Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Светлана Кохан, Сергій Кілессо
О. М. Вербицький - архітектор і педагог

***

Кожен, хто приїжджає до столиці Радянської України - Києва, обов'язково зверне увагу на велетенську споруду залізничного вокзалу. Будинок вражає своїми незвичайними, оригінальними формами, винятковою зручністю. Та не всі, мабуть, знають, що Київський залізничний вокзал споруджено за проектом видатного зодчого Олександра Матвійовича Вербицького. А коли ви будете від'їжджати з столиці, то купуватимете квитки в міський залізничній квитковій касі по вул. Пушкінській № 14, що міститься в будинку, зведеному також за його проектом.

Ідучи Південно-Західною залізницею, уважно дивіться у вікно. На своєму шляху ви побачите десятки невеличких вокзалів і станцій, паровозних депо та інших станційних споруд, які також збудовано за проектами цього зодчого.

За проектами Олександра Матвійовича в багатьох містах України зводилися багатоповерхові жилі будинки, лікарні, учбові заклади та ін. Його архітектурні твори можна віднести до найкращих надбань української радянської архітектури.

Винятковий інтерес має творче обличчя видатного зодчого і педагога Олександра Матвійовича Вербицького.

Все його життя і багатогранна творчість, невтомна, настирлива праця, пристрасне горіння, вміння відчувати нове і черпати в ньому творче натхнення - яскравий приклад життя справжнього радянського архітектора.

Невеликий на зріст, скромний, завжди підтягнутий і охайний Олександр Матвійович розмовляв тихо, майже пошепки, але все, що він говорив, сприймалося слухачами з винятковою увагою. І це не просто повага до визначного майстра і вчителя. Численні учні несуть через життя творче кредо зодчого про те, що архітектура повинна бути самою o сучасною, використовуючи кращі досягнення техніки, і бути неодмінно новою за формами і обов'язково національною.

Це гасло митця сформувалося в час творчої зрілості і послідовно впроваджувалося в життя при здійсненні проектів та в багаторічній педагогічній роботі. Такі слова не старіють, і їх може прийняти на озброєння кожен архітектор сучасного і майбутнього.

Життя підтвердило правильність поглядів і переконань О. М. Вербицького, а більшість його споруд успішно витримала випробування часу. Час - найкращий суддя, і тільки справжні твори мистецтва можуть зберегти свою цінність і значення протягом багатьох і багатьох років.

***

Олександр Матвійович Вербицький народився 27 вересня 1875 року в місті Севастополі в сім'ї техніка-будівельника. Його батько, Матвій Іванович, багато років працював на будовах міста. Родина була велика, а достатків обмаль, і мати майбутнього зодчого, Катерина Іванівна, у досить важких умовах вела господарство, виховувала дітей.

Початкову освіту О. М. Вербицький здобув у реальному училищі. Він добре вчився, а у вільні години любив відпочивати біля моря, лазити по скелях. Вже тоді кольоровий олівець був його постійним супутником у мандрах в Байдари, Сімеїз, Гурзуф та інші мальовничі місця Південного берега Криму. В цих подорожах Олександра Вербицького незмінно супроводив великий кудлатий собака Абрек, який інколи залюбки позував йому, не зводячи вірних очей зі свого ласкавого молодого господаря.

Закінчивши Севастопольське реальне училище, Олександр Вербицький разом з двома товаришами їде вчитись у Петербург і успішно складає іспити в Інститут цивільних інженерів. Про блискучі здібності і наполегливість у навчанні студента Вербицького свідчать одержані ним дві золоті і срібна медалі. За відмінну підготовку і складання випускних екзаменів його ім'я занесено на Почесну мармурову дошку інституту.

В 1898 році, після успішного закінчення інституту, молодому спеціалісту було запропоновано кілька місць роботи. Він обрав Київ і з цим містом пов'язав усе своє життя і творче зростання. Тут він жив, працював і тільки під час відпусток приїздив у Крим і знову з олівцем, аквареллю, або з олійними фарбами мандрував по узбережжю, малював море, скелі, знайомі з дитинства пейзажі. У Києві молодий зодчий на запрошення професора І. С. Кітнера бере участь у будівництві комплексу Політехнічного інституту, потім працює десятником і помічником виконроба академіка В. М. Ніколаєва на спорудженні Київського оперного театру.

