Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Григорий Логвин
По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки
 

ВОЛИНЬ.
Частина 2

З Берестечка треба повернутися в Луцьк, щоб звідти зробити подорож на північ Волині. Дорога йде через Ковель, Мильці до Каменя-Каширського. Ландшафт зовсім плоский - майже ніде не видно ні пагорбів, ні долин. Стародавнє місто Ковель, на жаль, не зберегло нічого з пам'яток мистецтва. Але воно відігравало значну роль у житті північної Волині, а його майстри зуміли виробити свої будівельні прийоми і мистецькі засоби. Про те, якого високого рівня досягло волинське народне будівництво, свідчить храм Благовіщення, збудований у 1505 р.; на превеликий жаль, він не зберігся. На ньому була дуже великих розмірів єдина, восьмигранна в плані, баня з одним заломом та барочним верхом з маківкою. До неї зі сходу притулилася маленька й низенька апсида, а з заходу - такий же іграшковий бабинець. Трохи осторонь примостилась мініатюрна, але імпозантна двохярусна рублена дзвіничка з відкритою аркадою. Чудові форми м'яко облягає ґонтова покрівля, яка й надає особливого відтінку мальовничості і маленьким за розмірами, але величним за мистецьким враженням масам храму та дзвіниці. Ця пам'ятка красномовно свідчить, що саме в XVI ст. в мистецтві відбулися великі зміни під впливом визвольних гуманістичних ідей. Відтоді дедалі рідше будують храми з квадратними пірамідальними верхами, бо їх гостро обрисований силует був сухий і суворий. Більшого поширення дістали грушовидні, м'якого рисунка бані на гранчастих підбанниках.

Майже прямо на північ від Ковеля розташований на річці Турії, недалеко від с. Запруддя, хутір Мильці з відомим Милецьким монастирем, заснованим у 1542 р. князями Сангушками. Турія тут стає досить великою і повноводною рікою, що неохоче несе свої води в Прип'ять. Коли їхати з Ковеля, то здалека видно якусь темну цяточку. Їдеш-їдеш, а вона все так само далека. І тільки коли переїдеш Турію і побачиш монастирський ансамбль, стає зрозуміло, чому його видно так здаля. Здавалося б, що на десятки кілометрів тут ніде немає жодного підвищення рельєфу, однак один пагорок таки знайшовся і його обрали місцем для монастиря. Хоч пагорб і невисокий, але, розташований на рівнині, він зорово дуже збільшується і тому його видно здалека.

З усіх споруд монастиря найцікавішим є великий чотиристовповий храм з одним верхом. У нього опорні стовпи оригінальної форми із зрізаними кутами, так що їх внутрішні площини йдуть паралельно підбанним парусам, а далі плавно переходять в них, але не так, як при хрещатій формі стовпів, коли вони перетинаються під кутом. Східна пара стовпів - шестигранні, правильної форми, а західні - п'ятигранні, неправильної форми. На фасадах, по осі опорних стовпів, замість пілястр виступають досить великі контрфорси, а під карнизом пробігає смужка поребрика. Очевидно, суворий, аскетичний образ храму більше відповідав чернецьким ідеалам.

Нарешті, дорога привела нас у Камінь-Каширський, де на околиці селища стоїть триверха церква Різдва (1723 p.). Цей невеликий храм завдяки надзвичайно лаконічним і крупним формам бань, з барочними покрівлями і широкими підбанниками великих маківок, виглядає досить монументальним. Такі величні форми бань на Волині зустрічаються тільки в Ковельському Благовіщенському храмі й тут, в Камені-Каширському. Колись широке опасання створювало м'який і логічний перехід від навколишнього середовища до архітектурних форм. Тут немає руху мас вгору - вони застигли, і тільки рисунок бань, пластичний, виразний, оживляє їх і зливає з м'яким північноволинським краєвидом. Переступивши поріг храму, глядач опиняється в бабинці. Тут на нього сильне враження справляє фігурний виріз у стіні для з'єднання простору бабинця і центральної бані. Ніби граючись, майстер одним помахом окреслив його невибагливу форму, що в силуеті повторює або нагадує обрис барочної присадкуватої грушовидної бані. Де в бані є перепоясання покрівлі, там у вирізі виступають кілька колод, в яких верхня має роги, загнуті догори.

Церква Різдва в Камені-Каширському. 1723 р. Інтер'єр церкви Різдва в Камені-Каширському. 1723 р.

Луцька брама в Олиці. 1630 р.
З Каменя-Каширського треба знов повернутися в Луцьк, щоб здійснити останній маршрут по Волині. Наша мета - село Олика, стародавня оселя і колись, у XIII-XIV ст., столиця маленького князівства. В XVI ст. Олика належала найбільшим литовським магнатам Радивілам. Один з них - Микола Радивіл-Чорний у 1554 р. заснував замок, перебудований у XVIII ст. за новою, бастіонною системою. В 1635 р. було засновано латинську колегіату і збудовано за проектом Я. Маліверна та Б. Моллі величезний костьол з барочними формами. В інтер'єрі є чимало різьблених надгробків. Крім замка, мало укріплення також і місто. Від цих фортифікацій лишилися тільки сліди та невелика, але досить добре збережена, гарних форм Луцька брама, поставлена на дорозі з Луцька. В першому ярусі вона має арочний проїзд, фланкований по боках широченними пілястрами, що розчленовані на всю висоту плоскими нішами з кілевидними завершеннями. На рівні помосту другого ярусу башта оперезана горизонтальним фризом; над ним проходить другий ярус, оздоблений глухою аркадою, де кілевидні завершення чергуються з напівциркульними. Архітектурні деталі - кар-низики, ніші, аркада, а також і техніка будування вказують на авторство тієї ж артілі луцьких майстрів, яка споруджувала Воздвиженську братську церкву та синагогу з баштою в Луцьку.

