Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Петро Макушенко
Архітектор Валеріан Микитович Риков

***

Відомий український архітектор-художник, професор Валеріан Микитович Риков займає одне з найпочесніших місць серед провідних архітекторів та інженерів-будівельників Радянської України.

Його творча діяльність почалася ще до Великої Жовтневої соціалістичної революції, яку зустрів він уже зрілим майстром, творцем багатьох архітектурних споруд. Але в дореволюційний час його обдарування не було розкрите повністю. Талант В. М. Рикова розквітнув по-справжньому лише на нині радянського будівництва, і цей період був сповнений, натхненних шукань і невтомної праці.

Уся творча діяльність В. М. Рикова проходила в місті Києві, де в самих різних галузях архітектурної творчості - в будівництві жилих, громадських і промислових будинків, оформленні інтер'єрів він показав себе талановитим майстром з невичерпною фантазією.

Забудова Києва як в передреволюційний час, так і в роки Радянської влади, значною мірою позначена і архітектурними спорудами В.М.Рикова.

Багаторічна діяльність В.M.Рикова на Україні не обмежувалася лише архітектурно творчою практикою. Він був активним громадським діячем, працював v багатьох архітектурних організаціях, товариствах, Гірші участь у різних конкурсах, конференціях і з'їздах, був членом спеціальних комісій.

Багато сил і вміння віддавав відомий архітектор педагогічній роботі, виховуючи молоді кадри радянських архітекторів, прищеплював їм велику любов, захоплення своєю чудовою професією.

***

Народився Валеріан Микитович Риков у 1874 році в місті Тифлісі в сім'ї педагога. Після закінчення Тамбовського реального училища він їде до Петербурга, де успішно складає вступні екзамени на архітектурний відділ Академії мистецтв.

Професійне вивчення архітектури він проходить у майстерні відомого російського архітектора, професора, педагога Леонтія Миколайовича Бенуа. Молодому Рикову було чому повчитися, адже Бенуа мав величезний досвід з будівництва, багато будував у Петербурзі, Москві, Києві, Варшаві та інших містах. Тут Риков вперше познайомився з роботами старих майстрів, навчився їх розуміти і любити.

Як відомо, в Академії мистецтв вихованці архітектурного відділу одержували всесторонній художній розвиток, набували майстерності у малюванні і живопису, здобували серйозні знання з класичної архітектури. Тут були зосереджені кращі твори скульптури і живопису. В просторих залах музею експонувались видатні архітектурні праці її вихованців (пізніше сюди ж потрапила і робота В. М. Рикова - проект фонтана). Академія славилась своєю фундаментальною бібліотекою, в якій були зосереджені унікальні видання світового значення з питань архітектури, живопису і скульптури. Все це сприяло всесторонній підготовці архітектора-художника, збуджувало в нього інтерес до великих архітектурних завдань.

Професійне вивчення архітектури і перші роки своєї творчої діяльності В. М. Риков почав в умовах складного суспільного життя.

Останні роки XIX і початку XX століть були роками інтенсивного розвитку капіталізму, періодом загострення соціально-економічних протиріч в Росії. В цей час швидко почали будуватися залізниці, великі промислові підприємства, жилі прибуткові та різні торговельні будинки, спеціальні навчальні заклади та ін. Разом з цим ріс і розвивався російський пролетаріат.

Протиріччя і складність суспільного життя знайшли свій відбиток і в мистецтві, зокрема в архітектурі. У великих і малих містах насаджувалась безлика антихудожня архітектура. Міста забудовувались хаотично. Загалом, архітектура капіталістичної Росії переживала пору глибокого занепаду. На зміну класицизму прийшла еклектика і різностильовість.

Ще студентом архітектурного відділу Петербурзької Академії мистецтв Валеріан Микитович починає свою професійну роботу архітектора. В 1897-1899 роках він працює помічником архітектора в Петербурзі, пізніше займає посаду помічника архітектора в місті Одесі, виконуючи ряд архітектурних проектів, в тому числі проект оформлення залу в приватному будинку Фалц Фейна, проект і робочі креслення банку на колишній Херсонській вулиці, проект огорожі і воріт для Одеського водогону та ін.

З 1900 по 1901 рік він працює технічним контролером на спорудженні будинків Політехнічного інституту в Києві, бере участь в архітектурному житті міста.

В цей же час на будівництві інституту під керівництвом інженера Олександра Васильовича Кобелєва одержували практичний досвід майбутні архітектори і інженери-будівельники, тоді ще студенти, В. О. Осьмак, О. М. Вербицький, П. І. Голландський та ін. Згодом вони стали відомими як автори творчих проектів і здійснених споруд у Києві та інших містах України.

У 1902 році Валеріан Микитович Риков закінчує з відзнакою архітектурний відділ Академії мистецтв і одержує звання архітектора. Пізніше за конкурсний проект "Сінодальне подвір'я для Петербурга" йому присвоюють звання архітектора-художника.

Після закінчення Петербурзької Академії мистецтв В. М. Риков з 1902-1904 рр. працює архітектором на станції Жмеринка Південно-Західних залізниць, де в співдружності з архітекторами 3. І. Журавським та І. І. Біляєвим проектує, а потім керує будівництвом пасажирського вокзалу.

Головний корпус вокзалу має острівний характер, з обох його сторін розміщені пасажирські платформи. Збудований він з цегли, лише підвальні поверхи викладені з граніту. Довжина корпусу - 208 м, а ширина в середній частині - 22,7 м. Фасади вокзалу виконані в стилі ренесансу, не штукатурені. В обробленні інтер'єрів застосовані форми модерну.

Будинок вокзалу складається з центрального вестибюля, який оточують різні службові приміщення. Зали чекання з'єднуються з центральним вестибюлем просторими приміщеннями перистилів. Одночасно вони служать входами і виходами на платформи і в пасажирські тунелі. Вокзал має парадний овальний зал і просторі приміщення для обслуговування пасажирів.

Головний корпус вокзалу з залізничними платформами з'єднується через широкі тунелі, перекриті масивними гранітними склепіннями, що спираються на гранітні стояни. Внутрішня обробка пасажирських тунелів виконана також у стилі модерну. Тут застосовані спеціальні облицювальні цеглинки і майолікові плитки; тяги і ліпні оздоблення зроблені з цементу.

Над пасажирськими платформами збудований металевий навіс. У всьому будинку багато світла і простору. Всі деталі внутрішньої обробки, віконні і дверні рами, мозаїчне заскління виконані за спеціально розробленими кресленнями.

Після закінчення Жмеринського вокзалу В. М. Риков працює (1904-1918 роки) в Управлінні Південно-Західннх залізниць, займаючи посаду архітектора по нових роботах (проектуванню і технічному контролю). В цей час йому доводилося проектувати і будувати багато спеціальних залізничних будинків, в тому числі лінійні вокзали, школи, жилі і громадські будинки.

В перші роки XX століття значного розмаху набуло міське будівництво. Проте певна система в забудові кварталів і вулиць була майже відсутня. Окремі домовласники самі, без всякого контролю розпоряджалися своїми ділянками.

В цей час відбувався процес зрощення вітчизняного і іноземного капіталу, що характерно для імперіалістичної стадії розвитку капіталізму. Створювались найбільш сприятливі умови для розвитку космополітичних тенденцій в російській буржуазній культурі.

Однією з характерних особливостей розвитку буржуазного мистецтва Росії того часу є схиляння перед художніми модами, що панували на Заході.

Еклектика, сліпе копіювання закордонних "зразків", модернізм, пов'язаний з відмовою від традицій класичної архітектури заради крикливої оригінальності, насаджувалися в той час в архітектурі.

Дальшим розвитком модерну став декаданс, в формах якого проявилась уже нічим не стримувана сваволя. Великі жіночі маски, стилізовані грифи, русалки, містичні чудовиська, орнаменти з натуралістичних квітів та листя, зігнуті лінії наличників, бляклі тони в фарбуванні фасадів і інтер'єрів стали зовнішніми ознаками цього напрямку в архітектурі.

Зведення великих міських будинків було пов'язане з певними капіталовкладеннями, і тому їх могли будувати лише панівні класи, в руках яких Зосереджувались основні багатства країни. Вони виходили з вузько комерційних розрахунків, з рентабельності того або іншого будинку, що повинен був давати якнайбільше прибутків для домовласника. Отже, архітектура на відміну від інших видів мистецтва в той час знаходилась у безпосередній залежності від інтересів і вимог панівної верхівки.

Приватні інтереси замовців досить часто сковували творчу думку архітектора, і йому доводилося обмежуватися лише декорацією фасаду, основою якої була вигадка, фантазія, підказана суб'єктивними уявленнями замовника. Фасади будинків повинні були перекричати один одного своїм претенціозним зовнішнім виглядом і нарочитою оригінальністю обробки.