У 1901 році О. М. Вербицький розробив проект головного фасаду Київського державного банку (до надбудови). Цей проект втілено в життя архітектором О. В. Кобелєвим, який керував будівництвом. Архітектурні форми фасаду банку виконані в стилі раннього Ренесансу з деякими елементами готичної та романської архітектури.

Проект Державного банку в Києві. Будинок Державного банку (до надбудови).

Далі Олександр Матвійович працює в Управлінні Південно-Західної залізниці у Києві. Він розробляє ескізний проект Київського вокзалу, потім проектує і будує за своїми проектами велику кількість різноманітних споруд. Тут і віадук на станції Ковель, і вокзал на цій же станції, вокзали на станції Глоби та Балта, товарні контори, численні паровозні депо, заводи, учбові заклади, лікарні, жилі будинки.

Проект залізничного вокзалу на станції Ковель. Інтер'єр залізничного вокзалу на станції Ковель (1907 р.).

За проектами О. М. Вербицького зводять споруди й за межами України - в Москві, Батумі, Кишиневі, Гомелі.

Серед промислових споруд того часу не можна не згадати про комплекс паперової фабрики в місті Малині (промисловий корпус контора та дизельна станція), цукровий завод на станції Верхнячка з службовими та допоміжними приміщеннями, паровозне депо у Дарницькому районі Києва, проект оздоблення елеватора в Одесі.

Багато замовлень виконано зодчим по проектуванню і будівництву в маєтках. Так, у маєтку в Петрушках за проектом зодчого збудовано жилий будинок з конторськими приміщеннями, а для маєтку купель розроблено проект садиби з жилим будинком, господарськими корпусами і будинком для гостей.

Цікавий проект дачі на Чорноморському узбережжі Кавказу недалеко від Батумі, виконано в 1903 році. Це - двоповерхова споруда з відкритими верандами і терасами в бік моря. Зручна планіровка асиметрична композиція фасадів з невеликою баштою - все це характерне для невеликого, зручного в користуванні будинку.

Протягом 1904-1913 років О. М. Вербицький розробив проекти і безпосередньо займався спорудженням багатоповерхових жилих будинків у Києві по вул. Енгельса, на розі вулиць Стрілецької та Рейтарської При проектуванні житла зодчий з особливою увагою розробляв плани квартир та поряд з цим надавав великого значення й рішенню фасадів.

Жилий будинок у Києві по Енгельса. Київська міська залізнична квиткова каса.

Так, планіровка секції, де на сходи виходить лише дві квартири, була впроваджена зодчим У 1908 році при спорудженні жилого будинку по вул. Енгельса. З навколишньої забудови цю споруду вигідно виділяє застосування облицювальної кераміки в оздобленні фасаду (вставки на фризі), а також керамічне панно на міфологічну тематику над еркером. Панно виконано зодчим у співдружності з художником О. Козловим. Цікаво знати, що воно виготовлено в славетній керамічній майстерні під Москвою, в Абрамцево. Тут над створенням керамічного панно та полив'яною скульптурою працював також відомий художник М. Врубель.

Архітектурне рішення фасаду жилого будинку на розі вулиць Рейтарської та Стрілецької приваблює не тільки пластикою фасадів із зручними еркерами різної форми, а й своєрідною обробкою фасадів.

Тут застосовано цеглу під розшивку швів, часткове тинькування, ліпні орнаменти, чудово прорисовані також деталі балконних огороджень. Неабияке значення в рішенні фасаду мають пропорції вікон різної форми.

В 1907 році О. М. Вербицький розробляє проект товарної контори на станції Київ. Це досить велика двоповерхова споруда, де під безпосереднім керівництвом зодчого виконано все аж до рішення кольорового пофарбування інтер'єрів.

