Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Олег Ігнатов
Apxiтектор О. Л. Красносельський

"Яке чудове, різностороннє, життєве, бадьоре, радії не мистецтво - архітектура! З якими тільки сторонами людського життя й діяльності не стикається архітектор! Кожен архітектурний проект - нова галузь знань, нове поле шукань і досягнень!"*
* Наша работа. Архитектурный сборник Днепропетровщинн. Харків - Дніпропетровськ, Державне науково-технічне видавництво України, 1936.
Всі цитати, наведені в брошурі, взяті з цього збірника.
Вернуться  в текст
- так схвильовано й пристрасно говорив про свою роботу Олександр Леонтійович Красносельський, Архітектор Красносельський. Важко сказати, на скількох проектах поставлено його підпис. Адже улюбленій справі піддане все життя, повне натхненної праці, творчих шукань.

Численні проекти зодчого втілені в життя. Не один десяток років служать людям його споруди в Бєльцях, Ризі, Одесі, Алупці. Найбільше їх у Дніпропетровську - в місті, забудові і благоустрою якого Красносельський присвятив увесь свій талант архітектора.

Олександр Леонтійович був людиною високої культури, широких знань, надзвичайної працьовитості, палким патріотом. Його глибоко непокоїли і широкі суспільні проблеми, і повсякденні, так звані малі справи, від яких залежало покращання життя людей. Тому Красносельський, сумлінно виконуючи безпосередні обов'язки спеціаліста, завжди з великою старанністю вів громадську роботу. Він викликав симпатію у всіх, кому хоч раз доводилося бачитися й говорити з ним. Глибоко шанували і любили Красносельського товариші за його правдивість, принциповість, діловитість, чуйність та особисту скромність.

Життєвий і творчий шлях Красносельського пролягає через буремні роки революції та пореволюційного періоду - епохи будівництва соціалізму в нашій країні. Поряд з Бекетовим, Альошиним та небагатьма іншими досвідченими зодчими архітектор Красносельський був одним із зачинателів української радянської архітектури, його творчість - одна з яскравих її сторінок.

О. Л. Красносельський народився 7 липня 1877 року в Москві у родині лікаря. Незабаром його рідні переїхали до міста Юр'ева (Естонія), де в 1896 році Олександр закінчив реальне училище. Він любив малювання, захоплювався архітектурою. В 1901 році Красносельський вступає до Ризького політехнічного інституту і через 5 років закінчує з відзнакою повний курс наук на будівельному відділенні, одержавши звання інженера-архітектора.

В інституті він багато працює: вивчає свою улюблену спеціальність - архітектуру, опановує французьку й німецьку мови, поглиблює свої знання з історії і теорії архітектури та образотворчих мистецтв.

За відмінні успіхи в навчанні Красносельського нагородили зарубіжним відрядженням, і в 1906-1907 роках він відвідав найбільші міста Румунії, Угорщини, Австрії, Греції, Німеччини, Англії, Франції, Італії, Єгипту, Турції, Індії. Подорожуючи, Красносельський цікавився побутом людей, культурою й мистецтвом країн, але найбільше уваги приділяв він досконалому вивченню пам'ятників архітектури, робив зарисовки тушшю, аквареллю, кольоровими олівцями.

Можливість здійснити свої мрії про самостійну архітектурну творчість представилась у 1908 році, коли Красносельському запропонували посаду міського архітектора міста Бєльці в Бесарабії, яку він займав до 1912 року. Про цей період творчості зодчого немає майже ніяких відомостей. Залишилося лише посвідчення бєльцівського міського старости, видане Красносельському, коли той покидав Бєльці. Документ свідчить, що Красносельський "...старанно, чесно, розумно й талановито служив покладеній на нього важкій справі, За порівняно невеликий проміжок часу інж. Красносельський виконав брукування близько полошиш всіх міських вулиць, причому вибраний ним тип брукування, проекти й виконання робіт, як це тепер видно, були цілком доцільними й відповідали місцевим умовам.

За цей же проміжок часу інж. Красносельський спроектував і виконав одну церковну споруду й близько ста цивільних і фабричних споруд, що цілком змінило художнє обличчя міста Бєльці. Не можна не відзначити його безкорисливого, чесного, чуйного ставлення до потреб обивателів середнього достатку в справі будівництва й ревносного - на користь міста.