Незважаючи на відсутність чіткої системи у забудові, з прибуткових будинків поступово складався тип міського масового жилого будинку з новою планіровкою квартир. Вишукувались засоби економічного проведення будівельних робіт. Подекуди виготовлялись нові конструкції, запроваджувались нові, ефективні на той час будівельні матеріали - метал і бетон. В будівельній практиці Києва почали застосовувати спеціальну цеглу для облицювання стін, різнокольорові керамічні плитки та майоліку. З використанням відкриттів і винаходів у будівельній техніці був зроблений великий крок вперед у створенні побутових вигод для мешканців міст (санітарне та побутове обладнання).

Як відомо, в перші роки Радянської влади ці прогресивні риси були використані в житловому будівництві на Україні.

Не дивлячись на посилений вплив модерну і декадансу на початку XX століття, частина архітекторів при створенні більш значних і відповідальних споруд незмінно поверталась до вивчення кращих пам'ятників світової і російської архітектури, як основи творчих шукань. Тому в цей період серед антихудожніх архітектурних споруд можна зустріти будівлі з високими художніми якостями.

У створенні таких будинків брали участь передові російські архітектори - О. В. Щусєв, В. О. Щуко, П. С. Андреев, В. О. Покровський, Ф. І. Лідваль та ін., а також архітектори, що постійно працювали на Україні, - В. М. Риков, О. М. Бекетов, П. Ф. Альошин, І. В. Ніколаєв, О. В. Кобелєв, О. М. Вербицький, П. І. Голландський, Ф. П. Неструх та ін.

Під впливом модерну були майже всі зодчі того часу. Не уникнув цього і В. М. Риков. Однак він не втратив реалістичної основи своєї творчості, йому все ж вдалося зберегти певну строгість в архітектурі, до якої він завжди прагнув. В. М. Риков незмінно стояв за модернізацію класики.

Найбільш цінним в "модерністському" періоді творчості В. М. Рикова є те, що негативні властивості цього стилю зовсім не торкнулися його цілісної художньої натури. Він сприйняв від модерну і розвинув лише те, що було найбільш важливим і позитивним - гострий подих сучасності, почуття нових архітектурних форм.

Ще в ранні роки практичної діяльності В. М. Риков вносив свою посильну частку новаторства в будівельне мистецтво. Він завжди прагнув розширювати застосування нової будівельної техніки в архітектурних спорудах. До кожного архітектурного твору він підходив і як художник, і як будівельник, добре відчував масштаб і окремі пропорції будівлі.

Споруди архітектора відзначаються високою культурою архітектурних деталей, що завжди відповідали характерові, пропорціям та образові будинку в цілому.

Першою будовою, що виявила творче обличчя В. М. Рикова як дозрілого майстра - архітектора-художника, є будинок "Народної аудиторії" по вулиці Бульварно-Кудрявській (нині вулиця В. В. Воровського, № 26, де розміщується Діпроцивільпромбуд).

Проект цього будинку розглядався на закритому конкурсі, організованому "Киевским обществом содействия начальному образованию" у 1909 році і був схвалений жюрі як один із кращих. Проект виконаний у стилі італійського ренесансу з частковим застосуванням елементів стилю французького ренесансу.

В процесі самого будівництва (1909 рік) автор дещо переробив свій початковий проект. Змінилися деякі пропорції будівлі, майже заново були перерисовані та грунтовно перероблені окремі деталі.

Шукання архітектурного образу в процесі самого будівництва - одна із характерних рис у творчій роботі Валеріана Микитовича. Цей напрям виявляється і в наступній його архітектурно-будівельній практиці.

Будинок вирішено єдиним, цілісним за своїми формами монументальним об'ємом, з добре знайденими пропорціями поверхів. Архітектурними деталями найбільше насичена середня частина головного фасаду, що створює відповідний контраст з тонко рустованими стінами на флангах. Звертають на себе увагу балкони, увінчані майстерно виготовленими картушами, та вікна, оздоблені вишуканим рисунком ліпнини. Завершує фасад чіткий, виразний карниз з модульйонами.

Цей перший архітектурний твір В. М. Рикова був свого роду заявкою на право творити у вибраному напрямку, тут автор продемонстрував основні прийоми своєї творчості, від яких майже не відступав протягом наступної архітектурно-творчої діяльності. В передреволюційній забудові Києва будинок "Народної аудиторії" можна вважати однією із кращих споруд того часу. Тут в буденні дні організовувались лекції для дорослих, а в неділю відбувались концерти. При будинку діяли майстерні, в яких виготовлялись світлові картини для проекційних ліхтарів.

Маючи на увазі громадсько-освітнє значення "Народної аудиторії", В. М. Риков відмовився на користь цієї аудиторії від будь-якої платні, яка була йому нарахована за архітектурний нагляд на будівництві та визначена жюрі як конкурсна премія.

В ці ж роки Валеріан Микитович бере участь у конкурсі на складання проекту будинку публічної бібліотеки в місті Києві. Представлений на конкурс проект був виконаний у стилі ренесансу і одержав премію, але, на жаль, не здійснений в натурі. Міська дума прийняла для будівництва проект архітектора Е. Л. Клаве. Будинок публічної бібліотеки збудований в 1911 році по вулиці Олександрівській (нині вулиця Кірова).

У 1911 році Київське товариство "Аполло" відбудувало театр-сад по вулиці Меринговській, № 8 (нині вулиця Заньковецької). Ця споруда своїм оздобленням зобов'язана мистецькому таланту архітектора-художника В. М. Рикова.

З двохсвітнім залом будівля відзначалась як величністю, так і пишністю обробки інтер'єрів, достатком світла. В залі розміщувалось дванадцять відкритих і десять закритих лож. Крім того, театр мав біля дванадцяти кабінетів, оздоблених вишуканою обробкою, виконаною з великим художнім смаком. Таку обробку кабінетів можна було зустріти хіба тільки в московському "Яре" або петербурзькому "Аквариуме". Зал театру вміщував до тисячі глядачів і мав велику, добре обладнану на той час сцену, декорації якої були виконані досить ефектно талановитим художником Евенбахом.

Винахід кінематографа в кінці XIX століття вимагав створення нового типу будинку - кінотеатру. Перші такі будівлі почали з'являтися у великих містах і використовувалися приватними особами у вузько комерційних цілях.

У 1912 році в Києві на вулиці Хрещатику відбулося відкриття міського кінотеатру А. А. Шанцера, проектуванням і будівництвом якого керував архітектор-художник В. М. Риков (інженерами-будівельниками на будівництві були Трегубов і Чирков).

Найбільше враження справляло внутрішнє оздоблення театру, що відзначалося своєю оригінальністю і незвичайною пишністю. Воно добре в'язалося з внутрішнім простором і не порушувало його загальної цілісності. Головний зал мав висоту майже в три поверхи. В партері, на просторому балконі та ложах можна було розмістити біля тисячі глядачів.

В цьому архітектурному творі, виконаному в стилі ренесансу, автор вдало застосував різнобарвний штучний мармур, ліпний орнамент та декоративну скульптуру. Знайшли своє місце і колони з чітко прорисованими бронзовими капітелями. Великі і просторі фойє, розкішний вестибюль - все це щедро освітлювалося електричним світлом, яке струменем лилося із численних, оригінальних за своїми формами та оздобленням люстр і бра. Місцева преса тоді відзначала, що "театр являє собою величаве видовище. Він вражає своєю пишністю і мальовничістю внутрішньої обробки".

І тут, як і на попередніх будовах, на робочому місці в майстерні Валеріан Микитович власноручно виготовляє декоративні деталі, а потім разом з будівельниками монтує їх, причому з власної ініціативи не раз переробляє свою роботу, не дивлячись на те, що вона вже була прийнята і оплачена.

Таким же методом В. М. Риков виконував свої роботи під час оформлення інтер'єрів в театрі "Аполло" та театрі Дагмарова (пізніше Клуб спілки працівників радянських установ і театр КВО).

В 30-х роках кінотеатр А. А. Шанцера за проектом автора був переобладнаний під звуковий кінотеатр, якому було присвоєно ім'я Карла Маркса. Це був перший звуковий кінотеатр у місті Києві. Під час Великої Вітчизняної війни його зруйнували фашистські загарбники.

У 1912 році за дорученням Виставочного комітету (комітет по влаштуванню в 1913 році в місті Києві Всеросійської виставки) В. М. Риков проводив консультації проекту головного будинку виставки, який передбачалось спорудити на Троїцькій площі, по сусідству з Троїцьким народним будинком, в тій її частині, яка знаходилась між вулицями Мало-Васильківською і Прозорівською.