Через рік зодчий проектує будівництво Київської міської квиткової каси по вул. Пушкінській. В цій споруді теж все виконано під його наглядом. Всі, на перший погляд, незначні деталі - від ручок вхідних дверей до падуг карнизів - виконано за малюнками О. М. Вербицького. Багато з цих креслень збереглося, і саме вони розкривають своєрідну манеру майстра, його творчу лабораторію. Тільки для рішення фасаду розроблено п'ять варіантів. Планіровка будинку дуже проста, касові зали розташовані вдало, а фасад виконано в спрощених формах модерну.

Розглядаючи творчість О. М. Вербицького, слід завжди пам'ятати, що свою діяльність він розпочав у досить складних умовах. Для кінця XIX початку XX століття характерний бурхливий розвиток будівельної техніки, використання нових для того часу будівельних матеріалів.

Життя ставило перед архітекторами все нові і нові завдання, треба було створювати нові типи будинків і споруд промислового й цивільного характеру. Це створювало широкі можливості для розквіту архітектури, але основний замовник - буржуазія, підкорюючись всевладному закону конкуренції, вимагала від архітекторів будувати такі споруди, зовнішній вигляд яких підносив би особу власника, свідчив би про його багатство і фінансову міць; буржуазія вимагала надмірного прикрашання фасадів. В яких тільки формах не проектували тоді зодчі! Поруч з будинком у псевдоренесансному стилі зводили споруди у псевдомавританському, псевдовізантійському, псевдокласичному стилях. І особливо популярним тоді був модерн.

Для архітектури того періоду характерна еклектична мішанина різних стилів. Дуже часто один архітектор, підкоряючись смаку замовників, майже одночасно будував кілька споруд, які несли на собі ознаки різних стилістичних напрямків. Особливо відзначився в цьому найбільш популярний в ті часи архітектор В. В. Городецький, який збудував у Києві музей у псевдокласичних формах, костьол у готичних, а кенасу у мавританських.

За таких умов важко було знайти своє місце в мистецтві, і перший період творчості О. М. Вербицького до деякої міри позначений впливом різних стилістичних напрямків.

Багато корисного виніс О. М. Вербицький з подорожі за кордон в 1911 році. Він відвідав Францію, Італію, Німеччину, Австрію. Зодчий цікавився технічними новинами в будівництві, вивчав всесвітньо відомі пам'ятники архітектури Риму, Венеції, багато малював. Цікаві начерки зроблені ним у Парижі, Ніцці, Відні, Берліні, Мюнхені, Нюрнберзі і, особливо, у Венеції та Римі.

Зодчий цікавився архітектурою України, досконало вивчав її історію і культуру. Глибоке знання культури України дозволило зодчому написати потім у своїй автобіографії про те, що, крім російської і французької мов, він добре знає й українську.

Глибоко вивчивши українську архітектуру, О. М. Вербицький намагався використовувати національні форми в проектуванні та будівництві. Звичайно, не одразу зодчий зміг знайти вірний шлях. Спочатку прагнення використовувати національні форми виявилося тільки в оздобленні фасадів модернізованим орнаментом, а потім - у формі скошених у верхній частині вікон. Цей стилістичний напрямок назвали українським модерном, але якщо зодчі цього напрямку - С. П. Тимошенко, П. П. Фетисов, К. М. Жуков, А. І. Тракал, В. К. Троценко та інші - намагалися надати своїм творам тенденційно-архаїчного вигляду споруд XVII- XVIII століть, то О. М. Вербицький прагнув використати форми української архітектури творчо і в міру своїх не абияких здібностей робив гак, щоб архітектурно-художні якості, планіровка приміщень і конструкції споруд відповідали вимогам часу.

Декор зодчий використовував обережно, його споруди оздоблені досить, стримано, але технологія, конструктивне і планіровочне рішення, якість будівельних робіт, які майже завжди провадилися під його ретельним наглядом, були відмінними. І слід вказати на те, що цей принцип Олександр Матвійович проніс крізь всю свою багаторічну і плідну творчість.

