Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг, Дмитро Малаков
Особняки Києва

Версія для друку

 

ОСОБНЯКИ ЛИПОК

Історична місцевість, відома під такою назвою з XVIII ст., лежить у межах підвищення над Дніпром, над Хрещатою долиною - на заході та над долиною Клова - на півдні та сході. Якщо йти сучасними вулицями, то це - терен, обмежений вулицями М. Грушевського, Богомольця, Круглоуніверситетською, Банковою.

Власне, сам топонім "Липки" походить від липового гаю, насадженого в середині XVIII ст. довкола Кловського палацу й без жалю вирубаного у 1830-х pp. у ході інтенсивної забудови кварталів, розпланованих за вказівкою генерал-губернатора графа В. В. Левашова. Цими першими вулицями стали Олек-сандрівська (тепер - М. Грушевського), Шовковична (у 1869-1919 pp.- Левашовська), Липська (у 1869-1919 pp.- Катери-нинська), Інститутська, Виноградна (П. Орлика), Посадна (Садова) та Еспланадна (Виноградний та Кріпосний провулки). Банкова, або Банківська, виникла пізніше, у 1870-х pp. і мала назву Царедарської і Треповської, бо була прокладена через садибу генерал-ад'ютанта Ф. Трепова. Від самого початку розпланування Липок існував і Липський провулок.

Із виникненням Липок як містобудівного поняття ця місцевість стала формуватися як осідок вищої місцевої адміністрації. Тут були царський (Марийський) палац, будинки генерал-губернатора та цивільного губернатора, згодом - будинок командувача військами Київського військового округу. За еспланадними правилами, що обмежували висотність та характер забудови на найближчих підступах до споруджуваної у 1830-1850-х pp. на Печерську фортеці, на Липках вулиці належали до першої категорії - за містобудівними правилами, і тут дозволилося зводити лише кам'яні одно- та двоповерхові будинки.

Відтак, Липки сформувалися як район садибної забудови, де, крім представників вищої аристократії, селилися військові, чиновники, які мали певний матеріальний достаток. У першій половині XIX ст. тут жили граф М. Д. Бутурлін, польські поміщики Ганські, княгиня Кароліна Сайн-Вітгенштейн - згодом дружина угорського піаніста Ференца Ліста. За бажанням окремих осіб відводилися ділянки розміром з десятину або й більше, навіть цілі квартали поблизу царського палацу і присутствених місць. І лише таким особам, як-от: граф М. Румянцев, князь В. Хованський - на ім'я дружини, граф І. Салтиков, син колишнього генерал-губернатора і сам генерал-губернатор А. Фенш - на ім'я дружини, цивільні губернатори В. Милащевич, М. Короб'їн, комендант, генерал О. Массе - теж на ім'я дружини, дійсний статський радник Д. Оболонський (про його чудовий будинок згадує В. Іконніков) та іншим аристократичним родинам; або ж дуже заможним, як, приміром, купець Т. Бухтєєв. Щоправда, останньому виставили умову звести будинок із цегли, чого, скажімо, не вимагалося від інших. У 1800-1805 pp. найбільше було відведено садиб між "старокиївським валом" та "печерською фортецею", В саме - 78. То був ще тільки самий початок розбудови Липок.

Затверджений 1861 р. новий генеральний план Києва об'єднав окремі частини міста на адміністративних засадах. У Двірцевій частині вулиці Олександрівська, Інститутська, Банкова, Левашовська, згодом - Єлизаветинська, Виноградна, Лютеранська, Круглоупіверситетська були віднесені до першого розряду забудови.

Ось рядки з "Адресной книги Києва" на 1879 рік:

"Двірцева частина або Липки (остання назва засвоєна через безліч липових дерев, що вкривали цю місцевість) має на собі певний відбиток: вишукані будинки, довгі дерев'яні паркани, суцільні сади й зелень, відсутність руху і міського гомону, - все це дуже нагадує заміське дачне життя. Ця частина міста почала забудовуватися приватними будинками тільки з 30-х років цього сторіччя. Будинки переважно дерев'яні".