Під час функціонування виставки цей будинок призначався для проведення з'їздів, різних нарад, лекцій, концертів тощо. Його центральний зал вміщував біля 3 тисяч глядачів. Вартість будівництва визначалася в 100 тисяч карбованців. Головний будинок передбачалося побудувати за типом постійних будов з таким розрахунком, щоб після закінчення роботи виставки його можна було використовувати для культурно-просвітніх цілей.

У Всеросійській виставці виявила бажання брати участь Швеція і надіслала проект свого павільйону. Проект розглянуло правління виставки і визнало необхідним переробити його, бо за рішенням він не відповідав стилю інших павільйонів виставки (павільйон був запроектований у стилі шведських сільських будівель). Переробку проекту було доручено В. М. Рикову, який за порівняно короткий строк виконав його в строго класичному стилі. Потім проект був надісланий в Стокгольм, де його розглянув і затвердив спеціальний комітет, очолюваний головою шведського риксдагу.

Колишній будинок Київської Марийської общини сестер милосердя по вулиці Саксаганського, 75.
Однією з кращих дореволюційних будов (1913 р.) В. М. Рикова є будинок колишньої лікарні "Громади сестер-жалібниць червоного хреста" по вулиці Марино-Благовіщенській (нині вулиця Саксаганського, 75, де знаходиться Український науково-дослідний інститут клінічної медицини імені академіка М. Д. Стражеска).

Як відомо, запроектувати будинок спеціального призначення - складне творче завдання. В проекті треба було передбачити цілий ряд спеціальних приміщень, об'єднати їх в єдиний комплекс та надати всій будівлі відповідного архітектурно-художнього оформлення.

Будинок запроектовано в 3,5 поверхи. На першому поверсі розміщені амбулаторії, зали для відвідувачів, кабінети, кімнати для лікарів, аптека та ін. На другому і третьому поверхах - приймальний зал, гуртожиток на 200 місць, дві великі аудиторії для курсів з допоміжними приміщеннями. В півповерсі розміщені різні підсобні приміщення.

У цьому будинку, як і в попередніх своїх будовах, автор застосував форми італійського ренесансу. На головному фасаді чітко виділяється середній ризаліт, оздоблений тричетвертними корінфськими колонами. На колонах тримається розкрепований антаблемент, на якому розміщені чотири алегоричні фігури роботи відомого скульптора Ф. П. Балевен-ського. Ці скульптури символізують ідеї милосердя, любові, медицини і життя. Бокові фасади відзначаються ритмом вікон і деталей, що гармонійно пов'язує їх з головним фасадом.

У передреволюційні роки (1909-1914) Валеріану Микитовичу доводилося проектувати та будувати і в інших стилях, які іноді нав'язували замовники. Зокрема, він будує цілий ряд жилих будинків (або як їх тоді називали "прибуткових" будинків) в формах своєрідного еклектизму, де декоративні елементи модерну пов'язувалися з елементами архітектурної класики.

До таких жилих будинків, збудованих В. М. Риковим в місті Києві, належать: семиповерховий будинок по вулиці Олександрівській (нині Кірова, 4), шестиповерховий будинок по вулиці Марино-Благовіщенській (нині Саксаганського, 9), шестиповерхові будинки па розі вулиць Марино-Благовіщенської і Паньківської (нині ріг вулиць Саксаганського і Степана Халтуріна, 68/21), Інститутської і Кріпосного провулку (нині ріг вулиць Жовтневої Революції і Кріпосного провулку), три шестиповерхових будинки в садибі по вулиці Нестерівскій (нині Івана Франка, 17), два семиповерхових будинки по Михайлівському провулку, 9, два шестиповерхових жилих будинки по вулиці Левашовській (нині Карла Лібкнехта, 16) та ін.

На замовлення Південно-Західного товариства заохочення кіннозаводства В. М. Риковим було складено проект і під його наглядом побудовано в одному з мальовничих куточків Печерська, по сусідству з Печерською лаврою, бесідку іподрому. Це оригінальна за своїми формами будівля, як і будівлі минулих років, виконана в традиційному стилі ренесансу. Проектування бесідки велось в співдружності з видатним скульптором Ф. П. Балевенським.

Слід відзначити, що основні будівельні роботи по спорудженню бесідки здійснювалися взимку, кладка цегли і бетонування виконувались на морозі.

Як відомо, в 30-х роках цей метод будівництва був підтверджений спеціальними дослідними роботами, проведеними науково-дослідними інститутами України, після чого він почав застосовуватися в будівельній практиці.

***

Передреволюційний період у творчості Валеріана Микитовича був часом нагромадження архітектурно-будівельних знань, художньої майстерності та практичного досвіду, часом підготовки до широкої творчої діяльності.

Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила для архітектури і будівництва початок нової ери. Глибокі революційні перетворення, які відбулися в нашіх країні, викликали коррінні зміни соціалістичним змістом радянського зодчества, наповнили його новим соціалістичним змістом. Вперше в історії архітектура була поставлена на службу народу.

Соціалістична дійсність поставила перед В. М. Риковим великі і відповідальні завдання, і він не вагаючись, з перших днів революції включився в творчу і громадську роботу, безроздільно віддав весь свій талант будівництву нового життя.

3 травня 1925 року громадськість міста Києва відзначила 25-річний ювілей творчої діяльності Валеріана Микитовича Рикова у Київському художньому інституті. Ювіляр пройшов багатий досвідом шлях виробничої і педагогічної діяльності, на якому він безперервно поєднував копітку роботу архітектора і громадського діяча. За всю свою діяльність Валеріан Микитович досяг небувалої для архітектора цифри будов. Біля 300 будов різного характеру побудовані за безпосередньою участю К. М. Рикова.

У 1925 році В. М. Риков бере участь у конкурсі на створення проекту кінофабрики в місті Києві. На конкурс було подано 20 проектів. Як відомо, жюрі конкурсу ухвалило до будівництва проект В. М. Рикова1
1 У розробці проекту кінофабрики брали участь студенти старших курсів архітектурного факультету Київського художнього інституту, зокрема П. Ф. Савіч. Робочі креслення виконували архітектори І. І. Малоземов, М. І. Малоземов, С. А. Барзилович та ін. Вернуться  в текст

Будівництво Київської кінофабрики мало велике культурне і господарське значення не тільки в масштабі Києва, але і всього Радянського Союзу.

Тогочасна продукція Ялтинської і Одеської кінофабрик не могла задовольнити потреби тієї важливої галузі культурного будівництва та художнього виховання мас, якою стала кінематографія. Потрібна була нова, ширша і досконаліша база, устаткована за останнім словом техніки.

Київська кінофабрика повинна була поширити і вдосконалити роботу не тільки в справі випуску художніх, постановочних фільмів, але й дати можливість розпочати роботу в галузі наукової, науково-популярної і дитячої кінематографії. До роботи на фабриці передбачалося залучити літераторів-сценаристів, учених-консультантів, художників, педагогічні сили тощо.

Проект кінофабрики в місті Києві. Загальний вигляд.
За проектом кінофабрика розрахована на щорічний випуск від 60 до 100 картин вартістю від 6 до 10 мільйонів карбованців, тобто стільки, скільки випускали усі кінофабрики Радянського Союзу. В майбутньому фабрику передбачалось розширити, щоб потім перетворити у велике кіномістечко.

В одному з своїх інтерв'ю кореспондентові газети "Кінотиждень" автор проекту кінофабрики (він же і постійний консультант ВУФКУ) В. М. Риков відзначив: "Щоб скласти проект такого великого кіновиробничого підприємства, як Київська кінофабрика ВУФКУ, мені довелося декілька часу витратити на те, щоб взагалі обізнатися з кінопроцесом та з окремими його деталями.

Проект почали складати на початку 1926 року. До вересня він був уже готовий і в вересні його затвердив київський окружний інженер. Тепер виконується посилена робота щодо складання робочих креслень і проектів. За проектом приміщення фабрики відповідатимуть останнім вимогам кінотехніки й нічим не різнитимуться від кращих закордонних кінофабрик. В ній одноразово зможуть працювати декілька режисерських груп. Біля фабрики за останніми вимогами техніки буде споруджено цілу низку допоміжних підприємств" 2.
2 Газета "Кінотиждень", № 2 від 4 лютого 1927 року. Вернуться  в текст

Вибір місця для кінофабрики мав також неабияке значення. Спеціальна комісія їздила по Києву з метою знайти найкраще місце, оглянула три земельних ділянки: там, де раніше був Червоний стадіон, ділянки на Лук'янівіці та Раковці.