В найбільш визначних споруд дореволюційного періоду творчості О. М. Вербицького слід вказати на комплекс споруд будинку для безпритульних дітей в Черкасах. Прекрасно вирішено генеральний план комплексу, де всі будинки не тільки зручні в користуванні, але й створюють досить цікавий архітектурний ансамбль. Центром ансамблю є головний триповерховий корпус дитячого будинку на 200 вихованців. На цій же ділянці розміщено споруду дитячої лікарні, житло для обслуговуючого персоналу, лазню з пральнею. Перед головним корпусом знаходився партер, а за комплексом споруд було розбито великий фруктовий сад.

***

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року і встановлення Радянської влади на Україні почався новий етап у творчості О. М. Вербицького.

Радянська влада поставила перед зодчими завдання проектувати і будувати для народу, задовольняти вимоги нового життя, створювати все можливе для нормальної праці, громадської і культурної діяльності широких трудящих мас. Ці завдання загальнодержавного і загальнонародного значення вирішувалися в тісному взаємозв'язку з історичним процесом розвитку соціалістичного суспільства, його матеріальної і духовної культури.

Більшість архітекторів розуміли ці завдання і бачили своє справжнє покликання в служінні народу. Серед таких зодчих представники старшого покоління займали одне з провідних місць, і їх досвід та знання високо цінувала молода Радянська держава.

Саме в роки Радянської влади на всю міць розкрився талант Вербицького-педагога. Ще в 1909 році О. М. Вербицький почав педагогічну діяльність на вищих технічних курсах професора В. В. Пермінова, де читав лекції з курсу цивільної архітектури. Олександр Матвійович був одним з організаторів вищої архітектурної освіти на Україні в 20-х роках. Він приймав участь у створенні Архітектурного інституту, де згодом викладав архітектурне проектування.

В 1923-1924 роках після об'єднання Інституту пластичних мистецтв з Архітектурним інститутом було організовано Київський державний художній інститут. На архітектурному факультеті Олександр Матвійович працював до 1930 року, а потім викладав в Інженерно-буїівельному інституті. З 1937 до 1953 року О. М. Вербицький незмінно керував учбово-творчою майстернею архітектурного проектування на архітектурному факультеті Київського художнього інституту. В 1937 році О. М Вербицькому було присвоєно звання професора.

Викладацькій роботі О. М. Вербицький приділяв багато уваги, вів довгі творчі розмови з студентами, цікавився умовами їх життя, і найкращим подарунком для зодчого були успіхи його вихованців.

Багато поколінь архітекторів вчилося у відомого зодчого, і кожен нс з собою у творче життя частину його великих знань і досвіду. Професор Вербицький вчив майбутніх зодчих понад усе любити свою складну і благородну, найбільш гуманну і відповідальну професію і творити за законами доцільності, міцності й краси. Він вчив особливо ретельно вивчати умови експлуатації споруд і часто говорив: "Майбутньому архітекторові краще всього треба спершу попрацювати кербудом, бо хто краще за кербуда знає експлуатаційні вади споруд". Зодчий наводив приклад із свого життя, коли він займав посаду кербуда протягом двох років у спорудженому ним будинку на розі Стрілецької та Рейтарської вулиць у Києві.

Одночасно з викладацькою роботою О. М. Вербицький багато проектує. Він розробляє проекти численних робітничих клубів, викопує проект тимчасового пам'ятника В. І. Леніну на привокзальній площі в Києві, бере участь у конкурсах. Досить оригінальним є архітектурне рішення моста через р. Волгу в Горькому, де О. М. Вербицький працював разом з відомим інженером Є. О. Патоном. Заслуговує на увагу також проект готелю на 500 номерів на площі Богдана Хмельницького в Києві, який виконано в творчій співдружності з групою талановитої архітектурної молоді. Проект готелю був відзначений жюрі заохочувальною премією.

Конкурсний проект фабрики-кухні.
Життя, нові умови соціалістичного побуту вимагали будівництва нових типів споруд, і вони народжувалися в роки перших п'ятирічок. До нових типів споруд відносилися фабрики-кухні, які повинні були забезпечувати громадське харчування великих груп населення. В 1929 році О. М. Вербицький розробив конкурсний проект фабрики-кухні. Основний об'єм споруди відводився під зал їдальні. Запроектовано також зали закусочної, чайної, великого магазину.

