Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

М. ГРУШЕВСЬКОГО, 18/2
(кол. Олександрівська, 19/2, або Шовковична, 2/18)

Наріжна садиба по Шовковичній, 2/18 відома з кінця XVIII ст. На початку XIX ст. тут містилася аптека управління громадської опіки. За купчою 1875 р. власником став колезький асесор Всеволод Аврамович Рубінштейн. Того ж року міським землеміром О. Терським був складений план садиби. Тут стояли два будинки: один зорієнтований входом на вулицю Олександрівську, фасад іншого виходив на вулицю Левашовську (нині Шовковичну). Того ж таки 1875 р. В. А. Рубінштейн за проектом архітектора Р. Тустановського зробив кам'яну одноповерхову прибудову до будинку по вул. Левашовській.

Всеволод Аврамович Рубінштейн, колишній член Української Старої громади, у 80 -90-і роки XIX ст. неодноразово обирався гласним міської думи, був директором Київського Промислового банку та очолював міське кредитне товариство. Наприкінці 90-х pp. XIX ст. садиба перейшла у власність цукропромисловця, київського 1-ї гільдії купця М. Б. Гальперіна. На його замовлення у 1899 р. і будується цей двоповерховий особняк за проектом академіка архітектури В. М. Ніколаєва.

Композиційно будинок вирішено у формах і декорі венеціанських палаццо доби високого Відродження - з чітким ритмом вікон і оздоб. Стіни першого поверху оброблено гладким руслом у тинькуванні та фризом з тригліфами й розетками. Другий поверх декоровано тричвертними колонками з іонічними капітелями у міжвіконнях, а самі вікна з напівциркульними перемичками обрамовано меншими півколонками та балюстрадою. Заповнення вікон раніше мало Т-подібну раму. Завершує фасади фриз з гірляндами і карниз великого виносу на консолях. По краю даху раніше йшов парапет-балюстрада з вазами на п'єдесталах.

Колишній особняк Гальперіних. 1920-і pp.

Загалом фасади особняка повторювали аналогічне вирішення особняка Б. І. Ханенка по вул. Терещенківській, 15 (див.), спорудженого у 1891-1892 pp. за проектом, як вважається, архітектора Р. Ф. Мельцера.

Раніше вздовж Шовковичної вулиці простягався невеличкий садочок, відокремлений від вулиці високим потинькованим муром, декорованим рапортно нішами й пілонами з кам'яними кулями. Тут-таки були ворота з хвірткою.

Дворовий фасад особняка було оздоблено досить скромно. З вестибюля, прикрашеного ліпленням і розписом, прямі сходи ведуть повз пару колон із штучного мармуру до приміщень першого поверху і до парадних сходів на другий поверх. Підлога й сходи - мармурові, а огородження виконано в кованому металі у дусі ренесансу. Згори струмує денне світло - крізь велику скляну стелю. Обабіч сходової клітини на другому поверсі влаштовано аркадні лоджії, декоровані пілястрами. Звідси коридори ведуть до парадних приміщень, згрупованих уздовж вуличних фасадів. Збереглося ліпне оздоблення стель, карнизів. Інтер'єрам надано рис палацової розкоші.

М. Б. Гальперін

Під одним дахом містилися житлові покої і контори. Контори та правління цукрових заводів М. Б. Гальперіна містилися в тій частині особняка, фасад якої виходив на вулицю Левашовську, для них був зроблений окремий вхід (нині закладений). Центральний вхід до особняка знаходився на вулиці Олександрівській.

Мойсей Борисович (Беркович) Гальперін, поєднуючи в собі широку ініціативу, творчий розмах і невтомну діяльність, зумів зайняти провідне місце в цукровій промисловості Південно-Західного краю. М. Б. Гальперін був головним акціонером і керівником акціонерних підприємств восьми цукрових заводів: Скомороського, Ходорківського, Цибулівського, Шполянського, Бугаївського, Марійського, Льговського та Пінського і двох рафінадних заводів: Марійського та Ходорківського. Деякі з цих заводів були побудовані самим М. Б. Гальперіним, інші він значно розширив і переобладнав, завдяки чому їхня потужність збільшилася в десять разів.

М. М. Гальперін

Головний і запасні капітали цих підприємств становили 20 млн руб. Усі заводи були обладнані відповідно до вимог передової на той час техніки, укомплектовані новітніми машинами, удосконаленими апаратами та приладами, освітлювалися електрикою. Заводи щорічно переробляли близько 3,5 млн берківців (1 берківець = 10 пудів = 163,8 кг) цукрового буряка з власної землі. Добова переробка заводів становила 33 тисячі дванадця-типудових берківців буряка. Два рафінадних заводи переробляли за добу 16,5 тисяч пудів. Наскільки високою була продуктивність рафінадних заводів Гальперіна, можна судити хоча б з того, що ці два заводи випускали вісім відсотків всього цукру-рафінаду, що вироблявся в Росії. Кількість робітників під час виробництва на заводах Гальперіна сягала 4000 чоловік.