Оглянувши всі ці місця, комісія визнала, що найкраще буде відвести земельну ділянку у 30-35 десятин на Раковці, біля Пушкінського та Зоологічного саду, на території колишніх порохових погребів передмістя Шулявки.

Це місце виявилось найзручнішим, бо тут є водогін, каналізація, а, головне, тому, що тут можна налагодити якнайкраще постачання кінофабрики електроенергією, без якої кінофабрика не може обійтися.

В цей же час спеціальна комісія Київського Окркомгоспу, до складу якої входив і В. М. Риков, їздила до Одеси з тим, щоб ознайомитися з умовами кіновиробництва.

Завдання, що стояло перед архітектором, було винятково складним і відповідальним. Від виконавця вимагались великі інженерно-будівельні знання і здібності.

Проект кінофабрики в місті Києві. Фасад головного та адміністративного корпусів.
Труднощі по створенню цього проекту полягали ще й в тому, що його доводилося розробляти в умовах формалістичного засилля, яке тоді панувало в мистецтві на Україні, зокрема в архітектурі. Такі обставини примушували спрямовувати свою думку в річище голої функціональності і конструктивізму. В той час і мови не могло бути про будь-яке архітектурне, пластичне збагачення будівельних конструкцій.

Як відомо, В. М. Риков незмінно стояв за модернізацію класики. Цього напрямку він дотримувався і в проектуванні кінофабрики, не дивлячись на те, що довелося зазнати нападів і нарікань з боку поборників архітектурного аскетизму. їх вимога зводилася до того, щоб ще більше спростити архітектуру кінофабрики. Конструктивізму В. М. Риков не розумів і категорично його відкидав.

У представленому на конкурс проекті автор пропонує симетричну композицію. В одному комплексі він об'єднує виробничі і допоміжні корпуси.

Споруди розміщені з деяким відступом від міської магістралі - Брест-Литовського шосе, - внаслідок чого перед фабрикою створена смуга зелених насаджень.

За проектом на будівництво кінофабрики передбачалось витратити біля 3,775 мільйона карбованців. Загальна площа забудови становила 12 тис. кв. м, а об'єм 135 тис. куб. м. Кінофабриці надавалось також право користуватися частиною Пушкінського парку для кінозйомок.

Будівництво фабрики розраховане на 120 тис. робочих днів. За проектом передбачалось, що тут працюватиме біля 700 постійних робітників, а разом з тимчасовими їх кількість збільшиться до 3 тис. чоловік. Об'єм будівельних робіт намічався досить великий, тому необхідно було доручити цю справу відповідальному виконавцю. ВУФКУ вирішив передати роботу в підряд Індустрою. До роботи на кінофабриці було запрошено інженера Владиславера.

За проектам кінофабрика складається з шести корпусів: зйомочного павільйону, лабораторій, будинку цехів, "художнього корпусу", адміністративного і електропідстанції.

Головною спорудою фа'брики є зйомочний павільйон, що відзначається грандіозністю, але грандіозність його не надмірна, а розумно обгрунтована. Навіть дах, з якого відкривається чудова панорама міста Киева, пристосований для зйомок. Видно, що автор проекту старанно продумав і врахував усе до найменших дрібниць.

Розміри зйомочного павільйону незвичайно великі. Досить сказати, що довжина його дорівнює 105 м, ширина - 34 м і висота до ферм - 15 м, а в об'ємі це становить 85 тис. куб. м.

Причому, якщо необхідно одержати великі перспективи, довжина павільйону може бути збільшена до 150 м. Отже, площею цей павільйон в 5 разів більший за Одеський, набагато більший він і по кубатурі.

Павільйон розрахований на одночасну роботу 5 зйомочних груп, кино одночасно можна знімати п'ять картин з цілими анфіладами будинків і кімнат.

Групи відділяються підйомними і пересувними залізними перегородками. Число перегородок може бути збільшене, а розміри огородженні площі звужені або розширені за необхідністю.

Через широкі залізні двері, що автоматично розсуваються, в ательє може в'їхати навіть паровоз, літак або танк.

Весь павільйон оточений кільцем балконів, що дозволяють знімати з різних точок і зверху. Через стелю проходить сім підвісних тротуарів. Тут же влаштовані крапові колії.

Галереї сполучаються між собою через спеціально влаштовані драбини з чотирма підйомами. В павільйоні збудовано два басейни глибиною 2 м, розмірами 20х20 і 20x12 м. Басейни мають спеціальні шлюзи, що можуть впускати і випускати при потребі воду. Поміст в разі необхідності може автоматично знятися вгору, перетворивши підлогу павільйону на водяну поверхню.

Тут можна влаштувати провалля, побудувати не тільки провулок або вулицю, але й ціле місто. Сцени пристосовані для обертання.

Доступ денного світла в павільйон дуже обмежений. Зйомки відбуваються при штучному освітленні, від якого великий сніп променів силою в 4 тис. свічок спрямований на кожний квадратний метр павільйону. Джерело світла можна помістити в будь-якому пункті павільйону.

Головний павільйон має вісім башт. Чотири з них - це ліфти, якими можна підніматися на потрібну висоту, в інших чотирьох - влаштовані гвинтові сходи. Ці засоби сполучення значно підвищують продуктивність кінофабрики.

Архітектурні особливості головного павільйону виражені в чіткому ритмі пілястр і великих віконних прорізів з головного і тилового фасадів та пілонів з торців павільйону. Зазначені прийоми, доповнюючи один одного, правдиво виражають як призначення, так і масштаб павільйону, рішення якого в цілому характеризується простотою і чіткістю архітектурної композиції.

На торцях павільйону виступають об'єми сходових кліток з чіткою стрічкою віконних прорізів.

Ці масивні виступи служать також боковими опорами для широких воріт будівлі.

Конструктивною основою зйомочного павільйону є металевий каркас, до якого прикріплені легкі цегляні стіни. Стіни в середині пусті.

Між двома лавами цеглин покладено сфагнум 3,
3 Сфагнум - це торфяний мох. Вернуться  в текст
який захищає будівлю від холоду. В кладці стін використано прийоми сполучення різнокольорових цеглин - червоного і світло-жовтого кольору, що значно збагачує оздоблення стін. Цей прийом знайшов застосування вже на ранніх етапах промислового будівництва в СРСР і, зокрема, в Українській РСР.

У великих улоговинах лежать залізобетонні "подушки", на які спираються підвалини величезних двошарнірних металевих арок, що створюють основний каркас павільйону. Для цього каркаса було виготовлено 14 арок. Причому тільки одна нога ферми важить біля 11,5 тонни, а в цілому вся ферма - 29,5 тонни.

Залізні конструкції головного павільйону виготовлялися на київському заводі "Ленінська кузня". Щебінь для бетону та інших робіт добувався з корсуньських гранітних кар'єрів. Земляні роботи виконувалися красилівськими грабарями.

З обох боків головного корпусу розміщуються виробничі будівлі, до яких входять: деревообробна майстерня, столярна, малярна, бутафорна, шпалерно-драпіровочна, електромеханічна, апаратна, комори для декорацій, меблів, реквізиту, драпрі, бутафорна та комора для будівельних матеріалів, фотолабораторій та фотокінолабораторії.

Двоповерховий лабораторний корпус включає всі максимальні вигоди, аж до вогне- і кислотостійких підлог і потужної вентиляційної системи. Він має ряд спеціальних кімнат: темні кімнати для проявлення негативів, кімнати з азболітнимп підлогами (на них не впливає ніяка кислота) та ін.

Поряд з лабораторним корпусом розміщені електромеханічний цех та електропідстанція. З котельного відділу іде тунель до величезного димаря висотою біля 40 м. Всі корпуси та окремі будинки сполучаються одноповерховими теплими переходами і роздільними коридорами, так що всю фабрику можна обійти, навіть не виходячи з неї. Переходи утворюють невеликі внутрішні двори.

За проектом Валеріана Микитовича на осі головного фасаду був розміщений триповерховий адміністративний корпус з центральним входом. Цей корпус зв'язувався з рештою будинків монументальною огорожею, в якій був запроектований проїзд на територію внутрішнього двору кінофабрики. Проектом передбачалося об'єднати всі будівлі в один просторово-ритмічний ансамбль, замкнувши садибу фабрики на флангах високими вежами, щоб надати відповідної виразності її архітектурному образові. Але, на жаль, не вдалося здійснити цю частину проекту в натурі.

В проекті кінофабрики добре враховані вимоги технологічного процесу. Для виробництва знайдено найбільш доцільний та економний спосіб використання площі павільйону та зручний зв'язок його з підсобними приміщеннями, лабораторіями, майстернями, відповідною системою опалення, вентиляції тощо.