Найвизначнішою спорудою зодчого, яка створена після Великого Жовтня, є залізничний вокзал у Києві. Це була найбільша транспортна будова першої п'ятирічки в Радянському Союзі.

Спорудження вокзалу здійснювалося в 1927-1933 роках за конкурсним проектом О. М. Вербицького. До участі в закритому конкурсі було запрошено дев'ять найвидатніших українських архітекторів - п'ять київських (П. Ф. Альошин, О. М. Вербицький, Д. М. Дяченко, О. В. Кобелєв, П. С. Андреєв) і чотири харківських (О. М. Бекетов, С. Н. Кравець, М. Ф. Покорний та І. Г. Роттерт).

Першу премію присуджено проекту О. М. Вербицького за участю П. Ф. Альошина. Другу премію проекту архітектора П. Ф. Альошина за участю О. М. Вербицького. Третю - присуджено харківському архітекторові І. Г. Роттерту.

Після перемоги в конкурсі зодчий розробив безліч варіантів архітектурного рішення вокзалу. Ці варіанти важко перелічити, але сам автор розподілив свої ескізи на дві групи.

До першої групи відносилися проекти з більш конструктивістським напрямком, де було намічено використовувати залізобетонний каркас, а до другої - з максимальним використанням модернізованих форм української архітектури минулих епох і конструкцій з цегли.

Автору більше подобався перший варіант, який давав можливість застосувати прогресивні конструкції й більше відповідав творчим поглядам майстра.

Залізничний вокзал у Києві. Варіанти проектів споруди. Залізничний вокзал у Києві. Головний фасад та плани першого і другого поверхів.

Спеціальна комісія прийняла другий варіант, і зодчий виступив в 1928 році на сторінках журналу "Современная архитектура" з рішучим протестом проти рішення комісії, відстоюючи прийняті ним прогресивні конструкції і доводячи, що пишні форми українського барокко не пов'язані "...з часом, який ми переживаємо, з епохою соціальної революції на Україні, з епохою, що уносить зі свого шляху застаріл і...
*А. Вербицкий. По поводу последнего (в жел.- бетон. формах) варианта фасада Киевского вокзала. "Современная архитектура", 1928, № 6, стр. 182. Вернуться  в текст
архітектурні форми, що становлять основу манірного стилю барокко" *.

Слід, однак, зауважити, що зодчий і в першому варіанті, застосувавши залізобетонний каркас, зумів на рівні тогочасних вимог творчо використати своє глибоке знання української архітектури.

Після виступу на сторінках журналу було прийнято конструктивний варіант, запропонований О. М. Вербицьким, з деякою переробкою фасаду напрямку більш відвертого використання форм української архітектури.

Розміщено Київський залізничний пасажирський вокзал на підвищенні, на рівні залізничних колій. Велетенська споруда домінує над прилеглою міською забудовою і архітектурно замикає вулицю Комінгерна, яка з'єднує вокзал з центром столиці України.

В архітектурному рішенні вокзалу досить повно відтворено призначення споруди. Центральне місце в симетричній композиції займає вестибюль відправлення. Це найбільше приміщення заввишки до 37 метрів з величезним віконним прорізом. Велетенських розмірів вікно з годинником має форму, близьку до параболи, але зодчий накреслив його обриси, не користуючись законами математики, а від руки. Сама форма віконного прорізу з щіпцем, що чимось нагадує барочні фронтони української архітектури XVII-XVIII століть, була результатом багаторічного вивчення архітектури України, але тут нема й натяку на архаїку. О. М. Вербицький творчо осмислив архітектуру минулого і, трансформуючи її форми крізь свою свідомість, знайшов більш просте, лаконічне і виразне архітектурне рішення. Площина скла арочних вікон першого поверху і великих подовжених прорізів другого - в поєднанні з пілястрами формують характерне стримане архітектурне рішення фасаду, яке вдало доповнюється козирком входу, що спирається на виступаючі вперед напівкруглі об'єми.