Справді унікальним шедевром волинської архітектури XVIII ст. є стрітенська кам'яна церква в урочищі Залісоче в Олиці, збудована в 1784 р.

Вона стоїть на території старого міста, недалеко від Луцької брами, на нагорбі, який ледве помітно з боку міста і краще видно з боку річки. Інтимність і задушевність, характерна для творчості волинських митців, виявилася тут особливо виразно; однак вона поєднана з мотивами героїки, величі, і саме це і справляє великий емоційний вплив. Мистецький задум блискуче втілений у досконалу архітектурно-конструктивну форму. Храм є класичним зразком строго центричних споруд. Грандіозний восьмигранний у плані об'єм, з якого ледве виступають два маленьких об'єми бабинця та вівтаря, увінчаний небачено широкою банею - 16 метрів у діаметрі, з помірним, гарного рисунка ліхтариком. У зовнішніх масах храму найповніше відчувається спокійна велич завдяки тому, що восьмигранний масив на гранях членований пілястрами та прорізаний великими вікнами; вони своїми вертикальними лініями полегшують маси, роблять їх стрункішими і надають їм руху вгору, який гармонійно і легко згасає в м'якому абрис іширокої бані. В інтер'єрі ж вражають широта, розмах мистецького задуму і досконалість організації простору.

Стрітенська церква в Олиці. Баня Стрітенської церкви в Олиці.

Дуже нелегким завданням, що виникло перед архітектором, було перекриття досить великого приміщення. Ще важче було не перекрити простір, а погасити величезні сили розпору бані. З цих труднощів майстер вийшов переможцем, дотепно вирішивши план. Восьмигранне приміщення має неймовірної товщини - 4 метри - стіни; в них навхрест, по сторонах світу, глибоко врізано три прямокутні і одне півкругле (вівтарне) приміщення. В інші чотири грані врізані надзвичайно великі ніші з високими вікнами. Отже, тут вдалось у стінах сховати вісім могутніх контрфорсів і разом з тим максимально зменшити витрати матеріалу, бо стін по суті немає, а є тільки вісім великих пілонів, що за допомогою арок несуть баню. У першій чверті XIX ст. в храмі після пожежі впало склепіння і не було майстра, який би його вимурував. Тоді, як переказують, один олицький тесляр взявся зрубати баню з дерева і за півтора місяця закінчив роботу. Це теж було велике і сміливе завдання, але високоталановитий майстер спромігся розв'язати його.

Краса і велич інтер'єра тут захоплюють. І досягнуто цього не фізичними розмірами, а виключно архітектурно-мистецькими засобами. Де б ми не перебували, завжди свідомо чи несвідомо, для просторової орієнтації зіставляємо різні речі і, насамперед, людину з оточенням. Добре нарисовані, прекрасних пропорцій пілястри вже зорово дають відчуття великих масштабів будівлі. З пілястрами зіставляються високі й широкі арки, що оформляють вісім ніш з величезними вікнами. Арки-ніші в свою чергу порівнюються з банею, що на них спирається, і тому вона здається колосальних розмірів, а контраст маленького кола світлого ліхтарика півтемним верхнім частинам бані створює враження недосяжної височини. Саме ритм розчленованих стін, вертикалей вікон, пілястр та їх легкий рух вгору і зумовлюють ілюзію просторості, високості й урочистої величі. Описувана церква є цінною пам'яткою волинського мистецтва.

Після Олики відвідаємо Клевань, теж одну з стародавніх осель, що належала з XIV ст. українським князям Чорторийським. У 1495 р. на стародавньому городищі над Стублом, на високому трикутному мисі, поділеному з напільного боку глибоким ровом, було закінчено спорудження кам'яного замка Чорторийських. У плані він повторює конфігурацію старого дерев'яного, форма якого була підказана городищем. По периметру стін було збудовано двоповерхові кам'яні, а частково і дерев'яні житлові будівлі (останні не збереглися). В замку колись стояла дерев'яна триверха церква. Обхід оборонних мурів знаходився на стелі будівель. Біля в'їзду поставлена велетенська п'ятикутна башта з стінами завтовшки 4 метри. Друга башта, така ж у плані, поставлена на протилежному кінці. В XVII ст. для в'їзду в замок замість зводного мосту було збудовано кам'яний.

У літературі є відомості, що він був розписаний фресками, сліди яких ще на початку нашого століття бачили дослідники.