Загалом архітектура комплексу цілком відповідає його призначенню. Знайшли своє місце і конструктивні схеми та вибір будівельних матеріалів. Щоб вирішити всі ці питання на високому рівні, авторові довелося подолати чималі планіровочні та технічні труднощі.

Про велике значення цього будівництва писав А. В. Луначарський: "Такого материала, с которого можно было бы скопировать американский павильон, в распоряжении профессора Рыкова не было. В этом один из главных интересов здания. Целиком новое, неслыханное не только в СССР, а и в Европе, техническое задание стояло перед архитектором, и он прекрасно решил его.

...Это исключительное сооружение. Обходя его, ежеминутно удивляешься объединению простоты и мастерства, целесообразности и мощи. Почти все это достигнуто новым способом, найдено, так бы сказать, специально для данного сооружения...

Созданное Рыковым внешнее архитектурное оформление целиком отвечает внутренней конструкции. Контрфорсы, которые придают устойчивость щипцовым стенам, выражены на фасаде в виде стройных башен. Изнутри эти башни использованы для подъемных машин и лестниц, ве дущих на галерею и чердачные переходные мостки. ...Во внешнем виде этого прекрасного сооружения нет ни одной мелочи,
4 Журнал "Наши достижения", № І за 1929 г., под ред. М. Горького. Вернуться  в текст
которая не была бы использована в целях производства"
4.

Фактично кінофабрика почала уже давати продукцію з 10 листопа да 1928 року.

Весь час фабрика добудовувалася та поповнювалась новим устаткуванням. У 1931-1932 роках кіностудія пристосувала свою базу для зйомок звукових фільмів. Одними з перших таких фільмів, які добре відомі радянському глядачеві, були: "Симфонія Донбасу" (режисер Д. Вертов), "Іван" (режисер О. Довженко) та ін.

Нині Київська студія художніх фільмів носить ім'я видатного українського радянського кінорежисера і письменника, Заслуженого діяча мистецтв УРСР, народного артиста РРФСР Олександра Петровича Довженка, який довгий час працював тут, а в останні роки перед війною очолював Київську кіностудію.

Включившись у творче життя України, В. М. Риков прагнув перетворити в життя ті нові вимоги, які ставилися Радянською владою перед архітекторами. Використовуючи свій великий практичний досвід, він вносив посильний вклад у нове вітчизняне будівництво.

У 1925-1930 роках В. М. Риков працює консультантом по будівництву і ремонту кінотеатрів Українфільму. Маючи тісний зв'язок з цією організацією, він у 1928-1929 роках проектує ряд кінотеатрів для України, зокрема для міста Києва (нині діючий кінотеатр "Октябрь" на Подолі), для Харкова, Вінниці, Кривого Рогу, Тульчина та ін.

Нестача жилої площі, яка особливо відчувалась в перші післяреволюційні роки, спонукала інженерно-технічних працівників міста Києва в 1926 році організувати свій житлово-будівельний кооператив, який намітив будівництво жилого будинку по вулиці Пушкінській, 7. Автор проекту будинку В. М. Риков за участю проф. В. А. Обремського, архітекторів Зекцера і Карпова 5.
5 Передбачалось побудувати 4 квартири по 4 кімнати з кухнею, 12 квартир по 3 кімнати з кухнею, 4 квартири по 2 кімнати з кухнею і 8 квартир по 2 кімнати без кухні. Вернуться  в текст

В 1929-1930 роках В. М. Риков складає проекти київської фотофабрики та зоотехнічного корпусу для сільськогосподарського інституту в місті Києві. В ці ж роки він консультує проекти Укржитлобуду по квартальній забудові в районах Подолу, Куренівки, Печерська та Шулявки.

Слід відзначити, що під керівництвом В. М. Рикова в 1930-1935 роках Головпроектом, Промбудпроектом, Цивільбудпроектом, першою архітектурно-художньою майстернею міськради Києва і проектною архітектурно-художньою майстернею НКО при Київському художньому інституті було виконано багато десятків різних проектів по цивільному і промисловому будівництву.

Рішення XII з'їзду КП(б)У в 1934 році про перенесення столиці Радянської України з Харкова до Києва поставили перед архітекторами відповідальні завдання - здійснити широку програму житлового та адміністративного будівництва.

Валеріан Микитович активно включається в цю роботу. Він розробляє різні проектні завдання і веде нагляд за виконанням їх в натурі.

Будинок Держбанку.
В цей час виникає необхідність у надбудові Держбанку (по вулиці Жовтневої Революції).

Як відомо, стара частина будівлі була споруджена в 1902-1905 роках. Тоді для будинків Державного банку найбільш охоче використовувались готові елементи палацової архітектури італійського раннього Відродження. Таким був і будинок Держбанку в Києві архітекторів О. М. Вербицького і О. В. Кобелєва, фасад якого прикрасили поліровані колони та багата орнаментика. В інтер'єрі найвишуканіше оздоблено операційний зал. Особливе місце в його планіровці займають касові комори та сейфи, збудовані з залізобетону. Фасади і внутрішня обробка будинку виконувались італійськими майстрами.

Зробити надбудову в цілком уже закінченому архітектурному творі - ідея досить смілива. Навіть у самого автора - О. В. Кобелєва виникали сумніви в кінцевому результаті цієї роботи. Проте він погодився на складання проекту такої надбудови.

Паралельно з О. В. Кобелєвим над цим проектом працював і В. М. Риков, який розробив декілька цікавих варіантів. Загалом обидва архітектори провели досить велику творчу роботу і досягли бажаних наслідків.

До здійснення був прийнятий варіант, розроблений в співробітництві архітекторами О. В. Кобелєвим і В. М. Риковим. В представленому проекті надбудова головного фасаду прикрашалася 40 колонами висотою 6-8 м, виготовленими з лабрадору. Найбільш трудомістким в надбудові було цегляне мурування стін з одночасним підніманням даху.

Коли надбудову було закінчено і знято риштування (вересень 1934 року), то всі побоювання відпали. Вона була виконана так вдало, з такою майстерністю, що не лише не порушила суцільності та гармонії всієї будівлі, а, навпаки, надала їй більшої архітектурної виразності і монументальності, а архітектурно-художні якості споруди тільки виграли від реконструкції.

Цілісність головного фасаду після надбудови в основному досягнута за рахунок поступового полегшення стіни від фундаменту до її завершення. Горизонтальне членування стін фасаду починається з важких елементів з поступовим переходом до більш легких і закінчується двоповерховою аркою Кручені колони дуже добре об'єднують верхні поверхи з нижніми, і навіть не виникає думки про те, що тут зроблено надбудову. Це ж можна сказати і про інші деталі.

Слід відзначити, що в процесі надбудови автори дуже обережно відносились до всіх старих елементів будівлі. Вони не були знищені або перероблені. Так, вінцевий карниз залишився зовсім непошкодженим. його обережно підняли на дванадцятимстрову висоту.

У 1934 році за проектом В. М. Рикова збудований великий жилий будинок по вулиці Енгельса, 4 для працівників Наркомфіну6.
6. Проект був розроблений и архітектурно-художній майстерні при Київському художньому інституті. Вернуться  в текст
В цьому ж році під його керівництвом був складений проект жилого будинку для вчителів і працівників мистецтва, а також жилого будинку для колишніх політичних в'язнів7,
7. В розробці цих проектів брав участь архітектор П. Ф. Савіч у першій архітектурній майстерні міськради.Вернуться  в текст
розрахованого на 40 квартир по 3 кімнати кожна.

Цей жилий будинок складається з двох частин. В першій розміщується жилий сектор, а в другій - приміщення громадсько-культурного призначення: клуб, музей каторги та ін. Ці дві частини сполучаються просторовою аркою, що водночас є і в'їздом до садиби. У зовнішньому оформленні будинку застосовані скульптурні деталі. Так, над вікнами запроектовані барельєфні портрети революційних діячів.

У відповідності з пропозицією Наркомзему Української РСР 22 грудня 1934 року президія Київського обласного виконавчого комітету винесла постанову: "Про передачу проф. Рикову В. М. проектування реконструкції та розширення Київського іподрому як спеціалісту в цій справі та автору існуючого іподрому".

В першій половині І935 року бригада архітекторів під керівництвом В. М. Рикова склала проект реконструкції і розширення Всеукраїнського столичного іподрому, що розмістився в одному з мальовничих куточків Печерська8.
8. До складу бригади входили архітектори: П. Савіч, О. Столов і І. Непше, які працювали в архітектурно-художнім майстерні при Київському художньому інституті.Вернуться  в текст

Проект мав два варіанти, які одночасно були першою і другою чергою будівництва іподрому. Велика увага приділялась благоустрою території та розташуванню місці, для глядачів. З боку бігових доріжок головний будинок іподрому запроектовано відкритим, без фасадної стіни; тут розмістилися трибуни для глядачів.