Прийом планіроночного рішення звичайний для великих залізничних вокзалів прохідного тину і чіткою організацією руху пасажиропотоків відправлення і прибуття в двох рівнях: через надколійні тунелі - для відбуваючих і через підземні - для прибуваючих. Такий прийом, вперше застосований О. М. Вербицьким у вітчизняній практиці, повністю себе виправдав.

Зал чекання Київського залізничного вокзалу. Малюнок О. М. Вербицького.
У центральному вестибулі розташовано парадні сходи, що ведуть на другий поверх, в зали для чекаючих, ресторан і переходи на проміжні платформи. До центрального вестибуля примикають на першому поверсі зали квиткових кас, зали для схову багажу, пошта, телеграф, довідкові бюро та інші службові приміщення. З боку колій на верхньому поверсі розташовані кімнати матері і дитини, готель. Об'єми на флангах вокзалу призначені для розташування кухонних груп і службових приміщень.

Конструктивною основою вокзалу є монолітний каркас із заповненням шлакобетонними блоками типу "селянин", що було новим і прогресивним для того часу рішенням. Над багажними залами вперше застосовано грибовидне перекриття великих прольотів.

Інтер'єр центрального залу вокзалу. Крайній зліва О. М. Вербицький.
В рішенні інтер'єрів зодчий намагався якомога повніше виявити конструктивне рішення споруди, і слід визнати, що це вдалося авторові блискуче.

На жаль, при відбудові вокзалу після Великої Вітчизняної війни інтер'єри основних приміщень були грунтовно перероблені за проектом архітектора Г. Домашенка. Нове рішення інтер'єрів приміщень перенасичене декором із застосуванням бутафорських форм класики, не пов'язане з конструктивним рішенням і з архітектурою екстер'єру.

Кожна деталь споруди, кожна віконна шибка, кожний дверний проріз запроектовані уважно, з урахуванням умов багаторічної експлуатації. Тут не можна не звернути уваги на креслення велетенського вікна центрального залу та вікон залів другого поверху, де зодчий вперше розробив дотепні пристрої, які використовують для того, щоб в разі необхідності можна було помити вікно, замінити бите скло і т. ін.

При спорудженні вокзалу безпосередньо О. М. Вербицьким і проектною групою, що працювала під його керівництвом, розроблено близько 1500 креслень, і кожне з них несе в собі творчий задум зодчого, його великі знання і досвід.

Все обладнання інтер'єрів залізничного вокзалу також було виконано за проектами О. М. Вербицького. Він запроектував лави для відпочинку, численні кіоски для продажу газет і журналів, мінеральних вод, буфети, обладнання квиткових кас. Цікаво, що проекти обладнання виконані кольоровими олівцями, що давало змогу за короткий проміжок часу виконати проекти з відповідним кольоровим рішенням.

Сучасний вигляд Київського залізничного вокзалу.
Будівельні роботи здійснювались під безпосереднім наглядом автора, але слід згадати добрим словом і виконробів - досвідчених інженерів В. Д. Шмельова та М. Й. Галка, які разом з О. М. Вербицьким розробляли найбільш відповідальні конструктивні деталі і вміло впроваджували їх у життя.

Проектування та будівництво Київського залізничного вокзалу найбільш повно розкрило талант Олександра Матвійовича, його творче обличчя знайшло тут свій вияв. Стриманість художнього оздоблення, лаконізм, вишукані пропорції, простота і ясність задуму, ретельність у розробці планів у поєднанні з плідним пошуком національних форм в сучасній архітектурі - все це знайшло тут яскраве відображення.

Після Великої Вітчизняної війни професор О. М. Вербицький майже весь час працював у Київському державному художньому інституті. На архітектурному факультеті викладання спеціальної дисципліни провадилося в трьох майстернях. Майстернями керували відомі досвідчені зодчі О. М. Вербицький, В. Г. Заболотний, Е. І. Катонін, і кожен з цих майстрів, маючи свій творчий почерк, надавав роботам студентів своєї майстерні певної своєрідності.

Після закінчення двох перших курсів студенти, вивчивши загально-технічні дисципліни і основи архітектурного проектування, переходили до навчання по майстернях, і в кожній майстерні в одному приміщенні одночасно навчалися вмінню проектувати студенти третього, четвертого та п'ятого курсів, а також дипломанти. Кожен студент завжди був присутній при консультаціях керівника майстерні зі студентами молодших і старших курсів.

