Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва

Версія для друку

 

БАНКОВА, 13

У другій половині 1930-х pp. почалася розбудова старих споруд штабу та інтендантського управління Київського військового округу, що займали велику садибу на Банковій, 9-11. Нова величезна споруда, зведена за проектом архітектора С. Григор'єва, поширилася обабіч старої, центральної частини, і праве крило лягло на невеличку садибу з одноповерховим особняком - по Банковій, 13 (15), що належав колись Г. Шлейферу - людині, у Києві добре знаній.

Георгій-Олександр Павлович Шлейфер, дворянин і православний, народився 4(16) червня 1855 р. в родині архітектора й живописця Павла Івановича Шлейфера. Останній навчався в Імператорській академії мистецтв, у 1843-1849 pp. викладав малювання в київському Інституті шляхетних дівчат, а від 1852 р. був архітектором Київського учбового округу. За його проектом споруджено київську 2-у гімназію (нині - бульв. Т. Шевченка, 18), він керував будівництвом зпроектованої І. Штромом євангелічної лютеранської кірхи на вул. Лютеранській, 22. Як лютеранин, похований на лютеранській дільниці Старого Байкового кладовища.

Архітектор Г. П. Шлейфер

А Георгій Павлович Шлейфер навчався до четвертого класу у 2-й гімназії, потім в 1-й гімназії, яку й закінчив 1874 р. Вступив до Інституту цивільних інженерів, де відзначився як допитливий активний студент, публікував у технічних часописах статті про неспалимі будівлі. Закінчивши 1882 р. інститут по першому розряду, Георгій Павлович того ж року одержав за конкурсом право на спорудження київської біржі. Цей будинок, завдяки вдало знайденим пропорціям та не менш вдалому місцю розташування - на розі Хрещатика та Інститутської, - не кажучи вже про надто суттєву роль самого закладу для доби економічного зростання Києва, - не лише добре прислужився певному прошарку киян, а й створив ім'я молодому інженерові. Наступного року він спорудив павільйон першої київської сільськогосподарської виставки, а 1884 р. його обрано членом міської управи; на той час її очолював міський голова Іван Андрійович Толлі, про якого йтиметься далі. На цій важливій та відповідальній посаді Г. Шлейфер перебував (завідувачем будівельного відділення) до 1894 p., а гласним (депутатом) думи - до 1911 р. Крім того, ще 1885 р. він був обраний директором правління Київського кредитного товариства і обіймав цю посаду до кінця життя. Поєднуючи приватну архітектурно-будівельну діяльність з цими двома посадами, очолюючи ще кілька міських комісій, Г. Шлейфер вдало та вміло сприяв розбудові Києва. Протягом першого етапу його суспільно корисної праці було знайдено вирішення, а згодом - шляхи практичного втілення у життя чималої частини проблем, важливих для міста, причому дуже ощадливо. Серед них: артезіанський водогін, "хрещатицька труба" (дощова каналізація долини Хрещатика), скотобійні, нові міські сквери, електричний трамвай (перший в Російській імперії та другий у Європі), перебудова міського театру тощо. Однією з головних справ, здійснених під безпосереднім керівництвом Г. Шлейфера, стало створення домобудівного товариства, яке, викупивши у спадкоємців професора медицини університету св. Володимира Ф. Мерінга його величезну садибу, розташовану в межах Хрещатика, частини Інститутської, Банкової та Лютеранської ву-лиць, розпланувало на цій садибі чотири нові вулиці - Миколаївську (нині Архітектора Городецького), Ольгинську, Мерінгівську (нині - Заньковецької) та Нову (нині - Станісланського). Було це 1895 р. Тоді ж, 22 вересня, Г. Шлейфер подан до міської управи прохання про дозвіл на спорудження одноповерхового кам'яного, частково з підвалом, будинку на краю садиби, що перед тим належала спадкоємцям Мерінга - Сергію, Михайлу та Володимиру Федоровичам Мерінгам. Дозвіл було надано, і наступного, 1896 р., Г. Шлейфер за власним проектом побудував на Банковій, 13 (15) особняк.

Банкова, 15. Проект фасаду з автографом арх. Г. П. Шлейфера

Скориставшись наріжним розташуванням ділянки, архітектор зорієнтував будинок двома фасадами до вулиці Банкової і невеличкого майданчика перед старими будівлями штабу та інтендантського управління.

Зважаючи на невелику площу - 285 кв. саж. (0,13 га), архітектор (на аркуші креслень стоїть розгонистий автограф "Зодчий Г. Шлейфер"), дуже ощадливо й компактно розпланував садибу. Наріжне розташування уможливило ретельно й мистецьки вишукано розробити обидва чолові фасади, позбавивши натомість будь-якого декору інші, тильні або дворові фасади. Якщо з боку вулиці особняк було декоровано у стриманих формах класицизму, то в інтер'єрах зодчий дав волю різним історичним стилям. Так, у вестибюлі гостя зустрічала сувора кесонована стеля, праворуч містився кабінет господаря, ліворуч - велика, оздоблена в дусі рококо зала, площею 70 кв. м. Із зали одні двері вели до шестикутної наріжної вітальні з еркером, другі - до просторої (57 кв. м.) їдальні, яка виходила вікнами й дверима на терасу і була декорована у стилі бароко.

План 1-го поверху та план підвалу

З вулиці, вздовж правого горця особняка вузький проїзд вів на невеличке подвір'я, де розташовувався каретник зі стайнею. У цій частині особняк мав напівпідвальне приміщення з кухнею, коморою та помешканням для прислуги.

Оселившись у власному особняку, Г. Шлейфер і далі активно займався розбудовою нових вулиць, що пролягли поруч, на долині. За його проектами у той час було зведено театр "Соловцов" (1898), (нині - Національний драматичний театр їм. 1. Франка), готель "Континенталь" (1897) та великий прибутковий будинок Л. Гінзбурга (1900) на Миколаївській, 5 та 9. Керував будівництвом цих споруд архітектор Едуард Петрович Брадтман, особа в Києві теж відома.

Певно, особняк на Банковій, 13 (15) згодом став затісним для родини Г. П. Шлейфера, особливо ж, мабуть, з міркувань розміщення колекції творів мистецтва, яку упродовж свого житія збирав архітектор і банкір. 1909 року розпочалося будівництво нового особняка та прибуткового будинку при ньому - на Інститутській, 13 (див.), здійснюване за проектом Г. П. Шлейфера.

Що ж до особняка на Банковій, 13 (15), то його 1910 р. продали власниці паперових крамниць Вільгельміні Іванівні Івановій, яка раніше мала особняк на В. Житомирській, 28 (див.).

У націоналізованому за радянської влади особняку 1921 р. містилося Управління Політвідділу Упраформу, 1926 р. - дитячий садок № 56 (російський), а 1928 р. - дитячий будинок № 39, розрахований на 50 дітей (утримувалося 46).

А потім особняк знесли. Нині на його місці - праве крило будинку, в якому міститься резиденція Президента України.

К началу страницы
Зміст