Перший варіант проекту передбачав 1700 місць для сидіння і 2500 місць для стояння (під покрівлею). У 1936 році будинок іподрому передбачалось збільшити і з боку бігових доріжок спорудити залізобетонні трибуни, довівши кількість місць для сидіння до 3000 і для стояння до 5000. В залах будинку розміщався великий ресторан, буфети, каси та оркестрові балкони.

Будинок Іподрому. Головний вхід. Будинок Іподрому. Деталь головного фасаду.

Проектом передбачалося сполучення головного будинку з центральним полем через залізобетонні тунелі під доріжками.

Архітектура будинку іподрому витримана в стилі старої незруйнованої частини будівлі. Головний фасад має два арочні входи - один загальний, а другий парадний, що веде до урядових лож. Арки прикрашені барельєфами та скульптурою на спортивні теми.

До правої і лівої сторін головного будинку примикає монументальна огорожа, що закінчується скульптурою "Жокей на колісниці".

Новий проект передбачає одночасне випробування 300 коней, для чого запроектовано ціле містечко з спеціальними будовами. Тут передбачені також жилі будинки для обслуговуючого персоналу в кількості 450 чоловік.

Запроектовано три бігові грунтові доріжки. Спеціальне оброблення грунту дозволить зробити їх без пороху, еластичними, з водонепроникною поверхнею.

19 листопада 1934 року було затверджено програму-завдання на проектування Урядової площі і будівель ЦК КП(б)У і РНК для розміщення центральних партійних та урядових установ.

В оголошеному конкурсі взяли участь видатні зодчі Москви, Ленінграда, Києва і Харкова. Серед них були брати Весніни, Фомін, Чечулін, Алаб'ян, Лангбард, Альошин, Риков 9,
9. Авторами конкурсного проекту урядового центру є також архітектори Савіч і Непше. Крім того, її його розробці брали участь архітектори-художники Карпович, Захарченко і Симоненко.Вернуться  в текст
Заболотний, Молокін та ін.

Перед радянськими архітекторами було поставлене цікаве і відповідальне завдання - запроектувати архітектурно-просторову композицію Урядової площі з будниками ЦК КП(б)У і РНК та здійснити реконструкцію великого міського району.

Ідейним і композиційним центром архітектурного задуму ансамблю є комплекс згаданих будинків, які В. М. Риков ставить в найбільш ефектному місці - біля самого краю укосу. Вони служать начебто початком архітектурної композиції ансамблю з боку Дніпра, а також урочисто завершують цей ансамбль з боку міста.

Конкурсний проект Урядової площі і будівель ЦК КП(б)У і РНК у Києві. Конкурсний проект Урядової площі і будівель ЦК КП(б)У і РНК у Києві. Вигляд з боку Дніпра.

Розрив між будинками утворює своєрідні ворота, які ведуть на центральну Урядову площу столиці.

Між цими спорудами на головній композиційній осі всього комплексу В. М. Риков розміщує пам'ятник В. І. Леніну. Високий укіс, покритий густим зеленим килимом, і просторово розвинуті східці, що терасами спускаються до берега, служать своєрідною величавою основою цього монумента. Чудово видимий як з боку Дніпра, так і з площі пам'ятник великому Леніну є кульмінаційним пунктом архітектурного задуму всього ансамблю.

В своїй роботі автор керувався такими композиційними прийомами, як глибина побудови простору, об'єднання композиції єдиним архітектурним ордером та ін. Йому певною мірою вдалось наблизитися до створення урочистого, монументального образу радянського урядового будинку. Конкурсні проекти урядового центру в місті Києві свого часу широко обговорювалися у пресі. Їх художня якість була загально визнана І хоч ці проекти не знайшли свого практичного застосування, вони все ж є для нас цінним надбанням, бо розкривають характер і творчий метол відомих радянських архітекторів у вирішенні великих і відповідальних архітектурно-будівельних завдань, і для молодого покоління архітекторів це може стати у великій нагоді.

У 1936 році В. М. Риков бере участь у конкурсі на складання проекту будинку Верховної Ради Української РСР.

У стильовому відношенні проект добре пов'язаний з навколишніми будовами. Досить вдало запроектований зал; в ньому компактно розміщені місця у вигляді амфітеатру, що дає великі переваги в одержанні найкоротшої відстані між місцями делегатів і президією. Добре вирішені ложі для членів уряду (біля президії). Зручно розташовані ложі для преси і дипломатичного корпусу. Зал і приміщення, що до нього примикають, достатньо забезпечені денним світлом.

Конкурсний проект сесійного залу Верховної Ради Української РСР. План. Конкурсний проект будинку Верховної Ради Української РСР. Зал засідань.

Як відомо, з поданих учасниками конкурсу проектів до будівництва з деякими змінами та доповненнями було прийнято проект архітектора В. Г. Заболотного.

У 1936-1937 роках під керівництвом В. М. Рикова розроблено проект двозального кінотеатру на 1200 місць, який розпочали будувати на Червоноармійській вулиці, 19.

Досить вдало був вирішений план кінотеатру. Глядач з першого поверху широкими сходами вільно піднімався на другий, де розміщуються просторі фойє. Із фойє запроектовані входи до двох залів (кожен на 600 глядачів).

Автори проекту велику увагу звернули на внутрішнє і зовнішнє оформлення будинку, загальна кубатура якого складала біля 35 тис куб. м. Це був перший у Радянському Союзі двозальний кінотеатр. Однак Вітчизняна війна перешкодила закінченню цього будівництва10.
10. В розробці проекту брали участь архітектори П. Ф. Савіч, В. Ф. Ціммерман і В. М. Онащенко.
11. Кінотеатр перероблений за проектом архітекторів О. О. Тація, В. І. Чуприни та співавторів арх. Н. Н. Жилинського, інж. В. В. Захарченка.
Вернуться  в текст
У 1952 році недобудовану споруду було перероблено на тризальний кінотеатр "Київ" - тепер один з найбільших у Києві11.

***

Крім безпосередньої роботи, над створенням різних архітектурних проектів, В. М. Риков брав участь у жюрі різних конкурсів, спеціальних комісіях, експертизах, технічних консультаціях.

Так, з 1926 по 1939 роки В. М. Риков - член жюрі конкурсу на проект будинку Держпрому в місті Харкові; голова жюрі конкурсу на проект кінотеатрів у містах Києві та Харкові; член жюрі конкурсу на проект Київського кооперативного інституту Укооппромспілки та театру для міста Тирасполя; член жюрі конкурсу на проект кінотеатрів для сіл України, на проектування шкіл; голова жюрі по присудженню премій за кращий проект і кращу будову на Україні; член жюрі конкурсу на проектування готелю у місті Києві; керівник комісії по складанню тимчасових правил по регулюванню забудови Києва, а також очолює комісію по нагляду за будівництвом нової міської електростанції; член міжнародної комісії по плануванню, потім член комісії і технічний консультант по капітальному ремонту будинку колишньої міської думи - міськради в Києві та добудові будинку "Палацу праці", за що одержав подяку від Київської окружної Ради професійних спілок; голова проектной консультативного бюро при Київському філіалі науково-технічного Управління ВРНГ УРСР, проводить технічні консультації по капитальном; ремонту оперного театру в Києві, по розширенню і перебудові єврейсько го театру та по проектуванню спортивного стадіону та ін.

***

Висловлювання В. М. Рикова з творчих питані, радянської архітек тури дають нам цілісну картину його архітектурних поглядів та живого методу художника-реаліста, що сформувалися на основі великого практичного досвіду.

Він завжди цікавився питаннями теорії, історії та архітектурної практики, поглиблював свої знання з питань будівельної техніки і будівельних матеріалів і всі новинки, що з'являлися в цій галузі, не залишались поза його увагою. Валеріан Микитович виступав з публічними лекціями, писав статті до періодичної преси, брав участь у творчих дне путах.

У 1929 році В. М. Риков - один з організаторів великого творчого диспуту на тему: "Шляхи української архітектури", на якому виступив промовою, зокрема підкреслюючи: "Нам необходим стиль, который соответствовал бы нашему социалистическому строительству, коллективному творчеству рабочего класса. Строить надо без лишней роскоши. Нужен стиль строгий, но по-пролетарски ласкающий. Нам нужен революционный новый стиль. Побольше воздуха и света. Надо механизировать строи тельное производство"12.