Маси башт, могутні і не розчленовані, мають нахил до середини, чим підкреслюються їх монументальність і неприступність. В нерухомому важкому силуеті замка, з горою, що є для нього підвалиною, чітко виділяються геометричні форми башт і корпусів. Головним мотивом, втіленим тут, у спорудах, є грізна похмура велич. Навпроти замка стоїть мурована хрещата церква XVIII ст. з дерев'яною банею, а ще далі величезний костьол; вони надають Клевані своєрідного вигляду.

Після Клевані треба відвідати Ровно, де, крім стародавньої однобанної церкви з дзвіницею, нічого не збереглося з давнини. Колись тут існував барочний палац князів Любомирських, але під час Вітчизняної війни його знищили гітлерівські бандити.

З Ровно в Дубно дорога йде низинною частиною Волині. Інколи вдалині, в синьому мареві, видно високо підняте плато, немов берег ріки. Дубно розташоване в низькій болотистій місцевості на річці Ікві. На березі її князі Острозькі на початку XVII ст. збудували замок нової, бастіонної системи, що забезпечував добрий фланговий обстріл рову. Місто широкою петлею охоплює Іква; в тому місці, де русла не сходились на 200 метрів, викопали глибокий рів, а при вході в місто львівської дороги спорудили Львівську браму.

На острові, недалеко від Львівської брами стоїть кам'яна церква початку XVII ст. Будівники її взяли за зразок конхові молдавські храми в бея" купольному варіанті. В церкві зберігається кілька першокласних ікон XVII ст.

За Іквою, на передмісті Сурмичі (названому так через те, що тут жили військові сурмачі гарнізону Дубенського замка) в 1709 р. було збудовано тридільну, трибанну дерев'яну церкву, надзвичайно оригінальних пропорцій, таку присадкувату, що аналогій їй не знайдено, здається, навіть у волинських майстрів, які так полюбляли цю особливість. Низенькі підбанники та зовсім приплюснутої форми бані з барочними покрівлями не тільки надають якоїсь особливої м'якості архітектурному образові споруди, але й утворюють на диво своєрідний, неповторний силует.

Замок в Клевані. 1495 р. Церква на Сурмичах в Дубно. 1709 р.

Прямо на південь від Дубно лежить місто Кременець. Дорога до нього йде спершу полями, а потім густим лісом, з якого виринає тільки недалеко від Кременця. Враз густі дерева розступаються і нашим очам відкриваємся прегарна картина, яку не сподіваєшся побачити на Волині. Адже подорожуючи по північній, середній і південній Волині, ми звикли до рівніш, а тут несподівано з'являються сині гори, які скоріше можна побачити на Прикарпатті, а не тут. Праворуч і ліворуч тягнуться високі плоскогір'я, а в центрі здіймається височенна темно-синя гора з руїнами споруд, контури яких ледве вгадуєш.

Кременець як значне укріплене місто існував уже в X ст. Вперше в літописі він згадується в 1073 р. у зв'язку з міжусобною боротьбою між синами Ярослава Мудрого. В 1225 р. його обложили війська угорського короля Андрія, який "приїде ко Кременцю і бися под Кременцем і много угор ізбиша і раніша". Після цієї поразки князь Данило вигнав угрів. У 1240 р. Кременець витримав облогу полчищ Батия, який "видів же Кременець град Данилів, яко невозможно прияти йому, і отіде от них". Так само не змогли взяти Кременець і татари під проводом Куремси в 1255 р. "і не успівши нічтоже у Кременця і возвратися в стани своя". Справді, укріплення Кременця, розташовані на вершині майже цілком ізольованої крутої гори, являли собою неприступну твердинію.

Рештки укріплень Кременецького замка, які збереглися досі, збудовані не одночасно. Найраніше, між 1290 і 1340 pp., було зведено надбрамну башту з мурами обабіч її, потім другу, звану "Черленою" (тобто красною, прекрасною). Пізніше було споруджено третю башту, а з північного боку - подібний до Успенської церкви в Зимно Михайлівський храм. З усіх цих споруд уціліли тільки два яруси надбрамної башти, башта над будинком з боку міста і досить великі ділянки муру в трьох місцях. Замок відзначається чіткою планово-просторовою організацією, що добре відповідала призначенню споруди. Суворі маси, лаконічні форми, монументальні об'єми и величний вигляд найповніше виявляли естетичні погляди людей тих часів. Відсутність бійниць підошовного та середнього бою і вузенькі щілини бійниць верхнього ярусу зорово збільшували враження міцності стін, їх неприступність, а чіткі геометричні форми двох башт ще більше посилювали його.

Кожний, хто під'їздив до Кременця вишневецькою дорогою, бачив передусім величезний виступ гірського пасма, що обривається над долиною конусовидною горою, увінчаною могутніми стінами і вежами. Світло-попелясті стіни й башти ніби виростають з вапнякових скель, сприймаючись як єдиний моноліт. В давнину гора була відповідно до оборонних цілей позбавлена рослинності, тому суворість споруди та її оточення ще посилювались. Грізний вигляд гори подавляв ворога; йому здавалося, що дістатися до мурів можна, тільки піднявшись на недосяжну висоту.

Замок в Кременці.XIII-XVI ст. Миколаївська церква і Колегіум в Кременці.