Якщо рішення інженера Красносельського покинути наше місто безповоротне, то, цим виражаючи свій крайній про це жаль, рекомендую його всім, кому потрібен талановитий, трудолюбивий і чесний працівник".

Із згаданих у посвідченні споруд відомі як твори Красносельського вірменська церква, збудована з використанням форм, притаманних древньовірменській архітектурі, казначейство - одноповерхова видовжена споруда, великий наріжний п'ятиповерховий прибутковий будинок та пивоварний завод.

Будував Красносельський і поза Бєльцями - в Ризі, Одесі, Алупці; відомо також, що він спорудив дачу в Ясах і церкву в Ялті. У ці міста він час від часу приїздив для здійснення авторського нагляду.

По роботах Красносельського цього періоду можна судити, що архітектор ще не мав сталого творчого напрямку. Як і більшість архітекторів того часу, він захоплювався модерном у самих різних його проявах: у казначействі Красносельський модернізував форми барокко, в деяких інших спорудах - форми класики, а в проектах багатьох будинків застосував форми модерну, які зовсім не пов'язувалися з формами архітектурної спадщини. Але всім цим спорудам властива більша простота в порівнянні з основною масою модерністських споруд того часу.

В 1912 році Красносельський переїхав до Катеринослава (тепер Дніпропетровськ). Тут він прожив усе своє життя. Тут виріс він у талановитого майстра своєї справи.

Катеринослав початку XX сторіччя був невеликим містом, переважно з одноповерховою забудовою. Серед міських споруд виділялися лише Потьомкінський палац, собор, будинки суконної фабрики, міської Думи, Гірничого інституту й театру. Але Красносельський розумів, що наявність великих промислових підприємств у місті створює передумови для його бурхливого розвитку, для широких масштабів будівництва, а разом з тим для необмежених можливостей архітектурної творчості, - а саме цього й бажав він.

Почав працювати Олександр Леонтійович у транспортному відділі міської управи, зайнявшись благоустроєм міста. Хоч він і мак досвід у цій справі, але, розуміючи серйозність роботи, Красносельський домігся, щоб його надіслали у відрядження для вивчення доспілу в інших містах.

У 1913 році Красносельський побував у Москві, Петербурзі, Гельсингфорсі, Ризі, Варшаві, Києві і ознайомився "з постановкою справи замощення й благоустрою цих міст". Наскільки вміло використав архітектор набуті знання, можна судити по головній магістралі міста (нині проспект К. Маркса), благоустрій якої здійснено за проектами та під безпосереднім його керівництвом.

Жителів Катеринослава часто непокоїли зсуви ділянок місцевості, що прилягали до ярів. Діючі яри, вклинившись глибоко в територію міста, загрожували розділити його на кілька частин. Красносельський запропонував і почав впроваджувати замулювання ярів. Так були відвойовані у стихії великі території, які згодом використали під забудову. Виконуючи свої службові обов'язки інженера по благоустрою міста, Красносельський багато проектував (здебільшого прибуткові жилі будинки та особняки).

Одна з перших споруд Красносельського в Катеринославі - великий триповерховий особняк на вул. Крутогорній (нині тубдиспансер), споруджений в 1913 році (рис. 1).
Рис. 1. Особняк на вул. Крутогорній у Дніпропетровську (нині тубдиспансер).
1913 р.
Стильові ознаки цього будинку характерні для так званого "класицизованого модерну", який виник на основі застосування форм класики. Такими стильовими ознаками позначені й інші споруди Красносельського. На відміну від робіт інших архітекторів того часу його "модернізація" форм класики дуже незначна, відзначається більшою логічністю, лаконічністю та високою якістю прорисовки окремих елементів.

У будинку на вул. Крутогорній, добре ув'язаному з рельєфом місцевості, проявився хист архітектора до використання місцевих умов.

Садиба міститься на крутому схилі. Це використано для створення нижче за рельєфом цілого поверху. А щоб можна було милуватися мальовничими околицями - долиною, що розкинулася перед будинком, дніпровськими далями, - влаштовані галереї на першому й третьому поверхах та видова площадка з ротондою. До центрального входу ведуть парадні сходи, прикрашені невеликою колонадою.

