглися двостулкові парадні двері, оздоблені за ордерною схемою, з трикутним фронтончиком та фрамугою.

На подвір'ї частково збереглися колишні "служби", переобладнані для нових потреб.

Ця наріжна ділянка відома з кінця XVIII ст. як частка великої садиби губернського предводителя дворянства Д. Д. Оболонського. Вся садиба, площею 2685 кв. саж. (1,22 га), охоплюючи сучасні домоволодіння по вул. М. Грушевського, 20-24, Липській, 2-4 та Шовковичній, 3, займала більшу частину квартала.

Д. Д. Оболонський походив з українського лівобережного старшинського роду, був сином генерального бунчужного, осавула і судді Дем'яна Васильовича Оболонського. Онук Д. В. Оболонського, Олександр Олександрович Оболонський, - громадський діяч, редактор часопису "Народное чтение", де він публікував вірші Т. Шевченка та його автобіографію.

Проект особняка М. І. Зайцева з автографом академіка архітектури В. Ніколаєва. 1897 р.

На садибі був величезний сад, з боку вулиць Липської та Шовковичної стояли житлові та службові флігелі. Одноповерховий дерев'яний особняк виходив фасадом на площу перед палацом, тобто на сучасну вул. М. Грушевського (див.: М. Грушевського, 22).

У 1833 р. садиба перейшла у власність генерал-лейтенанта Г. Г. Білоградського. Він зробив деякі перебудови, зокрема перекрив дах залізом, 1834 р. надбудував з надвірного боку мезонін. За духівницею генерала Білоградського, вся садиба 1857 р. перейшла у власність до купецької сестри Наталії Михайлівни Катівської, яка, за купчою від 5 квітня 1861 р., всю велику садибу продала за 10 тис руб. сріблом Ф. В. Івенсену та його дружині Т. П. Івенсен (див.: Липська, 2). Після смерті Ф. В. Івенсена, його вдова розпродала цю садибу по частинах, залишивши собі невеличку наріжну ділянку по Шовковичній-Олександрівській. Найближчими сусідами стали М. Філіппов (Липська, 2), М. Закс (Липська, 4), В. Міклашевський (Олександрівська, 15), В. Ніколаєв (Шовковична, 3). А наріжна садиба по Олександрівській, 17 - Левашовській, 1 від 1890-х pp. стала належати цукропромисловцю Маркусу Іоновичу Зайцеву. 24 травня 1897 р. на ній розпочалося будівництво цього самого особняка, здійснюване під наглядом автора В. Ніколаєва.

Тут і нині частково збереглося внутрішнє планування - анфіладне, з периметральним розташуванням кімнат, підпорядковане двом внутрішнім подовжнім капітальним стінам, що ділять план нарівно. У парадних кімнатах збереглося ліплення стель і карнизів, кахляні груби та ін. Внутрішні сходи ведуть у напівпідвальне приміщення, де були кімнати для прислуги, комори та дві кухні - панська та "людська".

Київський 1-ї гільдії купець, цукропромисловець Маркус Іонович Зайцев був відомою у Києві особою, зокрема як товариш (заступник) голови громадського зібрання "Конкордія", очолюваного Львом Ізраїловичем Бродським. Воно містилося на Пушкінській, 1-у будинку, що належав Мойсею Іоновичу Зайцеву. У "Конкордії" збиралися заможні київські євреї. А на Олександрівській, 19/2, як уже згадувалося, мешкала сестра Зайцевих - Софія Іонівна, за чоловіком - Гальперіна.

М. I. Зайцев

Контори та правління цукрових заводів родини Зайцевих містилися на Олександрівській, 49, біля Хрещатика. Там само мешкав Іона Зайцев. Потім контори були на Терещенкївській, 3.

Родина Зайцевих переїхала до Києва у 1860-і pp., і 1869 р. канівського купця Іону Зайцева зарахували до київських 1-ї гільдії купців. Цукровий бізнес став сімейною справою. Мойсей, Маркус, Давид, їхні дружини були директорами правлінь товариств цукрових заводів. Всі члени сім'ї брали активну участь у громадському житті Києва.

І. М. Зайцев заснував безкоштовну хірургічну лікарню на Кирилівській, 59, яку постійно матеріально підтримувала родина Зайцевих. Лікарня діє й досі.

Фасад з боку вул. Шовковичної. 1994 р.

Родини Гальперіних та Зайцевих разом з іншими цукропромисловцями краю, внесли значні кошти у будівництво Київського політехнічного інституту, сприяли проведенню сільськогосподарської та промислової виставки в Києві 1897 р. та Всеросійської сільськогосподарської і промислової виставки 1913 р. Маркус Іонович Зайцев був членом правління Комітету з проведення виставки 1913 р.

Фасад з боку вул. М. Грушевського. 1998 р.

Власники особняка жили в Києві до 1918 р. За спогадами небоги Зайцева, перед тим, як виїхати до Одеси, власники будинку прагнули заручитися бодай якоюсь гарантією схоронності свого майна. Проте згадали про це запізно, коли консульства європейських країн вже розмістилися в особняках Липок. Але Зайцевих повідомили, що десь на В. Васильківській мешкає китайський консул, ось його і запросили розміститися в особняку, що невдовзі й здійснилося. По від'їзді Зайцевих особняк від 1919 р. займало китайське консульство. Тому будинок уникнув розгрому та пограбування під час заворушень та змін влади. Часом під захистом китайського консульства ховалися в особняку й дехто з киян.

План 1-го поверху

У 1920 p., під час приходу до Києва Війська Польського в цьому ж особняку мешкав з дружиною головнокомандувач генерал Едвард Ридз-Смігли.

Із встановленням радянської влади особняк був націоналізований, але до 1922 р. там продовжувало міститися китайське консульство.

29 серпня 1922 р. комунвідділ Київського губвиконкому віддав будинок в оренду на п'ять років Управлінню уповноваженого Наркомату закордонних справ. Збереглися документи цієї передачі, опис майна, зокрема, датований 25 листопада 1920 p., коли тут ще було китайське консульство, - М. Зайцев залишив умеблювання особняка, взявши лише коштовності. Серед меблів перераховано стільці гарнітурні м'які - 24 шт., крісла м'які - 36, шафи гардеробні - 14, шафа бібліотечна з книгами, дивани великі й малі - 17. Далі йде перелік інших інтер'єрних речей: люстра різні - 7, картини великі, середні - 7, піаніно і рояль, більярд, люстри великі й малі - 10 тощо. Управління уповноваженого НКЗС у Києві склало акт обстеження особняка і встановило, що реальна вартість ремонтних робіт становить 160 тис рублів (грошові знаки 1922 р.). В особняку мешкали співробітники-управлінці, а наприкінці 1920-х і до середини 1930-х pp. тут містилося консульство Республіки Польща, очолюване головою польської місії Рожковським.

Після Другої світової війни тут містилося товариство "Знання", потім - відомча їдальня.

К началу страницы
Зміст