З подвір'я замка або з руїн його мурів відкривається вид на вузьку долину, що вливається у Волинську низовину і зникає далеко на обрії. А біля самого підніжжя гори, в ущелині, розкинувся Кременець. Прямо під замком розташований ансамбль Миколаївської церкви XVI-XVII ст., вище на терасі підноситься громаддя Кременецького колегіуму. За ними - високі столоподібні гори, що є прекрасним тлом для міської забудови.

В архітектурі Кременця наочно видно зв'язки польської і української архітектури. У формах Миколаївської церкви поєднані тип тридільної української церкви з формами польських костьолів стилю епохи Відродження, а в архітектурі колегіуму - форми польського барокко з придніпровською архітектурою. Це виявилося і в пластичній обробці стін, і в постановці у ландшафті, де майстер зумів так використати рельєф місцевості, що він не утруднив, а навпаки, полегшив створення ансамблю. Простора тераса перед головним входом спадає двома сходами по боках, утворюючи мальовничий перехід до міської забудови з старосвітськими будиночками, із затишними мансардами й широкими ґаночками.

Кременець був центром гончарного і ювелірного виробництва. На вироби його майстрів у XVII-XVIII ст. існував великий попит далеко за межами Волині. Чудові кахлі, оздоблені рослинними чи сюжетними рельєфами або яскравими барвами поливи, застосовували в печах, які залюбки ставили в своєму житлі не тільки селяни та міщани, але й вельможні пани. Зразки кахлів кременецьких ремісників зберігаються в місцевому музеї. Так само відзначаються високою майстерністю і ювелірні вироби. В мотивах орнаментів, поряд з класичними зразками, зустрічаємо квіти місцевої флори. В Миколаївській церкві на іконі богоматері XVII ст. уціліла посріблена шата XVII ст. - високохудожній зразок місцевих ювелірних виробів.

Тепер відвідаємо Почаїв. Дорога з Кременця в Почаїв дуже мальовнича. Увесь час ліворуч тягнуться то високі гори, то долини, а праворуч, скільки бачить око, розстилається Волинська низовина, що закінчується синьою смугою на обрії. При в'їзді в Почаїв починається величезна алея, обсаджена 300-річними деревами, які зрослись кронами і утворюють зелений тунель. У просвітах між деревами миготять золоті верхи лаври. Але ще величніший вигляд мають споруди Почаївської лаври з білокам'янської або червоноармійської дороги. За 25-30 кілометрів видно височенну гору, увінчану силуетом барочних будівель.

Коли виник монастир - невідомо. Традиція відносить його заснування до XIII ст. В документах він згадується з XVI ст., коли українська шляхтянка Анна Гойська подарувала йому великі угіддя і в 1579 р. збудувала нову кам'яну церкву. Для будівництва монастиря була обрана височезна гора, що непомітно піднімається з боку Кременця і спадає крутими обривами з протилежного боку. Особливо відомим став монастир завдяки боротьбі проти католицизму за часів Іова, друга Вишенського, і після того як тут була заснована друкарня. В 1649 р. збудовано Троїцьку церкву (на кошти Федора і Єви Домашевських - місцевих українських шляхтичів). Увесь монастир з храмами й іншими будівлями було укріплено оборонними мурами та баштами. Про міць почаївських укріплень свідчить те, що її 1665 р. ціла турецька армія не змогла взяти Почаїв. Пізніше цей факт церковники витлумачили як чудо. Споруди монастиря прекрасно зображені на гравюрі "Облога Почаєва". В 1713 р. лавра перейшла в руки уніатського ордену василіян. Старий почаївський храм був, очевидно, тринефний, шестистовповий, з п'ятьма верхами і, як і Успенський собор Києво-Печерської лаври, оточений численними каплицями, що добре видно на згаданій гравюрі.

Із спорудженням у 1771-1783 pp. нового Успенського собору (за проектом Готфріда Гофмана) почав складатися сучасний ансамбль. Потім до головного храму у вигляді каре добудували двоповерхові корпуси келій і трапезну з церквою. В 1861 -1871 pp. було збудовано високу дзвіницю, а в 1910-1913 pp. Троїцьку церкву за проектом О. Щусєва в формах новгородської архітектури XII-XIII ст., що ніяк не пасує до існуючою ансамблю.

І. Г. Гофман. Успенський собор Почаівськоі лаври. 1771-1783 рр. Успенський собор Почаівськоі лаври. Деталь. 1771-1783 pp.

Гофман був не тільки обдарованим архітектором, а й талановитим містобудівником. З великою майстерністю і тактом він використав скелясті тераси гори і перетворив її на масивний стилобат, що підноситься, немов велетенська східчаста піраміда Джосера в Саккара в Єгипті, а на її вершину поставив будівлю з широкою терасою навколо. Тераси, розчленовані пілястрами і завершені ажурними балюстрадами, наростають від підніжжя гори в повільному ритмі, немов гучні акорди. Завершуються вони могутнім хоралом - величавим золотоверхим храмом, який сяє на тлі синього неба казковим, примхливо скомпонованим білосніжним кристалом. Ритм уступів-терас, їх рух вгору ніби перепиняється для відпочинку в горизонталях останньої тераси, щоб звідти злетіти в невтримному русі колон головного входу та лініях тендітних струнких башт і розтанути в бездонній блакиті неба.

