Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг, Дмитро Малаков
Особняки Києва

Версія для друку

 

БАНКОВА, 2

Густі крони горобини з весни до осені щільно затуляють виразний фасад старого особняка. Лише зблизька можна оглянути пишний неоренесансний декор, котрим суспіль вкрито стіни, карнизи, шатрові завершення. Всюди симетрія, ретельно опрацьовані архітектурні й скульптурні оздоби та зорово присутнє намагання підвищити, посилити враження багатства й розкоші.

Цей особняк зазнав два етапи розбудови, пов'язані з відомими у старому Києві особами; тут побувало й буває чимало цікавих людей. Восени 1879 р. міський архітектор В. Ніколаєв, автор багатьох київських споруд різного призначення, зокрема й особняків, затвердив проект одноповерхового Г-подібного у плані кам'яного будинку, який мав бути зведений на місці дерев'яного, що пішов на злам у великій садибі на вул. Інститутській, ріг Царедарської чи Треповської (згодом - Банкової чи Банківської: раніше писали і так, і так).

Садиба ця належала генерал-ад'ютанту Федору Федоровичу Трепову, незадовго до того - петербурзькому градоначальнику, відомому, зокрема, тим, що 24 січня 1878 р. в нього стріляла революціонерка Віра Засулич, протестуючи в такий роб проти покарання різками "землевольця" Боголюбова (Ємельянова). Ця акція справила сильне враження на тогочасне суспільство, суд присяжних виправдав терористку, а Трепов переїхав до Києва, маючи для цього певні мотиви. Ще 1870 р., у зв'язку з будіввицтвом залізничного мосту через Дніпро, архімандрит Києво-Видубицького Михайлівського монастиря о. Арсеній досить завбачливо звернувся до всемогутнього петербурзького обер-поліцмейстера Ф. Ф. Трепова по допомогу, наголошуючи, що з пуском залізниці "перед очима в кожного з пасажирів, ніби представницею усієї святині Київської, буде наша Видубицька обитель, зовнішній вигляд котрої справляє сумне враження...". Столичний можновладець дав згоду стати опікуном монастиря і зібрав пожертви на суму 12715 руб. 40 коп. З часом Ф. Ф. Трепов знайшов і довічний спокій на Видубицькому цвинтарі.

Проект перебудови будинку в садибі С. І. Лібермана.
Академік архітектури В. М. Ніколаєв. 1898 р.

Отже, прохання (прошеніє) до міської управи 1879 р. подавав повірений генерал-ад'ютанта Ф. Ф. Трепова надвірний радник Корнелій Прісовський (це прізвище згадуватиметься нижче - див:. Інститутська, 20/8).

А 1891 р. син генерал-ад'ютанта, полковник Федір Федорович Трепов-молодший, спадкоємець та майбутній київський губернатор, генерал-губернатор, подав до міського кредитного товариства прохання відкрити кредит на 27 років і 6 місяців під заставу садиби на Банковій, 2. З опису нерухомого майна від березня 1891 р. видно, що особняк залишався так само Г-подібного плану (тоді це називалось "глаголем", а часом і виступ у бік двору також називався "глаголем"), але мав два поверхи; під "глаголем" - житловий поверх з цегляною прибудовою для сходів та дерев'яна тераса. Весь підвальний поверх належав власнику, полковнику Ф. Ф. Трепову-молодшому. Там було шість кімнат, коридор, кухня. На першому поверсі була одна квартира з 11 кімнат, з передпокоєм, ванною, коморами. Друга квартира - з 13 кімнат - займала верхній поверх. Обидві квартири здавалися в найм. В одній мешкав член правління Земельного банку Олександр Миколайович Виноградський, у другій (у 1891- 1896 pp.) - родина Олександра Йосиповича Бродського. Річна плата за кожне помешкання сягала 2500 рублів. Нерухомість була оцінена у 42500 рублів. У березні того ж 1891 р. Ф. Ф. Трепов відмовився від кредиту.

План підвального поверху. 1898 р.

Пізніше садиба належала вже київському 1-ї гільдії купцю, цукропромисловцю С І. Ліберману. Родина Ліберманів оселилася в Києві в 70-і pp. XIX ст. Глава родини, купець з міста Василькова, згодом київський 1-ї гільдії купець Іцко-Янкель Гершкович Ліберман, придбав восени 1876 р. садибу на Подолі (Нижній Вал, 29), де був кам'яний двоповерховий будинок і флігель.