Зрозуміло, рішення внутрішнього проперу особняка відповідало вимогам багатого замовника: в цокольному поверсі розміщувались усі господарські приміщення, перший поверх відводився під просторі парадні приміщення - вестибюль, вітальню, зал, які мали безпосередній зв'язок з північною галереєю, садком та парадним партером, розташованим перед головним входом; на решті поверхів розміщувались кімнати різного призначення, головним чином покої, в третьому поверсі пов'язані з південною галереєю.

За час свого існування будинок не раз спотворювався перебудовами - зникла ротонда, що надавала споруді особливої виразності, та ампірна частина будинку, що увінчувала головний фасад, без будь-якого смаку забудовано галереї. Замість партеру з квітниками між вулицею й будинком створено густо засаджений сквер, що зовсім закрив будинок від зору пішоходів.

Близькі за своїми архітектурними формами до особняка на вул. Крутогорній кілька жилих будинків, споруджених Красносельським у 1914 році на вулицях Мечнікова, 3, Сєрова, 13 (рис. 2) та ін.
Рис. 2. Прибутковий будинок на вул. Сєрова у Дніпропетровську.
1914 р.
Вони мають симетричну композицію, логічно задумані членування та красиво прорисовані деталі на фасадах. Окремі частини фасадів чітко пов'язані з планіровкою поверхів будинків, яка завжди в рішеннях Красносельського була економічною і зручною в побуті. Мабуть, саме це забезпечувало йому чимало замовлень на проектування.

Архітектура модерну не довго держала в полоні Красносельського. Він розумів безпорадність мистецтва, яке живилося занепадницькою естетикою, і неодноразово казав своїм колегам, що модерн в архітектурі - явище скороминуче, безперспективне, що він не має реального ґрунту для свого розвитку, тому неминуче буде вироджуватись і відмирати. Рішуче відійшли від модерну видатні російські зодчі В. О. Щуко, І. О. Фомін, І. В. Жолтовський, О. І. Дмитрієв, а на Україні, П. Ф. Альошин, О. М. Бекетов, В. О. Осьмак. Вони сміливо стали на шлях наслідування класичній архітектурі. На цей же шлях став і О. Л. Красносельський, твердо впевнений, що із тупика, в який завів архітектуру модерн, вихід пролягає через творче використання прийомів і елементів форми класичної архітектури, найвизначніші взірці якої він ретельно вивчав у натурі, знав ціну їх естетичної виразності, тектонічної й конструктивної ґрунтовності. "Антична краса - це ввібране мною сприйняття прекрасного, що тисячоліттями відстоювалося в людстві", - казав Красносельський. Та не зважаючи на те, що архітектор був упевнений в необхідності відходу від модерну, це вдалося йому не зразу. В дальших його проектах хоч і не в значній мірі, але зустрічалися модерністичні прийоми прорисовки деталей.

Змінилося ставлення Красносельського й до виконання проектів. Раніше він віддавав багато сил оформленню своїх планшетів, вкладаючи в них усі свої здібності художника.

"...Архітектурний проект! Я любив його з усією пристрастю молодості, я одягав його в найбарвистіші, найдорожчі вбрання, я не міг відірвати від нього зачарованого погляду і навіть ночами по декілька разів я вмикав світло, щоб помилуватись ним. І вві сні він супроводжував мене, перетворений в казкові, нездійсненні архітектурні марева".

Поступово Красносельський прийшов до висновку, що оформлення проекту не повинно відриватись від життєвої правди, не повинно затушковувати основної його ідеї. Надмірна красивість ортогоналей і перспектив, що переростає в самоціль, запаморочує людей, відриває їх увагу від основного, заради чого створюється проект. В проекті головне - споруда з її планіровочними, конструктивними, естетичними та іншими якостями; саме вони повинні викликати ті чи інші почуття у людей і саме цьому повинно підкорятися оформлення проекту. "Ось чому я за скромний рисунок. За наслідування класичним взірцям і проектам Віньйоли, Палладіо, Кваренгі, Россі. За свідомість вкладеної в проект сили, що не потребує ніякого додаткового, штучного, збуджуючого зілля. Ось чому я за реальність проекту".