З бурхливим розвитком міста наприкінці 80-х - на початку 90-х pp. XIX ст. змінюється й обличчя Липок. Великі садиби продаються, зводяться кам'яні особняки, часом просто палаци нових власників - банкірів, підприємців, цукропромисловців. Серед останніх - родини Бродських, Ліберманів, Гальперіних, Зайцевих. Ціни на земельні ділянки тут найвищі. Для особняків Липок кінця XIX - початку XX ст. характерне розміщення під одним дахом помешкань власників і контор та правлінь цукрових заводів, різних товариств, якщо головами правлінь були самі господарі особняків. У багатьох із них накопичуються гарні збірки творів мистецтва, бібліотеки, що займають уже окремі кімнати і зали.

Останнім поштовхом до розбудови особняків на Липках стала третя хвиля "будівельної лихоманки", що охопила Київ після 1907 р. Тоді з'явилися особняки вже нової генерації, з новітніми уявленнями про естетику побуту, комфорт і красу. Після скасування 1908 р. еспланадних обмежень, на Липках почали споруджувати вже багатоповерхові прибуткові будинки, і район потроху втрачав властивий йому вигляд. Та все ж тогочасні путівники наголошували на винятковості Липок, символом яких став приватний особняк, а їх тут налічувалося близько сорока. Ось рядки з путівника на 1914-15 pp.: "Липки до останніх років були цілком відокремленою частиною міста. Забудована майже суспіль вишуканими особняками в садибах-садах, вона була районом поселення місцевої чиновної та грошової аристократії. На чистих вулицях - цілковита тиша, що зрідка порушується "власним виїздом". Особливо тихою бувала ця частина міста влітку, коли більшість її мешканців зазвичай роз'їжджалася по власних маєтках і курортах". А ось - з іншого видання: "Липки - місце перебування київських "магнатів". Гарні особняки, спущені штори й мовчазні, суворі вікна".

Газета "Киевлянин" подала 1905 р. інформацію про киян, які платять найвищий державний квартирний податок - майже всі вони жили на Липках: Лев Бродський (Липська, 9) - 800 руб., Сара Бродська (Інститутська, 32) - 700 руб., барон Ґінцбург (Садова, 4) - 600 руб., Мойсей Гальперін (Левашовсь-ка, 2) - 1000 руб., Маркус Зайцев (Левашовська, 1) - 800 руб., Симха Ліберман (Банкова, 2) - 800 руб. Для порівняння, у Києві лише дві сім'ї платили ще вищий квартирний податок: Олександр Терещенко (Караваєвська, 7) - 1000 руб., Надія Терещенко (Терещенківська, 9) - 1360 руб.

Олександро-Невська церква і пожежна каланча.
Фото С. В. Кульженка. 1890-і pp.

Окрасою Липок завжди були сади, де традиційно вирощу-палися фруктові й декоративні дерева, кущі й квіти. Особливою принадою Липок були також громадські сади - Царський та Марийський, де гуляли з дітьми, милувалися красою алей та далями Задніпров'я.

З-поміж садів і особняків на Липках були й такі офіційні споруди як штаб Київського військового округу та інтендантське управління на Банковій, 9-11, поліційна дільниця з пожежною каланчею на Катерининській, І, контори Державного та Земельного банків (Інститутська, 7 та 9), парафіяльна церква св. Олександра Невського (ріг Олександрійської та Катерининської), лютеранська євангелічна кірха св. Катерини з реальним училищем та жіночою гімназією при ній (Лютеранська, 18, 20, 22). На Липках містився Інститут шляхетних дівчат - у власному будинку по Інститутській, 5-е міське двокласне училище ім. М. X. Бунге (ріг Катерининської та Єлизаветинської), жіноче єпархіальне училище у Кловському палаці, училище сліпих (ріг Інститутської та Кріпосного провулка). Під час Першої світової війни почалося спорудження військового училища (нині - Центральний Будинок офіцерів Збройних сил України).