У Василькові так само залишилася нерухомість: кілька будинків і магазин. За духівницею Іцка Лібермана все його майно, оцінене в 100 тис руб. сріблом, переходило у спадок до единого сина - Симхи Іцковича Лібермана. Після смерті батька (1882) С. І. Ліберман із сім'єю проживав на Подолі до 1896 p., а потім придбав дві садиби на престижних Липках - по Банковій, 2 та Інститутській, 28 (нині Інститутська, 8). У 1898 р. Ліберман приступив до побудови двоповерхового будинку, замовивши тому ж В. Ніколаєву проект реконструкції особняка. Було добудовано бічне, ліве крило, і особняк набув симетричного, вже Е-подібного плану і фасадів з розвинутими бічними ризалітами та центральним, меншим ризалітом (літера "Е" поставлена руба), де розмістилися парадні сходи. Задля надання зовнішньої величі фасаду парадний вхід було піднято вище від рівня підлоги першого поверху, влаштовано двосторонні пандуси й центральні сходи, фланковані кулястими тумбами з полірованого сірого граніту. Отже, згідно з проектом В. Ніколаєва будинок набрав цілісного завершеного вигляду багатого буржуазного особняка-палацу. Обабіч простягнувся мнимій цегляний мур з ажурними ґратами на пілонах, довершено розроблений архітектором. Мур охопив усю простору садибу з садом і господарським подвір'ям. Останнє сполучається з Банковою вулицею величною брамою й парою хвірток, виконаними з художньо кованого металу. Все це існує досі.

План 1-го поверху. 1898 р.

На подвір'ї збереглися в дещо переробленому вигляді так звані служби: екіпажний сарай, стайня, цегляна льодовня, комори, дров'яники. Окремо, торцем до вулиці, стоїть, двоповерховий, старої київської архітектури, будинок - дерев'яний, за давнім українським звичаєм, потинькований і побілений, з різьбленим піддашшям, з гарними чавунними сходами.

План 2-го поверху. 1898 р.

В. Ніколаєв надав своєму дітищу на Банковій, 2 характерних рис модного на той час не тільки в Києві стилю неоренесанс (хоч Європою вже сміливо крокував модерн): пишне ліплення, орнаментальні рельєфи, рустування, розвинутий антаблемент, криті цинковою "лускою" шатрові завершення, кований метал тощо.

Архітектор В. М. Ніколаєв

Згідно з авторськими кресленнями центральний парадний вхід мав бути на рівні першого поверху. А пандуси з'явилися під час будівництва - заради повного відокремлення обох поверхів - і функціонально, і з суто побутових міркувань. До покоїв першого поверху потрапляли крізь два окремі входи, розташовані у крилах. Ліворуч містилися службові кабінети, бухгалтерія та каса, тобто контора трьох цукрових заводів: Бугаївського, Іванківського другого та Топорівського, що належали С. І. Ліберману. По центру та у правому крилі першого поверху було помешкання з парадним входом з вулиці, у центрі ризаліта праворуч. Тут були кабінет, вітальня, будуар, дві дитячі кімнати, спальня, туалет.

Фрагмент огородження парадних сходів. 1994 р.

На другий поверх потрапляли з вулиці через центральний парадний вхід. У просторому тамбурі, за широкими важкими дверима гість і тепер може глянути на себе у великі опозитні дзеркала, встановлені дуже точно. За другими дверима - вестибюль, звідки широкі мармурові сходи прямим маршем ведуть на площадку, де тепер розкрито проходи до бічних холів першого поверху, але - зі сходами донизу. А на другий поверх ведуть Положисті й широкі мармурові сходи, огороджені ажурним сталевим плетивом із закомпонованими в них ініціалами господаря особняка: "SL" (Симха Ліберман).

Фрагмент огородження парадних сходів. 1994 р.

На другому поверсі, йдучи від правого до лівого крила, були кабінет, зала, вітальня, будуар, приймальня, їдальня, буфет, спальня, кімната для прислуги, туалет, ванна та чотири дитячі кімнати. В одному з приміщень другого поверху була молельня з розсувною стелею, використовувана раз на рік - для ритуальних потреб під час іудейського свята Суккот, коли вірні цілий тиждень мають жити в курені, споглядаючи зоряне небо.