У різні часи в Олександра Матвійовича вчилися відомі архітектори. Цікаво, що першим випускником Вербицького-педагога був професор Я. А. Штейнберг. Серед випускників Київського державного художнього інституту, учнів О. М. Вербицького, треба в першу чергу назвати В. Г. Заболотного, П. Г. Юрченка, І. А. Грабовського, О. М. Смика, М. О. Грицая, М. Г. Гречину, П. Ф. Костирка, М. В. Холостенка, П. М. Черниша, Й. О. Каракіса, Н. Д. Манучарову, В. Є. Мощиля, I. І. Малозьомова та багатьох інших. Серед випускників Київського інженерно-будівельногй інституту слід назвати А. В. Добровольського, Н. Б. Чмутіну, В. І. Гопкала, Ю. С. Асєєва, О. Н. Ігнатова, О. І. Малиновського, А. М. Мілецького, Г. М. Слуцького і інших зодчих, які працюють зараз в проектних і науково-дослідних організаціях України та інших республік нашої неосяжної Батьківщини.

О. М. Вербицький брав активну участь у громадському житті країни. Він був учасником наради при ЦК. КПУ в липні 1936 року з питань архітектурної освіти на Україні, організовував виставки
* Проф. О. Вербицький, арх. П. Юрченко. "Виставка студентських робіт в приміщенні музею російського мистецтва". "Соціалістичний Київ", 1936, № 7-8. Вернуться  в текст
студентських робіт і виступав на сторінках газет і журналів з розгорнутим аналізом цих виставок. *

Характерною рисою професора Вербицького було те, що він ніколи не нав'язував студенту своїх смаків, а тактовно і разом з тим наполегливо прагнув переконати студента в його помилках. На консультаціях зсебічно обговорювалося призначення споруди та прийняте планіровочне рішення. Далі починалося детальне обговорення конструкцій і рішення фасаду. І перш за все О. М. Вербицький вчив досягати максимальної архітектурно-художньої виразності мінімальними конструктивними засобами, вчив конструктивній доцільності. Під час консультацій обговорювалася кожна деталь креслення, і за кожною лінією досвідчений зодчий вчив бачити певну конструктивну основу. Але починалася консультація з основного. Зодчий завжди прагнув виявити основний композиційний задум проекту і завжди говорив, що "... в архітектурі другорядних речей нема - всі об'єкти незалежно від їх призначення повинні проектуватися з максимальним напруженням сил".

В студентських роботах О. М. Вербицький не схвалював пишних надуманих фасадів і охоче віддавав перевагу тим проектам, де простими архітектурно-художніми засобами студенти вирішували досить складні завдання.

В період розквіту надмірностей в архітектурі вимоги професора О. М. Вербицького і його розуміння конструктивно доцільної і простої архітектурної форми дуже часто не знаходили підтримки, але зодчий рішуче відстоював свої погляди, своє розуміння мистецтва. Доходило до того, що Олександр Матвійович рішуче відмовлявся консультувати ті студентські проекти, де автори бездумно використовували форми класичної спадщини без творчих пошуків нового.

Для професора О. М Вербицького і його численних учнів цілком закономірним явищем були постанови Комуністичної партії і Радянського уряду в 1954 році про ліквідацію надмірностей у будівництві і архітектурі та пошуки нових архітектурних форм на сучасному етапі розвитку вітчизняного зодчества.

Багато років постійним помічником Олександра Матвійовича у педагогічних справах був П. Ф. Костирко, який і зараз керує архітектурною майстернею Київського художнього інституту.

Багато працював О. М. Вербицький як консультант в Діпромісті, Діпроцивільпромбуді, Гідрошляхтресті, в архітектурно-планувальному управлінні Києва та в інших проектних організаціях.

Все своє творче життя О. М. Вербицький працював над підвищенням майстерності, над поглибленням знань, і це було не тільки вивчення будівельних конструкцій, але й постійне виховання художнього смаку.