Старанність виконання й любов до завершення проекту залишилися у Красносельського назавжди. Але проекти, створені ним пізніше, відзначалися простотою й реалістичністю вияву основної ідеї.

В 1915 році Красносельський збудував пансіонат для дітей офіцерів, що загинули під час першої світової війни. У рішенні фасадів та інтер'єрів будинку застосовано прийоми й форми класичної архітектури з творчим їх переосмисленням (рис. 3).
Рис. 3. Пансіонат для дітей офіцерів, що загинули під час першої світової війни (нині Райком комсомолу на вул. К. Лібкнехта).
1915 р.

Структура цієї двоповерхової споруди цілком підкорена функціональному призначенню. В першому поверсі розміщено просторий вестибюль, адміністративні, підсобні та господарські приміщення. На другому поверсі з боку головного фасаду, над вестибюлем розташована велика кімната - рекреація загального користування, що освітлюється одним великим вікном напівциркульної форми. Решта приміщень - дитячі спальні. Планіровка будинку проста й економічна.

Структурі плану відповідають основні членування головного фасаду: на розкрепованій центральній частині виділяються великі приміщення - вестибюль та рекреація. Стрункості всій композиції будинку надають членування в хороших пропорціях середньої й бокових його частин. Середня частина по вертикалі членується відповідно до висоти поверхів. Зверху вона увінчана фронтоном і має напівциркульне вікно з ажурною рамою та широким виразним архівольтом, прикрашеним ліпними елементами. Верхня частина підтримується чотирма іонійськими колонками, поставленими парами обабіч входу. Віддаль між середніми колонками зроблена більшою, ніж між крайніми, чим створюється простір перед входом.

Красносельський з самого початку своєї діяльності надавав великої уваги образові споруди, вдумливо шукав його. Це допомагало знайти не лише художні засоби для того чи іншого об'єкта, а й виявити його утилітарну суть. У творах Красносельського досить чітко виявляється функціональне призначення й конструктивна основа споруд. Кожна з них має їй одній властиві особливості, що визначаються її характером.

Якщо в пансіонаті для дітей архітектор застосовує м'які, привітні архітектурні форми, що приваблюють якоюсь теплотою, то у двоповерховому жилому будинку з аптекою (проспект Калініна, 4, будівництво 1916 р.), навпаки, бачимо холодні, відштовхуючі форми, які виражають замкненість життя, навіть деяку загадковість, що характерно для палаців Ренесансу (рис. 4).
Рис. 4. Жилий будинок з аптекою на просп. Калініна в Дніпропетровську.
1916 р.
Цього досягнуто застосуванням більш офіційних, урочистих форм: крупний коринфський ордер на всю висоту будинку, високий ступінчастий парапет над антаблементом, строгі сандрики над вікнами бокових частин, суворий ритм віконних прорізів. Завдяки різним художнім засобам та композиції пансіонат здається маленьким, мініатюрним, а жилий будинок з аптекою при тих же приблизно розмірах значно більшим.

У цьому будинку також чітко виявлена його функціональна сторона, втілена в структурі і формах споруди. У першому поверсі праворуч розташовано широкий портал входу до аптеки, обрамований рустованими колонками. До нього ведуть східці. А на другий поверх, відведений для житла, прямо з вулиці входу немає; лише пройшовши у двір через під'їзд, розташований у першому поверсі зліва, можна потрапити до жилих приміщень. Жилий другий поверх від торгового першого відділяється балконами з балюстрадами, які підкреслюють також підвіконні простінки, створюючи суцільну стрічку по всьому фасаду.

У тому ж 1916 році Красносельський спроектував останню споруду дореволюційного періоду своєї творчості - анатомічний корпус медичного інституту в районі вул. Лагерної. Це значна за своїми розмірами триповерхова споруда (рис. 5).
Рис. 5. Анатомічний корпус медичною Інституту в Дніпропетровську.
1916 р.
Сплановано її за класичною схемою, характерною для більшості раніше збудованих учбових закладів: корпус, видовжений по головному фасаду, розчленовано на п'ять частин - середній ризаліт, два бокових видовжених крила й два бокових ризаліти, вужчих за середній. Членування по головному й дворовому фасадах точно відповідають одне одному, лише в бік двору ризаліти виступають значно далі від поздовжньої лінії фасаду. Стіни основних крил споруди ритмічно розчленовані великими вікнами й не мають якихось інших елементів.