Груба в залі другого поверху. 1998 р.

На другому поверсі мешкав сам господар, на першому - одружена дочка.

Інтер'єри майже всіх приміщень обох поверхів відзначаються насиченим декором: ліпні стелі, карнизи, різьблені двері, художньої роботи кахляні груби, мармурові підвіконня, латунні віконні та дверні прибори, інкрустований паркет. Особливістю помешкань особняка С. Лібермана є саме наявність пишно декорованих груб - різних за формою, кольором, стилем. Так, на другому поверсі у приймальні, декорованій під готику, стоїть зелена "готична" груба-камін; у вітальні - біла кругла, в залі та їдальні - кутові, а в кабінеті - каміни.

Фрагмент огородження. 1995 р.

Підвальний поверх у лівому крилі був призначений для кухні, комор, винних льохів тощо. Сюди ж вів службовий бічний хід знадвору.

Господар особняка Симха Іцкович Ліберман був одружений з Меріам-Бейлою Шмулівною Ліберман, у них були сини Арій-Гірш та Ізраїль, які мешкали окремо - на Інститутській, 28 (тепер - 8: див.), та дочка Перла, одружена з київським 1-ї гільдії купцем Абрамом Зельмановичем Гельблюмом. їхня родина, як уже надувалося, мешкала на Банковій, 2, на першому поверсі. Крім цих двох особняків, родині Ліберманів належало також незабудоване тоді місце на Жилянській, 28.

Парадний під'їзд. 1998 р.

Як кажуть, справи йшли, контора писала, і каса справно видавала гроші, аж почалася Перша світова війна, а за нею надійшли ще страшніші часи. З листа, датованого 5 квітня [918 р., до фінансового відділу міської управи, підписаного керуючим будинком по Банковій, 2 Г. Поліщуком (мешкав там само), видно, що в квітні 1918 р. військове міністерство УНР реквізувало майже всі приміщення особняка, а німецька влада зайняла особняк Ліберманів на Інститутській, 28.

Ясла для дітей безробітних. Фото К. Квітки. 1930 p.

Після смерті С. І. Лібермана, що настала ще 18 вересня 1917 р., за визначенням Київського окружного суду від ЗО лис-топада 1918 p., тобто за часів Гетьманату, нерухомість на розі Інститутської та Банкової, 30/2 площею 1856,25 кв. саж. (0,84 га) перейшла до трьох дітей померлого. Але того ж року особняк був зайнятий контррозвідкою штабу Київського військового округу, що містився неподалік - на Банковій, 9. У квітні 1919 p., тобто при більшовиках, особняк зайняв Київський військово-окружний комісар. Втім, коли 6 жовтня 1919 р., при денікінцях, був "злодійськи вбитий Г. С Ліберман" - старший син Симхи, його відспівали "у власній синагозі", тобто в модельні на Банковій, 2, про що повідомила газета "Киевская жизнь". Мабуть, то була остання згадка про Ліберманів і їхній особняк як такий.

Їдальня в дитячих яслах. Фото К. Квітки. 1930 р.

З встановленням радянської влади, будинок у 1922-1923 pp. займала військова цензура КО ДПУ штабу КВО.

У 1929-1930 pp., згідно більшовицького гасла перших років революції "Мир - хатам, війна - палацам", тут містилася дитяча консультація Охматдиту, дитячий садочок та ясла для дітей безробітних ім. Н. К. Крупської. А коли влітку 1934 р. столиця України переїхала з Харкова до Києва, тут деякий час містився Раднарком республіки, про що довго нагадував герб УСРР над порталом особняка, знятий аж у середині 1990-х pp. та замінений на абревіатуру "СПУ". Перед війною тут діяв міський будинок пропаганди та агітації ім. Сталіна. Тепер важко уявити, як усе це ідеологічно в'язалося з особняком, але ж у ті часи вже сама така думка була "шкідницькою".

Ясельні діти.
Фото К. Квітки. 1930 р.

У повоєнний час на Банковій, 2 містився Комітет у спра-нах мистецтв при Раді міністрів УРСР, а від 1953 р. - Спілка письменників України. Саме тут зародився Народний Рух України за перебудову (1989 p.), трансформований згодом у політичну партію.

...А горобина перед будинком продовжує милувати око буйним цвітом навесні та смачними плодами - восени.

К началу страницы
Зміст