Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва

Версія для друку

 

БАНКОВА, 8 (втрачено)

До 1970-х pp. на місці теперішнього адміністративного будинку стояв цікавий своєю архітектурою та історією великий особняк. Його, за проектом військового інженера-підполковника Вадима Петровича Катеринича спорудив 1886 р. дворянин Володимир Вячеславович (Вацлавович) Пухальський, директор Київського музичного училища. І архітектор, і замовник - кожен по-своєму - зробили помітний внесок у розбудову Києва та його культури.

В. Катеринич походив з відомого українського шляхетного роду. Портрети родини Катериничів - поміщиків села Марківці на Чернігівщині - 1846 р. написав Т. Г. Шевченко. Військовий інженер В. Катеринич мав на Липках будинок на Інститутській, 23 - ріг Липської, 5, споруджений за власним проектом 1879 р. Його ж авторству належить також особняк Т. Івенсен на Липській, 2 (див.).

Композитор В. В. Пухальський

Володимир Пухальський, уродженець Мінська, походив із старовинного шляхетного роду герба "Слеповрон". 1874 р. закінчив Петербурзьку консерваторію по класу фортепіано у проф. Т. Лешетицького. 1876 p. Пухальський приїздить до Києва, де веде фортепіанний клас у щойно спорудженому за проектом архітектора О. Шіле на Музичному провулку (поруч з садибою по Прорізній, 8) Київському музичному училищі. Вже через рік В. Пухальський стає директором цього закладу, входить до складу дирекції Київського відділення Російського музичного товариства (РМТ). Він очолював училище протягом 36 років (1877-1913), був одним з найвидатніших митців музичної культури не лише Києва, України, Росії, а й Європи. Серед учнів створеної В. Пухальським фортепіанної школи були Володимир Горовиць, Костянтин Михайлов. Величезну музично-громадську і концертну діяльність В. Пухальський поєднував із композиторською. У творчому доробку піаніста і композитора є опера "Валерія" (поставлена 1923 p.), симфонія "В горах", "Українська фантазія" для оркестру, концерт для фортепіано з оркестром, фортепіанні п'єси, романси. Із відкриттям 1913 р. Київської консерваторії В. Пухальський стає її першим директором, професором упродовж 20 років - до останніх днів життя. Він був членом правління Київського літературно-артистичного товариства (1895-1900), очолюваного академіком архітектури В. Ніколаєвим. Почесними членами товариства були М. Єрмолова, І. Ренін, Г. Сенкевич, М. Старицький, В. Стасов, Л. Толстой та ін. У роботі товариства активну участь брали Леся Українка, І. Нечуй-Левицький, М. Лисенко, М. Заньковецька, М. Садовський, Олена Пчілка, М. Мурашко, М. Тутківський, М. Соловцов, Є. Нєдєлін, М. Рощін-Інсаров, О. Купрін. Серед членів товариства був і київський губернатор Ф. Ф. Трепов.

Театр "Соловцов". Листівка поч. XX ст. Праворуч - будинок В. Городецького, ліворуч - особняк В. Пухальського

Отже, за купчою від 17 лютого 1886 р. В. Пухальський придбав земельну ділянку по Банковій вулиці, і того ж року, за проектом і під наглядом, як уже зазначалося, військового інженера В. Катеринича, було споруджено будинок на два з половиною поверхи з мезоніном та баштою. Особняк мав поважний та шляхетний фасад - з великими прямокутними вікнами, облямованими важкими лиштвами класичного малюнку, суворо симетричне членування, з лопатками, обробленими в тинькуванні "діамантовим" рустом. По центру п'ятивіконного фасаду нависав над парадними дверима важкий балкон на кронштейнах, а вище - підносився заокруглений фронтон з півциркульним вікном.

У нижньому напівповерсі містилася квартира, що складалася з трьох кімнат, передпокою, кухні, комори та сіней з виходом у двір. Тут також містилася кухня квартири першого поверху та ще три льохи.

На першому поверсі була дев'ятикімнатна квартира з ванною та з паркетом у п'яти парадних кімнатах. На другому поверсі було дві квартири, загалом на 11 кімнат, зі сходами що вели у мезонін. У горішній башті містилася кімната з трьома круглими вікнами, з дубовою паркетною підлогою.

Колишній особняк В. Пухальського. 1930 р.

Опалювався будинок шістнадцятьма грубами та каміном. Стелі у дванадцяти кімнатах мали ліпні прикраси.

З вулиці до будинку вели дубові, з великим замком і латунними ручками двері, а під парадними сходами містилася комірчина для швейцара.

На подвір'ї цієї невеличкої, площею в 387,5 кв. сажнів (0,18 га), садиби одночасно було споруджено двоповерхові кам'яні служби (каретна, стайня, корівник, льодовня, три дров'яники та двірницька). На площі у 120 кв. саж. був садок з фонтаном.

У незавершеному вигляді будинок оцінювався у 20 тис рублів. В. Пухальський сповна сплатив перший кредит, а в січні 1890 р. відкрив новий - на 27 з половиною років під заставу нерухомого майна у Київському земельному банку. На той час головою правління банку був барон М. В. Штейнгейль, а членом правління - О. Виноградський. Обидва були не тільки банкірами та власниками особняків у Києві, а й людьми, причетними до музичної культури.

Але, за даними на 1890 p., Пухальський мешкав у будинку Музичного товариства на Прорізній, тобто на "казенній квартирі", як то було заведено, а будинок на Банковій, о здавав в оренду поквартирно. Помешкання у напівповерсі здавалося за 400 руб. на рік, квартира на першому поверсі - за 2000, на другому - за 700 і 1100 руб. Кімната у башті - окремо.

Художник М. В. Нестеров. 1898 р.