В інтер'єрі храму поєднані глибинне розкриття внутрішнього простору з висотним. Ритмічний рух в глибину, досягши підбанного простору, немов у коротенькій задумі, зупиняється, а потім стрімко підноситься в гранях хрещатих опорних стовпів і пілястр бані, щоб згаснути в його зеніті. Ходячи по собору, немов перебуваєш у своєрідному палаці, де поєднані численні переходи, лоджії, балкони, а в бічних нефах, в кожному ярусі хорів для просторового об'єднання в стелі зроблені круглі отвори, крізь які видно всі три яруси. Тому гра ліній, контрасти світла й тіні, перетин площин, несподівані ракурси увесь час змінюються, створюючи дивовижне враження краси і величі. З балкона храму або з верхньої тераси відкриваються неозорі краєвиди, а десь далеко внизу зеленими хвилями стеляться луги і поля.

Кожному, хто проїде цим маршрутом, доведеться ще раз глянути на Кременець, бо в Острог, куди лежить далі наш шлях, можна проїхати, лише знов повернувшись у Кременець. За містом дорога поступово піднімається вгору, а замкова гора відходить убік і згодом зовсім зникає. Починається одноманітна степова дорога, що тільки з Шумська стає цікавішою. Шумськ, колись столиця маленького окремого князівства,- тепер невеликий районний центр, де від давнини збереглося дуже мало. Тільки на в'їзді, праворуч від дороги, біліє невелика церква XVII ст., колись тридільна, а тепер з прибудовою з півдня. Вона має декоративний верх, а в інтер'єрі - звичайне півциркульне склепіння. В ній зберігається гарна ікона богоматері XVII ст. За Шумськом рельєф місцевості стає виразнішим, високі пагорби чергуються з широкими луками або заростями очерету.

Федір і Явдоха Домашевські - титарі Почаївської лаври. 1649 р. Ікона Богоматері з Шумська. Поч. XVIII ст.

Розкидані на пагорбах села привабливі, особливо Новостав, де прямо над дорогою, майже на 50-метровій височині видно в сильному ракурсі невеличку одноверху тридільну дерев'яну церкву. З цвинтаря відкривається надзвичайної краси долина Вілії з селами на берегах. Потім до дороги за Сурожем підходять великі ліси; перед Межирічем вони розходяться, щоб показати подорожньому чудову картину Межиріча й Острога на обрії. При в'їзді в село мандрівника зустрічають височенні вали, з-за яких не видно навіть верхів хат.

Коли засновано Межиріч - невідомо, але вже в XIV ст. тут існували замок і великий монастир князів Острозьких з добре укріпленою оселею. В 1605 р. Межиріч дістає самоврядування. В XV ст. в ньому збудовано великий храм, наприкінці XVI ст. почато зведення оборонних мурів, а в 1609 р.- двох корпусів обіч церкви. З їх спорудженням утворився один з найкращих монастирських оборонних ансамблів України. Назва села походить від того, що воно лежить на півострові між Вілією і Збитенькою. Можна обійти вали з півдня і пройти через Заславську браму, що, подібно до Золотих воріт у Києві, містилася в земляних валах. Вона гарних пропорцій, у стилі Ренесансу. Крізь високу арку проїзду відкривається неповторний вигляд на будівлі монастиря з громаддям Троїцької церкви посередині. Можна обійти навколо мурів та башт монастиря і полюбуватися їх незвичайним виглядом.

Монастир в Межирічі. XV-XVIIст. Склепіння трапезної монастиря в Межирічі. 1610 р.

У другій половині XVI ст. під впливом гуманістичних ідей реалістичні прийоми в мистецтві стають панівними, пом'якшуються колись суворі, похмурі образи оборонних споруд. Навіть в оборонних баштах з'являються різьблені одвірки, високі аттіки оздоблені аркатурою й тематичним або орнаментальним живописом, найчастіше в техніці сграфіто. Життєрадісне начало, притаманне народній архітектурі, поступово проникає в усі сфери мистецької творчості. В Межирічі на баштах, на рівні обходу мурів, проходить неширокий фриз, вкритий геометричним ренесансним плетінчастим чорно-білим орнаментом. Такі ж фризи є і на аттіках оборонних башт, але в зв'язку з тим, що вони містяться вище, їх рисунок крупніший.

Переступивши поріг брами, відразу попадаємо на велике закрите подвір'я. Від усього тут віє подихом сивої давнини - і від оборонних башт і мурів, і від величезного храму з бійницями нагорі, і від корпусів келій, на чатах біля яких стоять по дві круглі башти. Головною спорудою ансамблю є Троїцька церква. Вона повторює тип тринефних, чотиристовпових храмів у п'ятибанному варіанті. Однак у ній є ряд рис, які відрізняють її від храмів XII-XIV ст. Опорні стовпи не хрещаті, а квадратні в плані, що дало змогу надати інтер'єрові просторості. Апсиди значно понижені, порівняно з основним кубічним масивом, а фасади членують не пілястри або півколони, а солідні контрфорси. Вікна - не з арочними завершеннями, а готичної форми; підбанники не круглі, а гранчасті. Водночас наріжні бані поставлені набагато нижче від центральної, що разом з піднятими склепіннями нефа і трансепта нагадує конструктивну схему перекриттів Спаського собору в Чернігові.