Зодчий завжди малював. Постійно з ним був альбом і кольорові олівці, які найчастіше ставали в нагоді. Широко відомі твори, написані олійними фарбами, прозорі акварелі. О. М. Вербицький малював пам'ятники архітектури, архітектурні фантазії і композиції, сонячні кримські пейзажі і Чорне море - суворе під час бурі і лагідне та привітне в часи штилю.

"За мисом Георгіївським". Малюнок О. М. Вербицького.
Малюючи олійними фарбами, зодчий користувався не лише традиційними пензлями, а й накладав фарбу металевим мастахіном. Це характерне для невеликих етюдів, і саме така техніка давала авторові змогу значно збагатити і насичити кольорову гаму своїх творів, бо фарби змішувалися не на палітрі, а безпосередньо на картоні.

Професор О. М. Вербицький цікавився образотворчим мистецтвом, завжди відвідував художні виставки, зустрічався з провідними митцями, художниками та скульпторами.

Комуністична партія, радянський народ високо цінували талант і педагогічні здібності зодчого.

У 1945 році Олександра Матвійовича Вербицького було обрано дійсним членом Академії архітектури УРСР. В 1945-1948 рр. він керував підготовкою наукових кадрів на посаді директора Інституту аспірантури Академії архітектури Української РСР. В 1958 році О. М. Вербицький був обраний почесним членом Академії будівництва і архітектури Української РСР.

Вся архітектурно-художня громадськість вшанувала 80-річчя видатного зодчого. На ювілейному вечорі багато теплих промов почув О. М. Вербицький від колег, від своїх численних учнів. Творчості професора О. М. Вербицького були присвячені статті в газетах та журналах.

Помер професор О. М. Вербицький в Києві 9 листопада 1958 року. Поховано його на Лук'янівському кладовищі. На могилі видатного зодчого і прекрасного педагога встановлено пам'ятник за проектом професора П. Ф. Костирка та скульптора І. В. Макогона.

Творчість О. М. Вербицького займає визначне місце в історії вітчизняної архітектури.

Більшість творів зодчого, серед яких слід в першу чергу відзначити залізничний вокзал в Києві, стоять в ряді кращих споруд української радянської архітектури 30-х років, становлять її золотий фонд.

Багаторічна педагогічна діяльність О. М. Вербицького також залишила глибокий слід. Сотні вихованців успішно працюють зараз в проектних і науково-дослідних організаціях в різних містах республіки і далеко за її межами.

Життя Олександра Матвійовича Вербицького - невпинний пошук нового, передового. І слід зазначити, що його творчий метод, втілений В кращих спорудах, вказує зодчим сучасного й майбутнього вірний шлях пошуків архітектурних форм, що відповідають вимогам часу, вимогам доцільності, міцності і краси.

Перелік визначних робіт архітектора О. М. Вербицького

  • Головним фасад Київського державного банку. 1901 р.
  • Оздоблення актового залу Київського політехнічного інституту. 1902 р,
  • Аукційний зал на станції Київ. 1903 р.
  • Віадук на станції Ковель. 1903 р.
  • Пасажирська станція в м. Глоби. 1903 р.
  • Садиба в маєтку Богополь. 1904 р.
  • Багатоповерхові жилі будинки в Києві. 1904-1912 рр,
  • Паперова фабрика в Малині. 1906-1907 рр,
  • Дизельна станція в Гомелі. 1907 р.
  • Вокзал на станції Ковель. 1907 р.
  • Товарна контора на станції Київ. 1907 р.
  • Гімназія на станції Ковель. 1908-1910 рр.
  • Комплекс споруд цукрового заводу на станції Верхнячка 1909-1910 рр.
  • Міська квиткова каса в Києві. 1910 р.
  • Паровозне депо в Дарниці. 1910 р.
  • Комплекс споруд дитячого будинку в Черкасах. 1916 р.
  • Київський залізничний вокзал. 1928-1933 рр.
  • Проект споруд урядового центру в Києві. 1937 р.
  • Проекти фабрик-кухонь, готелів тощо.

К началу страницы
Читайте также -
Публикации