Маючи вигляд багатого особняка, будинок фактично був прибутковим для його власника. Цінова комісія кредитного товариства склала найвищу вартість будинку: "Завдяки розміщенню майна в кращій частині міста і значній матеріальній вартості нерухомості, капіталізуючи чистий прибуток 3350 руб. з двовідсоткової вартості всього майна визначиться у 37200 рублів". Садибна земля була оцінена в 40 руб. за кв. саж.

М. В. Нестеров. Свята Русь. 1900 р.

Одержавши кредит у 22300 руб., В. Пухальський і далі мешкав на Прорізній. У 1902 р. в особняку проживав Л. А. Купер-ник, відомий та популярний у всьому Південно-Західному краї адвокат-криміналіст. У 80-і pp. він був одним із засновників та деякий час очолював Російське драматичне товариство у Києві. Сам Лев Абрамович був непоганим виконавцем деяких ролей ("Женитьба" Гоголя). На жаль, часті й довготривалі від'їзди Ку-перника з Києва у справах захисту не давали йому можливості брати активної участі у діяльності цього товариства. Завдяки своїм численним знайомствам і зв'язкам в артистичному світі Л. Куперник багато зробив для драматичного товариства, спектаклі якого ставилися на сцені Міського театру, театру Бергоньє, на власній сцені - в Музичному училищі. Так, на запрошення Л. Куперника у спектаклях товариства брали участь навіть корифеї сцени. Артист М. Іванов-Козельський зіграв роль Хлестакова в комедії "Ревізор". Почесний артист паризького театру Гранд Комеді, Б. Коклен читав у товаристві свої знамениті монологи. 1901 р. на Банковій, 8 оселився відомий уже на той час живописець Михайло Васильович Нестеров, автор розписів Володимирського собору (іконостаси в бічних навах, композиції "Різдво" та "Воскресіння" - у хрещальні). У своїх спогадах він пише про роботу над полотном "Свята Русь" - "...у великій, зручній майстерні на Банковій, у будинку директора Київської консерваторії Пухальського. Майстерня безпосередньо сполучалася з квартирою, також зручною, чудовою". І далі: "У квітні (1902) я показав "Святу Русь" своїм знайомим. Бачив її і Шаляпін, перебуваючи в Києві та заїжджаючи часом до мене. Картину хвалили. Новий рік, 1903 p., ми зустріли в Києві, в особняку Пухальського". Тут-таки М. Нестеров познайомився зі своєю майбутньою другою дружиною, Катериною Петрівною Васильєвою, на той час йому було сорок, а їй двадцять два роки. А трапилося це ось за яких обставин. Васильєва була класною дамою в Інституті шляхетних дівчат, де навчалася дочка Нестерова Ольга. Коли начальниця Інституту графиня М. Коновніцина довідалась про те, що Нестеров працює над картиною "Свята Русь", вона доручила подивитись твір одній з класних дам. "Увійшла висока, красива, вдягнена в чорне, скромна дівчина, - пише М. Нестеров. - Вона сподобалась мені не тільки своєю красивою зовнішністю, але й своєю скромністю, точніше, якоюсь стриманістю, замкненістю... Вона стала моєю нареченою, а через два місяці я одружився з нею".

К. П. Васильєва, наречена М. В. Нестерова

У березні 1903 р. Нестеровим довелось залишити особняк - його було продано, а новий господар сам побажав зайняти те саме помешкання, у якому проживало подружжя Нестерових, які тим часом оселилися на Єлизаветинській, де мешкали до 1910 p., коли виїхали до Москви.

М. Нестеров з дочкою Ольгою. Київ. 1901-1902 pp.

Новим власником особняка на Банковій, 8 став син колишнього міського голови Г. Ейсмана - Володимир Густавович Ейсман, таємний радник, почесний мировий суддя. За даними на 1913 - 1914 pp., будинок належав Ользі Володимирівні Ейсман, і там мешкав і Сергій Володимирович Ейсман. Цій родині в Києві належала й інша нерухомість, зокрема, будинок на Хрещатику, 20, успадкований від професора університету св. Володимира, того ж таки міського голови Г. Ейсмана. Останньому належав і особняк на Володимирській, 44 (див.).

Печатка В. В. Пухальського з гербом "Слеповрон"

До 1917 р. будинок на Банковій, 8, що належав Ейсманам, за оцінними книгами міської управи, коштував 48900 руб. Після остаточного встановлення у Києві радянської влади особняк було націоналізовано, у ньому мешкали податкові працівники "продорганів". За описом, складеним ЗО серпня 1922 p., тут налічувалось уже дев'ять квартир. У березні 1923 р. Губпродком порушував клопотання про звільнення мешканців на два роки від орендної плати, наголошуючи, що будинок становить "руїну", і на відбудовчі роботи необхідно виділити 13746 руб. золотом. Того ж року, у зв'язку з ліквідацією "продорганів", комунвідділ запропонував створити житловий кооператив або здати будинок в оренду одному господарю. Так виник житлокооператив, правління якого уклало договір про оренду на три роки (1924-1927). Колишній власник Ейсман названий "підданим УСРР". То були висліди непу.

А 1940 р. особняк, на замовлення Київського протезного заводу, за проектом архітектора Краківського було надбудовано третім поверхом під житло. У 1970-х pp., як зазначалося, цей будинок та будинки № 4, № 6 було знесено задля зведення нових адміністративних будинків ЦК КПУ. Отже на парному боці Банкової вулиці від старої забудови лишились тільки колишній особняк С. Лібермана (№ 2) та колишній прибутковий будинок архітектора В. Городецького (№ 10), зведений, до речі, у 1901-1903 pp., саме тоді, коли поруч, у будинку № 8 мешкав художник М. В. Нестеров.

К началу страницы
Зміст