Упродовж своєї багаторічної й складної діяльності М. Б. Гальперін був неабияким організатором та знавцем справи, якою займався, спрямовуючи свої зусилля на пошук шляхів здешевлення продукту за рахунок збільшення його виробництва та відкриття нових ринків збуту. Для реалізації рафінаду і цукру-піску він відкрив контори й агентства не лише в усіх значних містах Росії, а й у Сибіру, Персії, Бухарі та Туркестанському краї.

П. А. Гальперіна

Будучи одним із крупних експортерів цукру-піску до Західної Європи, Персії, Норвегії, Фінляндії, М. Б. Гальперін продовжував пошуки нових ринків збуту, а в 1910-і pp. звернув особливу увагу на Близький Схід.

М. Б. Гальперін мав цілком самостійну позицію в питанні про угоду рафінерів. Він був принциповим противником скорочення виробництва рафінаду, виступав за вільну конкуренцію - найкращий стимул до розвитку промисловості. Поєднуючи невтомну діяльність промисловця, М. Б. Гальперін водночас був членом облікового комітету С.-Петербурзького міжнародного банку, Обліково-позичкового банку, членом ради Київського товариства взаємного кредиту, виборним біржового комітету. М. Б. Гальперін багато зробив на благодійницькій ниві. Довгі роки він опікувався справами київської Фундуклеївської жіночої гімназії, пансіону графині Левашової та 2-го комерційного училища. Протягом кількох років Мойсей Борисович був віце-головою представництва з єврейського благодійництва при київській міській управі, головою

Товариства надання медичної допомоги на дому, почесним попечителем Єврейської лікарні (нині - Київська обласна лікарня).

С. І. Гальпєріна
Подружжя Гальперіних виростили п'ятеро дітей (дві доньки і три сини). Всі діти, разом вже зі своїми родинами, деякий час жили в батьківському особняку. Сини і зяті були членами правлінь цукрових заводів. У родині були свої інженер-техно-лог - Самуїл Мойсейович Гальперін і вчений агроном - Соломон Мойсейович.

У 1908 р. дітьми Гальперіна було засновано товариство "Київський сирітський будинок імені комерції радника М. Б. Гальперіна і С. І. Гальперіної", сума пожертви засновниками становила 40000 рублів. Головою правління товариства став М. Б. Гальперін, контора та правління цього товариства, як і інших благодійницьких товариств, знаходилася за адресою особняка - вул. Олександрівська, 19/2.

Старший син - Марк Мойсейович разом з дружиною Пав-лою Альбертівною надавали матеріальну допомогу Єврейській лікарні.

Своєю благодійницькою діяльністю відзначалася і донька Гальперіних - Клара. Клара Мойсеївна зі своїм чоловіком Сігізмундом Рабінерсоном деякий час проживали в особняку на Єлизаветинській, 8 (див. П. Орлика, 3).

Дружина Мойсея Борисовича - Софія Іонівна Гальпєріна - була з родини так само крупних цукропромисловців Зайцевих. Іона Зайцев та його сини, Мойсей, Маркус, Давид мали у власності цукрові заводи на Харківщині та Черкащині. Особняк Маркуса Іоновича Зайцева знаходився напроти особняка сестри - на розі Левашовської та Олександрівської, 17/1 (нині Грушевського, 20/1 (див). За купчою від 15 березня 1916 р., С. Гальпєріна придбала сусідню садибу по Левашовській, 4 (нині Шовковична, 4 (див.).

Після 1918 р. особняк Гальперіних, як і багато інших, було націоналізовано і передано під розміщення різних установ. Так, у 1921 р. тут містилося управління артилерії 44-ї дивізії. У 20-і pp. - Київське окружне статистичне бюро. Газета "Пролетарська правда" влітку 1925 р. писала, що музично-драматичному інститутові імені М. Лисенка переданий чудовий палац колишнього власника цукроварень Гальпєріна по вулиці Революції, 19 (Грушевського, 18), де в останні часи містилося Губстатбюро. Але ця державна установа не поспішала змінювати спою адресу, а з перенесенням столиці Радянської України з Харкова до Києва (1934 р.) у цьому будинку аж до початку війни містилось Головне управління міліції НКВС.

У 1946-1951 pp. у колишньому особняку експонувалася киставка "Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників", розміщена в 19 залах. Потім особняк передали Верховній Раді УРСР, і під вулицею було прокладено тунель, що з'єднав обидві будівлі.

У 1976 р. проведено капітальний ремонт з триповерховою добудовою знадвору та двоповерхового флігеля. Балюстраду з пазами край даху замінено глухим парапетом, що зорово перевантажило фасади.

Нині тут містяться постійні комісії Верховної Ради. Для них же у середині 1990-х pp. на терені колишнього саду особняка Гальперіних, уздовж вул. Шовковичної споруджено новий великий будинок.

К началу страницы
Зміст