У статті "Завдання радянської архітектури"13
12. Газета "Вечерний Киев", № 119 (693) от 27 мая 1929 года.
13. Журнал "Соціалістичний Київ", № 5-6 за 1934 рік,
Вернуться  в текст

В. М. Риков висловив такі міркування: "Порядком виконання програми другої п'ятирічки з бу дівництва архітектори мають розв'язати такі завдання: створити новий тип житла, що задовольняв би зрослі культурні запити трудящих; збудувати густу мережу робітничих клубів, театрів, бібліотек, створити інші типи громадських будівель.

Водночас архітектору треба працювати і над розв'язанням цілого ряду інших проблем, як-от - проектування соціалістичних міст, опрацювання принципів архітектурного оформлення промислових будівель та колективізованого села тощо.

Перегрядаючи старі позиції в галузі архітектурної творчості, архітектори повинні насамперед усвідомити необхідність відбити в створюванні споруді справжній пафос соціалістичного будівництва".

І далі автор відзначає: "До творчої проблеми, яка висувається в практичній роботі архітектора, треба підходити з погляду соціалістичного реалізму, що відображає художніми засобами нашу реальну дійсність у всій її багатогранності, встановленій практикою соціалістичного будівництва.

І тут ми щільно підходимо до питання про освоєння спадщини минулого. Архітектура минулого нагромадила багатющий досвід розв'язання архітектурних проблем залежно від клімату, будівельних матеріалів тощо. Вона добре відповідає на запити свого суспільства, створюючи для нього зразки синтетичного мистецтва, які влучно поєднували архітектуру, скульптуру та малярство. Все краще архітектура минулого використала у своїй виробничій практиці. Весь багатющий досвід, зібраний архітектурою минулого, треба повністю освоїти, критично переробити і використати в нашій сучасній архітектурній практиці.

Звичайно, освоювати минуле- це не значить механічно переносити архітектурні форми в практику наших днів. Навіть кращі архітектурні зразки класики неспроможні відбити всю суть і всю гаму ідейної насиченості нашої доби, не кажучи вже про існуючий розрив між конструктивними засобами минулого та нашим будівельним матеріалом.

Особливе місце доводиться віддати питанню про синтез мистецтв. Останнього часу ми маємо цілий ряд нових будівель, позбавлених будь-якого архітектурного оздоблення. Але втім, за всіх часів розвитку людського суспільства цей рід мистецтва - архітектура - був у певному зв'язку з малярством та скульптурою, що чимало сприяло поліпшенню оздоблення будинків та збільшенню емоціонального впливу будівельних споруд.

Проблема синтезу трьох мистецтв архітектури, малярства та скульптури - заслуговує на найуважніше ставлення до себе з боку радянського архітектора.

...Треба також піднести і саму специфіку архітектурної майстерності - рисування, опанування фарбами та інше".

Про широкий кругозір В. М. Рикова в галузі архітектури і будівництва можна скласти уявлення, познайомившись з тематикою його лекцій, доповідей, з якими він виступав у Києві, Харкові та інших містах України.

В. М. Риков був не тільки відомим архітектором, але й талановитим художником. Він вважався першокласним рисувальщиком, добре воло дів олівцем, малював багато і з захопленням. Роботи Валеріана Микитовича з живопису, особливо його акварелі, відзначаються художньою майстерністю, спостережливістю, влучністю, здатністю бачити красу і легко, невимушено розповідати про неї вільними, упевненими рухами пензля. В його акварелях почувається майстерність композиції, що вихована багаторічною практикою архітектора. Він уміє легко зосередити в єдиному цілому різноманітні враження, привертаючи цим увагу глядача.

На традиційних виставках, які періодично влаштовувались у міси Києві, часто можна було бачити художні твори В. М. Рикова. Так, у 1914 і 1915 роках він виставляє свої акварелі і декоративні панно-гобе лени, які потім були продані.

Велика виставка власних архітектурних праць: рисунків олівцем і акварелей була влаштована в честь 25-річного ювілею творчої діяльності В. М. Рикова в Київському художньому інституті в 1925 році. Крім того, його роботи можна було зустріти і на інших періодичних виставках, ЗО крема на виставці творчих робіт архітекторів України, що відбулася в 30 роках та ін.

Значне місце в житті В. М. Рикова займала педагогічна діяльність, яку він розпочав у перші роки після закінчення Петербурзької Академії мистецтв.

У 1904 році його запрошують у Київський політехнічний інститут на посаду викладача проектування, архітектурного креслення і малювання на механічному та інженерному факультетах, де він без перерви працює З 1910 по 1912 роки В. М. Риков займає посаду штатного викладача архітектури на вищих технічних курсах професора Пермінова.

З 1906 по 1919 рік він безперервно працює викладачем архітектури, креслення, малювання і проектування в Київському художньому училищі, яке к той час було підпорядковано Петербурзькій Академії мистецтв: тут же він значився членом Ради училища.

Вже в перші роки Радянської влади Валеріан Микитович стає одним із пропагандистів думки про утворення на Україні вищого учбового закладу по підготовці висококваліфікованих спеціалістів у галузі архітектури.

У 1917 році його обирають головою комісії по розробці статуту архітектурного інституту. Згодом він стає ректором цього інституту, а пізніше професором, викладає курс проектування і будівельні конструкції.

У 1924-1934 роках у Київському художньому інституті В. М. Риков виконує цілий ряд обов'язків на архітектурному факультеті: професора промислової і житлової та проектної майстерень, декана архітектурного факультету, професора по курсу енциклопедії будівельного мистецтва і технології будівельних матеріалів, керує проектуванням на механічному і електричному факультетах Київського політехнічного інституту. В 1934-1941 роках він працює на посаді керівника кафедри архітектурного проектування і деякий час викопує обов'язки директора Київського художнього інституту, керує архітектурно-художньою навчальною майстернею цього ж інституту.

В спеціальних учбових закладах Києва під керівництвом В. М. Рикова виховувались молоді кадри зодчих, які захоплювались творчими ідеями свого учителя.

В своїй педагогічній практиці В. М. Риков вимагав від студентських робіт яскравої, образної виразності. Він не поривав з архітектурою минулого, приділяючи особливо велику увагу вивченню класичної архітектурної спадщини. Він прагнув пробудити у своїх учнів інтерес і любов до творчості визначних майстрів минулого; вимагав від студентів не механічного копіювання архітектурних форм класики, а розуміння внутрішньої логіки їх побудови.

В. М. Риков вважав, що потрібно вивчати не лише класичні композиційні прийоми, але оволодівати і графічними методами старих майстрів, досконало знати їх чудову техніку графічного зображення, радив своїм учням копіювати рисунки великих зодчих. Сам був хорошим рисувальщиком і вважав, що коли архітектор добре володіє рисунком, то він завжди зможе зрозуміло і дохідливо висловити графічно свої задуми.

Відносився Валеріан Микитович до своїх учнів завжди по-дружньому і тепло. Він вважав їх продовжувачами своєї творчої лінії, своїх творчих ідей. Не шкодуючи ні часу, ні сил. Валеріан Микитович просиджував над їх кресленнями цілими годинами.

В. М. Риков виховав цілу плеяду архітекторів, які в свій час навчалися в Київському художньому інституті і Київському політехнічному інституті 1.
14. Серед його вихованців слід згадати архітекторів Я. А. Штейнберга, С. Я. Грабовського, В. М. Опащенка, В. Ф. Ціммермама, П. Ф. Савіча, І. І. Малоземова, С. А. Барзиловича, Л. М. Кисилевича, С, М. Ренгеровського. І. Г. Непше, Л. І. Гореліка та ін.Вернуться  в текст
Багато з них своїми архітектурними творами прикрасили міста і села нашої неосяжної країни. Деякі з них одержали звання професора або доцента, інші працюють провідними архітекторами або керівниками великих проектних організацій тощо.

Всі вони тепло згадують свого учителя - людину незгасаючого оптимізму, який передавався тим, хто з ним зустрічався. Великою повагою користувався він серед своїх колег як хороший спеціаліст і товариш. Він завжди підтримував дружні зв'язки з відомими діячами радянської архітектури, особливо з академіком архітектури І. Фоміним, який часто приїжджав до Києва.

***

Ще в передреволюційні роки В. М. Риков поруч з творчою роботою займається громадською діяльністю, тримаючи тісний зв'язок з передовими громадськими організаціями міста Києва. Він був членом правління Товариства сприяння початковій освіті та членом Товариства по розповсюдженню технічних знань.

У жовтні 1905 року бере активну участь у політичному страйку на Південно-західній залізниці, очолюваному О. М. Шліхтером.

За ініціативою і під керівництвом В. М. Рикова в 1911 році в місті Києві виникає Товариство місцевих діячів мистецтва як відділення Петербурзького товариства архітекторів-художників.

В члени цього товариства, крім архітекторів, приймали художників і скульпторів. Основним ядром товариства були викладачі Київського художнього училища.