В цьому поєднанні традиційних рис і досягнень готичної європейської архітектури і полягає своєрідність української архітектури другої половими XIII-XV ст. Масив храму, підпертий контрфорсами, справляє сильне враження. Зовні церква спочатку не мала закритого парапету з бійницями; його влаштовано пізніше, коли церкву пристосували до потреби оборони (1609-1610 pp.). Тоді ж перероблено склепіння в апсиді, що потерпіли від пожежі, та оздоблено їх білокам'яною різьбою в стилі мистецтва епохи Відродження. В товщі стіни, яка розділяє апсиду від ризниці, влаштували хід на горище.

Інтер'єр храму полонить просторістю, світлістю і щедрою різьбою іконостаса, численних кіотів та білокам'яними різьбленими склепіннями в апсидах. Різьба іконостаса та кіотів така пишна, що багатшу неможливо уявити собі. Акантове листя під рукою майстра перетворюється в суцільні золоті зарості й здається не вирізьбленим з дерева, а виконаним з металу, бо в дереві неможливе таке буйство форм. Кожна річ у церкві заслуговує на увагу: і тонкої ювелірної роботи шати на іконах, і оклади на євангеліях, і стародруки, і вишивані рушники, а особливо дві стародавні ікони, може, XV ст.

Від храмів XII-XIII ст. Межиріцька церква відрізняється іншим ладом пропорцій - набагато стрункішим, завдяки чому в інтер'єрі переважає висота над шириною. Маленькі низькі хори в західній частині храму не порушують цілісності інтер'єра, не розчленовують його. Дуже високі опорні стовпи здаються тонкими чотиригранними колонами і легко несуть п'ять бань.

У південно-східному куті подвір'я розташований досить видовжений, прямокутний в плані одноповерховий житловий корпус, збудований в XVI ст.; на другому поверсі був високий аттік, оформлений глухою аркадою. Такі аттіки стають в українській архітектурі XVI ст. дуже типовими. Вони є на замкових мурах та баштах, храмах і житлових будівлях. Добре знайдений ритм арочок надавав споруді затишності.

Другий цікавий об'єкт для ознайомлення - це корпуси келій, прибудовані до храму з півночі й півдня. Їх планування однакове і є дзеркальним повторенням. Великі прямокутні в плані будови на першому поверсі мають по два великі зали з сінями посередині, а на другому - по одинадцяті) келій. Закінчується кожний корпус двома круглими оборонними баштами. В архітектурі їх привертають увагу білокам'яні наличники вікон та портали, близькі в окремих деталях до робіт львівської школи різьби. Благородні форми, гарні пропорції й тонка майстерна різьба ефектно виділяються на білих площинах стін і надають споруді певної імпозантності та світського вигляду. Інтер'єри залів трапезної та бібліотеки відзначаються затишністю і великою оригінальністю завдяки своєрідним склепінням, де поєднуються прийоми готичної і ренесансної архітектури. Зірчасті нервюрні склепіння мають не гостролуку готичну форму, а півциркульну, ренесансну, хоча в цілому прийом цілком готичний. Від консольних широких капітелей, які фіксують п'яти склепінь, пружні нервюри впевнено здіймаються в напрямі центра склепіння, де в замку вкомпоновано велику білокам'яну різьблену розетку в рамі. Нервюри, ніби лінії сходу в перспективі, ведуть око глядача до головного декоративного акценту - розетки. В інтер'єрі цих залів, де всі засоби архітектурної виразності зосереджені на вхідних порталах та склепінні, є щось інтимне - тут глядач почуває себе дуже просто і невимушено.

Портал трапезної в Межирічі. 1610 p. Троїцька церква в Межирічі. XV ст.

Найкращий вигляд монастир має з-за Вілії або коли, ідучи на Острог, перейти Збитеньку: тоді силует монастиря проектується на небі, а його повторення відбивається у воді.

В Острог найкраще йти стежкою серед зелених лук. Вілія химерно в'ється, то відходячи далеко від стежки, то зовсім наближаючись до неї. Як тільки пройти перші садиби з густими садами, відкривається гарний вигляд Острозького замка з високим храмом. Поступово деталі стають виднішими, і незабаром можна бачити весь замок. Велике враження справляють його споруди, що увінчують доволі високий горб, який панує над долиною Вілії.

Вперше Острог згадується в XII ст. як одне з міст Волині. В XIII ст. він належав луцьким князям, а в XIV ст. стає резиденцією роду українських феодалів - князів Острозьких. Первісне укріплене ядро міста було там, де тепер замкове подвір'я. Пагорб овальної форми, що видався в долину Вілії, обрано для поселення ще до утворення Київської держави. Природні перепони були доповнені глибочезним ровом з напільного боку. У XIV ст. князі Острозькі почали зводити замок. Спочатку збудували оборонну башту і кам'яний будинок на південно-східному розі подвір'я. В XV ст. споруджено Богоявленську церкву, а впритул до неї в 1521 р.прибудовано оборонну стіну з обходом. Тоді ж, у XVI ст., збудовано Круглу, або Нову, башту і надворітну башту з брамою.