Бокові ризаліти, як і центральний, виступають далеко за поле стіни основних крил. По фасаду вони трактуються як самостійні симетричні елементи, своєрідно акцентовані вікнами в середній частині і обмежені з боків розкреповками в першому поверсі, що несуть на собі канельовані спарені пілястри коринфського ордеру висотою у два верхніх поверхи. Центральний ризаліт також вирішений своєрідно: основну увагу тут привертає дуже широкий, далеко заглиблений і перекритий склепінням портал входу, що створює густу тінь. По обидва боки від порталу - виступи, що несуть спарені колони коринфського ордеру, які відповідають розташуванню пілястр на бокових ризалітах. Над колонами передбачалося поставити скульптури, що залишилося нездійсненим. Центральний ризаліт завершується глухим аттіком.

Усі п'ять елементів фасаду симетричні: вісь симетрії кожного з ризалітів і кожного крила підкреслюється соковито й рельєфно прорисованим наличником середнього вікна. Це надає споруді певної своєрідності. Анатомічний корпус медичного інституту - одна із значних споруд Красносельського, позначена майстерністю і творчим розумінням прийомів класики. Шукання архітектурних форм і засобів їх рішення до деякої міри спрямували надалі творчий шлях архітектора.

Разом з творчим ростом загартовувалась і громадська свідомість Красносельського. Перша світова війна викликала у нього зневагу до її винуватців - російських правлячих кіл.

Красносельський не приховував свого ворожого ставлення до прислужників царського режиму. У 1915 році, наприклад, він демонстративно відмовився брати участь у зустрічі генерал-губернатора, що приїздив до Катеринослава, сказавши тим, хто запрошував його: "Про мене не турбуйтеся, бо я не маю бажання з ним бачитись".

Правильно оцінюючи події і соціальні зміни в країні, Красносельський розумів необхідність прогресивних політичних перетворень. Передчуваючи революцію, він у 1915 році пише драматичний триптих "Буде буря" та "Казку про царівну-конституцію", які розійшлися в рукописі. В цих літературних творах Красносельський, використовуючи символи, алегорично стверджував необхідність перебудувати світ, створити умови для справедливого життя. Він зустрів Велику Жовтневу соціалістичну революцію з радістю й творчим піднесенням, віддавши їй усі свої сили, весь свій талант архітектора.

***

Україна 1917-1918 років... Вирує громадянська війна. Народові школи відбудовувати те, що руйнують вороги. Він виборює право бути повновласним господарем своєї долі. В ці буремні роки архітектор Красносельський не залишається без роботи. Не слушний час для творчості зодчого? Але талант дозволяє іншими справами бути корисним для суспільства. Він займається просвітньою роботою серед широких і кіл населення - організовує і редагує мистецький журнал "Аргонавти", який видає через місцеве видавництво "Искусство".

При першій можливості Красносельський займається будівельною справою! В 1919-1922 роках він працює архітектором архітектурно-будівельного відділу комунгоспу Катеринославського Ревкому, докладаючи багато зусиль для відбудови зруйнованого комунального господарства міста. Потім довгий час (з 1923 по 1935 рік) Красносельський працює архітектором і окружним інженером в управлінні Держтехконтролю при Губвиконкомі, а пізніше Окрвиконкомі. В цей період з 1922 по 1929 рік він був ще й губернським архітектором, а з 1931 року заступником Дніпропетровського міжрайонного інспектора по контролю за будівництвом.

Навантаження було великим. Досить сказати, що Дніпропетровському Держтехконтролю підпорядковувалось тридцять п'ять районів та Міськрад, у тому числі Дніпропетровська, Запорізька та Криворізька міськради. Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 15 червня 1931 року "Про державний контроль та нагляд за будівництвом" міжрайонний інспектор мусив видавати дозволи на проведення будівельних робіт за затвердженими замовником проектами, перевіривши відповідність цих проектів технічним нормам; фактично контролювати на місцях хід будівельних робіт, зупиняти роботи й притягати винних до відповідальності в разі виявлення відхилень від затверджених проектів, будівельних норм і обов'язкових постанов про будівництво; наглядати на місцях за технічним станом будинків і споруд, тимчасово закривати ці об'єкти до усунення виявлених технічних вад.