Тоді ж деякі особняки було передано під шпиталі (лазарети): будинок командувача, цивільного губернатора, Ф. Терещенка.

Олександро-Невська церква.
1900-і pp.

Рік 1917 приніс реквізиції у багатьох особняках: так, по Банковій, 2 - майже всі приміщення. За Гетьманату частину особняків зайняли німецькі війська. Липки 1918 р. були перенаселені, зайнято всі квартири й особняки - біженцями з більшовицької Росії. З листа князя Г. Трубецького: "Аристократичний квартал Липки був жахливим привидом минулого, тут зібралися Петербург і Москва; майже всі один одного знали. На кожному кроці зустрічалися знайомі типові обличчя бюрократів, банкірів, поміщиків з їхніми сім'ями".

А згодом, за відомим висловом В. Маяковського, - "Ваше слово, товарищ маузер", - конкретно київське, написане О. Мандельштамом саме 1919 р., - "Пахнут смертью господские Липки". Адже саме в колишніх панських особняках, власники яких встигли емігрувати, по черзі вмощувалися каральні органи протиборствуючих сторін, і особливо масовою жорстокістю "уславилися" більшовицька "чрезвичайка" та білогвардійська контррозвідка. Так, з приходом червоних військ колишнього жандармського підполковника Муравйова в січні 1918 р. масі ті розстріли проходили на Липках: у царському палаці, в особняку Попової. У наступний прихід більшовиків (лютий - серпень 1919 р.) в особняках на Липках розмістилися: на Інститутській, 40 - губернський Надзвичайний комітет по боротьбі і контрреволюцією і спекуляцією, на Катерининській, 16 - Всеукраїнський надзвичайний комітет, на Садовій, 5 - канцелярія "чрезвичайки", на Банковій, 2 - військовоокружний комісар.

Липки. Топографічний план. 1925 р.
Особняки, що збереглися, затушовано; втрачені - позначено жирним контуром

Мистецькі колекції, що зберігалися в особняках, були noграбовані як денікікцями, так і більшовиками. Досить типова для особняків Липок картина - з нотаток Ф. Ернста 1920 p.: помешкання спершу зазнало розгрому з боку офіцерів-добровольців, котрі запропонували свої послуги для "порятунку" меблів і вивезли безліч цінних речей, включно з бронзою й порцеляною, зламали валізи тощо. Потім помешкання зайняли особи, що називали себе членами Надзвичайної комісії. Коли мною, після уходу названих осіб, було оглянуто помешкання, в ньому виявився цілковитий хаос. Зникли деякі предмети меблів, вся порцеляна тощо".

Врешті, чекісти так міцно вкорінилися в тих "панських" Липках, так зростали обсяги й масштаб їхньої "роботи", що особняків вже не вистачало, і апофеозом тої бурхливої "діяльності" стало спорудження на Липках десятиповерхового громаддя будинку НКВС УРСР (тепер - будинок Уряду по вул. М. Грушевського, 12). Втім, ще після революції деякі особняки на Липках було віддано під дитячі садки та дитячі будинки (Банкова, 2 та 15, Садова, 5), а деякі навіть під "нічліжки" (Єлизаветинська, 8).

У 1930-х pp., з перенесенням столиці УСРР з Харкова до Києва, частину особняків Липок було переплановано, надбудовано. У більшості з них розмістилися компартійні, радянські установи, консульства, розселилися вищі урядовці. На місці деяких зруйнованих особняків було споруджено житлові будинки для працівників тих же компартійних, урядових та каральних органів.

Та все йде, все минає. Наприкінці XX ст., вже в незалежній Україні колишні приватні особняки Липок продовжують слугувати за новим призначенням - як представницькі резиденції посольств, державних установ, зарубіжних гостей. Нічого кращого упродовж останніх ста років на Липках так і не споруджено.

Для опису відібрано 35 особняків, з них 11 - втрачені, але варті уваги.

К началу страницы
Зміст