Замок в Острозі. XIV-XVI ст. Башта Кругла, або Нова. Замка в Острозі. XVI ст.

Біля стін замка з півночі вже в XIV ст. виникає місто "в паркані", де існувала дерев'яна Миколаївська церква. В XV-XVI ст. місто починає особливо розвиватися, бо в Острозі схрестилися торговельні шляхи з Львова, Молдавії, Балкан, Польщі, Західної Європи, Білорусії, Литви і Росії. На величезні ярмарки, що відбувалися в Острозі, приїздили купці з названих країн. У XVI ст. територія міста порівняно з XIV ст. зросла більш як у десять разів. Тоді його оточують третім поясом укріплень з Луцькою і Татарською брамами, що досі збереглися. І, нарешті, в XVII ст. навколо четвертого передмістя зводяться укріплення бастіонної системи. Недалеко від замка, в центрі міста, була ринкова площа з ратушею.

Планування міста визначалося напрямом вулиць-доріг, що вели на ринок, і конфігурацією оборонних укріплень. У XVI-XVII ст. в Острозі було 8-10 тисяч населення; він займав п'яте місце серед українських міст - після Києва, Львова, Кам'янця і Луцька. Цим пояснюється його значна роль в житті України і особливо в культурі XVI ст. Острозькі могли провадити велике будівництво, бо в їхніх руках зосереджувались незліченні багатства; їм належало 100 міст, 1300 сіл, 2 мільйони моргів землі, а їх щорічні прибутки перевищували мільйон двісті тисяч злотих, становлячи величезну на ті часи суму.

Портрет Беати Костелецької. XVII ст. Острог. Краєзнавчий музей. Луцька брама в Острозі. XVI ст.

Численні острозькі ремісники об'єднувалися в цехи - ковальський, різницький, теслярський, кравецький, кушнірський, римарський, гончарський, золотарський та ін. Після підписання Люблінської унії в 1569 р. та Брестської церковної в 1596 р. і посилення польсько-католицького наступу на український народ, острозьке міщанство стає одним з активних чинників у боротьбі проти агресії католицизму. В 1570 р. в Острозі засновується школа, в якій зосереджуються видатні культурні сили - літераторів, проповідників, громадських діячів. З Острогом зв'язана діяльність Герасима і Мелетія Смотрицьких, Кирила Лукаріса, Никифора Грека, Северина і Дем'яна Наливайків, гетьмана Сагайдачного та багатьох інших. У 1574 р. засновується друкарня, для керівництва якою був запрошений із Львова Іван Федоров, московський першодрукар. У 1580 р. видано "Новий Завіт", "Псалтир", у 1581 р.- "Острозьку біблію", а потім "Хронологію" і ряд інших книг.

Знайомство з пам'ятками Острога почнемо з Дому Мурованого і Вежі Мурованої (XIV ст.). Боротьба проти татарських нападців наклала свій відбиток на архітектуру. Суворі площини стін прорізуються тільки бійницями, ніяких оздоб немає, стіни і склепіння фундаментальні, здатні витримати тривалу облогу. І лише на порталі з боку двору граціозні колонки вкриті трикутною виїмчастою різьбою. Цю різьбу виконав, мабуть, місцевий майстер, бо в ній повторюються прийоми і мотиви української різьби по дереву.

Шата ікони Богоявленськоі церкви в Острозі. XVIII ст.
Богоявленська церква належить вже до іншої епохи, коли в піднятих з попелу й руїн містах і селах почали нагромаджуватися матеріальні засоби і культурні цінності, але боротьба проти нападів татарської орди ще тривала. Тому в архітектурі церкви поєднані дві протилежні тенденції - створення урочистого образу споруди, що символізував силу та невмирущість народу, і обладнання оборонними пристроями. Тому форми храму такі лаконічні й могутні; їх вінчають стрункі бані, оздоблені в два, а деякі - і в три яруси плоскими нішами. З традиційною схемою тринефного в плані храму своєрідно поєднувався білокам'яний декор у готичних формах. Церква була поставлена в системі оборонних стін, і коли ці дерев'яні стіни замінили кам'яними, то їх прибудували впритул до північної стіни церкви, а на нових бійницях зробили напис про це з датою - 1521 р.

Найвидатнішою за архітектурно-мистецькими якостями є Кругла, або Нова, башта, збудована на південно-західному розі замка. Щоб оцінити її красу, треба вийти з подвір'я, спуститися бічною вуличкою (колись тут був рів) і пройти до підошви башти. Її розміри колосальні, а форми окреслені рукою талановитого будівничого. Виростаючи з підніжжя гори, вона здається казковим велетнем з короною на голові. Великі чорні плями бійниць нагадують очі та уста і цим довершують схожість з якимсь титаном.