У 1912 році відбулися установчі збори членів нового Товариства інженерів і технічних діячів, на яких були проведені вибори у "виборчий комітет" і раду старійшин. В комітет ввійшли: В. М. Риков, О. О. Минулій, В. В. Тимофєєв-Рясовський, О. М. Вербицький та І. М. Хижняков. В. М. Риков був обраний і в раду старійшин. Товариство ставило собі за мету об'єднати всіх інженерів і технічних працівників (їх нараховувалося вже біля тисячі чоловік) міста Києва та його районів.

У 1919-1930 роках В. М. Риков працює в Комгоспі завідуючим будівельним відділом. Перебуваючи на цій посаді, він багато уваги приділяє міському будівництву, одночасно бере участь у роботі художньої ради Наркомосу.

Перебуваючи на лікуванні в Криму у 1920-1922 роках, архітектор не залишається осторонь громадської роботи. Він завідує секцією образотворчого мистецтва, займається питаннями охорони пам'яток старовини і культурних цінностей, деякий час був заступником голови спілки Робмис; в Алупці проектує сцену і розписує декорації першого татарського театру. Після повернення в Київ Риков продовжує творчу і громадську роботу. В лютому 1927 року його обирають депутатом Київської міської ради. В роки першої п'ятирічки очолює Секцію інженерно-технічних працівників профспілки будівельників. У 1930 році він як делегат їде до Москви на І Всесоюзний з'їзд цієї профспілки, на якому його обирають членом ЦК профспілки.

Валеріан Микитович Риков працює заступником голови Спілки радянських архітекторів України. У 1935 році його обирають головою оргбюро Спілки по Київській області. Довгий час він - член правління Спілки. У 1937 році Валеріан Микитович - делегат І з'їзду радянських архітекторів України і І з'їзду архітекторів СРСР.

У 1939 році В. М. Риков стає членом ВКП(б).

До самої Великої Вітчизняної війни Валеріан Микитович не зали шав свою творчу і громадську діяльність. Він завжди був у перших ря дах творчих працівників України, в середовищі кращих архітекторів, художників.

В. М. Риков керував великими проектними організаціями, такими як Головпроект, Київська філія Цивільнроекту.

Тимчасова окупація фашистськими загарбниками міста Києва супроводжувалась великими руйнуваннями. У вересні 1941 року пожежею було знищено багато будинків на головній магістралі міста - Хрещатику, в то му числі і жилий будинок у пасажі, де проживав Валеріан Микитович.

У полум'ї пожежі згоріли власні архіви, малюнки, проекти, цінна бібліотека, всі його особисті речі. В. М. Риков залишився на вулиці в легкій одежі, без будь-яких засобів до існування. Обставини, що склалися, дуже підірвали і без того слабке здоров'я, і життя його обірвалося у 1942 році.

Валеріан Микитович був видатним архітектором-художником, будівельником, прекрасним педагогом, палким патріотом, активно боровся за створення кращих зразків радянської архітектури.

Прагнення до ідейної виразності, смілива переробка архітектурної спадщини минулого, вміле використання нових будівельних матеріалів і нової будівельної техніки допомогли В. М. Рикову створити цілий ряд чудових споруд. Працездатність, любов до архітектури, велика ерудиція з усією повнотою виявились у його творчій діяльності.

Перелік творчих праць В. М. Рикова

  • 1898 рік. Проект оформлення залу в будинку Фалц Фейна в Одесі.
  • 1899 рік. Проект і робочі креслення будинку банку на Херсонській вулиці в Одесі.
    Проект огорожі і воріт для одеського водогону.
  • 1902-1904 роки. Преект і керівництво будівництвом вокзалу на станції Жмеринка Південно-Західних залізниць (в співробітництві з архітекторами 3. І. Журавським і І. І, Біляєвим). Здійснений.
  • 1904 рік. Проект, робочі креслення будинку вокзалу Мала-Одеса.
  • 1906 рік. Проекти типових шкіл на території Південно-Західних залізниць та три культурно-освітніх будинки в Микуличах, Здолбуново та на Волині.
    Проект жилого будинку на станції Київ Південно-Західних залізниць.
  • 1909 рік. Проект будинку Народної Аудиторії (Київське товариство сприяння початковій освіті). Здійснений.
    Проект 7-поверхового жилого буднику по вулиці Олександрівській (нині вулиця Кірова, 4) в Києві. Здійснений.
  • 1910 рік. Проект жилого будинку по вулиці Поліцейській (нині вулиця Федорова) в Києві. Здійснений.
    Типовий проект будинку вокзалу для проміжних залізничних станцій.
    Проекти двох театрів в будинку № 8 по вулиці Меринговській в Києві. Здійснений.
    Проект жилого будинку по вулиці Марино-Благовіщенській (нині вулиця Саксаганського, 9) в Києві. Здійснений.
  • 1911 рік. Проект будинку публічної бібліотеки в Києві.
    Проект 6-поверхового жилого будинку на розі вулиць Марино-Благовіщеиської і Паньковської (нині ріг вулиць Саксаганського і Степана Халтуріна, 68/21) в Кієві. Здійснений.
  • 1912 рік. Проект кінотеатру А. А. Шанцера (після 1917 року 1-й Держкінотеатр) в Києві. Здійснений.
    Проект павільйону Швеції для Всеросійської виставки 1913 року в Києві. (Затверджений урядом Швеції).
    Проект 2-поверхового жилого будинку у дворі по вулиці Левашовській, 18 (нині вулиця Карла Лібкнехта) в Києві. Здійснений.
    Проект контори Торгового Дому Епштейна на Подолі в Києві. Здійснений.
    Проект 6-поверхового жилого будинку на розі вулиць Інститутської і Кріпосного провулку (нині ріг вулиць Жовтневої Революції, 27 і Кріпосного провулку) в Києві. Здійснений.
  • 1913 рік. Проект будинку Київської Марийської общини сестер милосердя російського товариства Червоного Хреста по вулиці Марино-Благовіщенській (нині вулиця Саксаганського, 75) в Києві. Здійснений.
    Проект двох 7-поверхових жилих будинків по Михайлівському провулку, 9 в Кієві. Здійснений.
    Проект трьох 6-поверхових жилих будинків в садибі по вулиці Нестерівській (інші вулиця Івана Франка, 17) в Києві. Здійснений.
  • 1914 рік. Проект двох 6-поверховнх жилих будинків по вулиці Левашовській, 16 (нині вулиця Карла Лібкнехта) в Києві. Здійснений.
    Проект будинку земства по вулиці Рейтерській в Києві.
  • 1915 рік. Проект бесідки іподрому на Печерську в Києві. Здійснений.
  • 1925 рік. Проект кінофабрики в Києві. Співавтор П. Ф. Савіч та за участю архітекторів І. І. Малоземова, М. І. Малоземова і С. А. Барзиловича. Здійснений не повністю.
  • 1928 рік. Проект будинку трудової школи в Києві.
  • 1928-1929 роки. Проект кінотеатру (нині кінотеатр "Жовтень") на Подолі в Києві. Здійснений.
    Проект кінотеатру в Кривому Розі.
    Проект кінотеатру в Тульчині.
    Проект кінотеатру в Вінниці.
    Проект двох кінотеатрів для міста Харкова.
  • 1929-1930 роки. Проект фотофабрики в Києві.
    Проект зоотехнічного корпусу сільськогосподарського інституту в Києві.
  • 1934 рік. Проект надбудови будинку Держбанку в Києві. Співавтор О. В. Кобелєв. Здійснений.
    Проект жилого будинку для працівників Наркомфіну по вулиці Енгельса, 4 в Києві. Здійснений.
    Проект жилого будинку для вчителів і працівників мистецтва в Києві. Співавтор П. Ф. Савіч.
    Проект жилого будинку для політкаторжан в Києві. Співавтор П. Ф. Савіч.
  • 1935 рік. Проект розширення 1-го Держкінотеатру (був. А. А. Шанцера) в Кієві. Здійснений.
    Проект внутрішнього оздоблення будинку Міської Ради в Києві. Проект реконструкції будинку універмагу по вулиці Хрещатик у Києві. Здійснений. Конкурсний проект урядового майдану і будівель ЦК КП(б)У і РНК в Києві. Спів автори П. Ф. Савіч і І. Г. Непше.
    Проект реконструкції та розширення іподрому в Києві. Співавтори П. Ф. Савіч, О. Столов, І. Г. Непше.
  • 1936-1937 роки. Конкурсний проект будинку Верховної Ради Української РСР в Києві.
    Проект будинку двозального кінотеатру в Києві. Співавтори П. Ф. Савіч, В. М. Онащенко і В. Ф. Ціммерман.

К началу страницы
Читайте также -
Публикации