За законами класичної архітектури масив башти членований на три частини, як колона: нижня - база, середня - тіло колони і капітель - пояс машикулів з фігурним аттіком. Низ башти й основний моноліт стіни прорізані тільки бійницями і не мають ніяких оздоб. Так і повинно бути: адже основне призначення споруди - оборонне. Всі засоби архітектурної виразності зосереджені у вінчанні. Але майстер не забуває і про те, що верхня частина башти має виконувати оборонні функції; тому він влаштовує машикулі - особливі бійниці для обстрілу підошви стіни. Їх потрібно небагато, але практична потреба поєднується з мистецькими вимогами: тут влаштовано суцільне вінчання, що спирається на великі консолі-кронштейни - вони з'єднані арками і несуть не тільки бійниці, але й високий фігурний аттік, оздоблений глухою аркадою. Як бачимо, майстер прагне пом'якшити суворість оборонної архітектури і йому вдається сполучити велич і грізність її форм з мальовничістю.

Обійшовши замок навкруги, треба вийти в місто і пройти на гору, де підноситься одна з міських брам - Луцька. За своїм стилем вона є утвором тієї ж школи, що й Кругла башта, але має й деякі особливості: план у неї складніший, утворений поєднанням овальної фігури з квадратною, яка примикає до довшої сторони овала. Тому за межі квадратної частини сильно виступають два напівкруглі об'єми, немов дві башти. Це зроблено для того, щоб посилити фланговий обстріл оборонних мурів під час наступу ворога. Тому маси башти розчленовані. Завершує споруду високий фігурний аттік, оздоблений ліпленим орнаментом і розетками.

Уявлення про мистецтво Острога буде неповне, якщо не згадати творів живопису та ювелірних виробів, які зберігаються тепер в Острозькому музеї, що розміщений тут же, в замку. Можливо, в Острозі існувала група майстрів, яким ми завдячуємо рядом творів, позначених стилістичною спільністю. Маємо на увазі ікони з східної Волині, що зберігаються тепер в Острозькому та Київському музеях українського мистецтва. Персонажі, зображені на них, мають характерні кругловиді обличчя, вони по-простонародному привабливі й добрі. Стриманий рух і небагата, добірна колористична гама в їх композиції виявляють руку першокласного майстра живопису.

Однією з найкращих пам'яток живопису XVII ст. є портрет старого князя Костянтина Острозького. Він намальований на дошці і, очевидно, висів у храмі, бо князь зображений з грішми в руках, які наче щойно відлічив, - ознака ктиторства, пожертви на церкву. Він цілком реалістичний; художник передав поважний вигляд старого' князя, без звичайної магнатської пихи. Головна увага майстра зосереджена на обличчі, яке ретельно виписано.

До другої половини XVII ст. належить справжній шедевр - портрет невідомого. Раніше він був у збірці Сосновського в Новомалині, звідки й перенесений до Острозького музею. Одні гадають, що це копія портрета Дмитра Вишневецького-Байди, інші вважають його портретом волинського магната Тишкевича. Але хто б не був тут зображений, портрет цей є визначним явищем в українському мистецтві другої половини XVII ст. Він свідчить, що українські художники не тільки оволоділи реалістичним методом, а й виробили власну мову, власні засоби і йшли в ногу з європейським мистецтвом. Тепер портретові трохи шкодять інші пропорції - він явно підрізаний внизу. На полотні намальовано чоловіка середнього віку, який, очевидно, був високий на зріст і відзначався неабиякою фізичною силою. Це був справжній професіональний вояка, який умів тримати не тільки булаву - ознаку влади, але й шаблю, що він і тут стискує лівою рукою. Крупна, по-козацькому підстрижена голова з невеликою, але широкою бородою, яку любили носити літні люди на Україні, міцно посаджена на могутній шиї. В портретованому є щось від билинного Іллі Муромця. Художник захоплений своєю моделлю і з великим пафосом увічнює її енергійним письмом, з яким гармоніює лаконічна, але сильна і виразна колористична гама, побудована на зіставленні червоної, чорної і охристо-рожевої барв. Тут художника вже не задовольняє передача суто зовнішніх рис - він прагне відтворити духовне обличчя людини, розкрити її внутрішній світ.

Своєю імпозантністю твори живопису цього часу близькі до архітектури, для якої теж характерні монументальність та епічна широта в поєднанні з точно обрисованими деталями. Саме цим зумовлена стилістична єдність усіх видів мистецтва. Ця риса найчастіше зустрічається не тільки в пам'ятках архітектури, але і в живопису та ужитковому декоративному мистецтві. Вона була зумовлена тим, що в своїх творчих шуканнях українські майстри дотримувались одних і тих же мистецьких принципів і, як можна з певністю твердити, застосували їх в різних видах мистецтва, незалежно від того, чи то була велика споруда - замок, палац, храм або скромні будівлі - каплиця і житло, чи монументальні розписи або невеликі ікони, оздоби рукописних книг і ювелірних виробів. Ці принципи зводились до того, що втілення образу досягалося дуже скупими засобами, все нехарактерне, дріб'язкове відкидалося, а закони ритму, масштабного співвідношення цілого і деталей дотримувались з невблаганною суворістю. Архітектура, живопис і декоративне мистецтво Острога є яскравою сторінкою в історії культури не тільки Волині, а й України взагалі.

На початок сторінки
Зміст    Волинь - частина 1  Галичина - частина 1