Робота відповідальна, копітка. Потрібно було добре знати будівництво, будівельні матеріали, конструкції, техніку. Та у Красносельського на все вистачало знань і енергії.

Робота на посадах губернського архітектора й заступника інспектора по контролю за будівництвом була основною. Але в країні не вистачало спеціалістів. Це розумів О. Л. Красносельський і з властивою йому самовідданістю та любов'ю він працював постійним консультантом по житловому будівництву й архітектурі в консультативному бюро управління Катеринославської залізниці, завідував кафедрою архітектури споруд і викладав у Дніпропетровському інституті інженерів транспорту, викладав і вів проектування в Дніпропетровському транспортному технікумі. Крім цього, Красносельський складав проекти споруд і наглядав за їх будівництвом.

Яким потрібно було бути життєлюбом, скільки мати енергії, щоб при такому робочому навантаженні з захопленням керувати гуртком робітничої самодіяльності, писати для духового оркестру музику!

В 1927 році О. Л. Красносельський обирався членом Виконкому міської Ради, а в 1929 році - кандидатом у члени Виконкому, виконував серйозні доручення радянських і партійних органів.

Першою творчою роботою Красносельського в пореволюційний період були розробка у 1922 році проекту відбудови зруйнованого банку на розі вул. Леніна і проспекту К. Маркса та авторський нагляд за його будівництвом у наступному році.

Тут не могла повністю проявитися творча індивідуальність архітектора, бо потрібно було дотримуватись існуючої основи споруди. Але Красносельський з великим піднесенням виконував цю роботу, бо розумів, що це лише початок величних звершень у будівельній справі, яким відкрила шлях перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції.

О. Л. Красносельський добре усвідомлював, що наступила нова епоха у будівництві, змінилося його призначення. Потрібні були проекті нових громадських споруд, жилих будинків. Життя вимагало докорінних змін архітектурного обличчя соціалістичних міст.

Красносельському одному з перших архітекторів довелося створювати реальні проекти на початку двадцятих років. Щойно закінчилася Громадянська війна. В країні панувала розруха, Важко було творити в и дні. Згадуючи цей час, Красносельський писав:

"...ось прийшла Жовтнева революція. Провінція на довгий час була відірвана від столиць і від Європи. Голодним поглядом впивався я в вітрини книжкових магазинів, шукаючи новинок. Провінціальний архітектор, загалом кажучи, знаходився в незрівняно гірших умовах ніж столичний, а в періоди невимушеної одірваності від висококультурних центрів - особливо. Відсутність музеїв, різносторонніх, насичених полум'ям людського духу. книгосховищ; відсутність високоякісних різноманітних пам'ятників архітектури; відсутність спеціальних архітектурних учбових закладів, лекторів, лабораторій, - все це дає себе взнаки, все це обставини, що примушують провінціального архітектора витрачати незрівняно більшу енергію для роботи над собою, ніж архітектора столичного".

Почалися пошуки архітектурних рішень, що відповідали б новий вимогам нового суспільства. Та на перших порах, як і всі інші архітектори того часу, Красносельський міг спиратися лише на власний досвід та дореволюційні традиції. Тому зрозуміло, що Палац охорони здоров'я, або Палац профілактики, як його звикли називати (рис. 6), Красносельський проектував у близьких йому формах, до яких він прийшов у передреволюційний час, особливо працюючи над проектом анатомічного корпусу медичного інституту.

Рис. 6. Палац охорони здоров'я, або Палац профілактики на вул. Профілакторній у Дніпропетровську.
1923- 1927 рр.
а - вигляд з центрального фасаду; б - план 1-го поверху.

Враховуючи труднощі, перед якими стояв актор, проектуючи Палац профілактики, можемо простити йому деякі промахи в рішенні цієї споруди, а разом з тим поставити в заслугу створення першої в Радянському Союзі споруди, призначення якої - охорона здоров'я трудящих. Сам Красносельський визнавав, що "...проектування у 1923 році Палацу профілактики в Дніпропетровську пройшло у мене під повним підкоренням класичним настановам...", "...я не підпорядкував у Палаці профілактики форму новому змістові".

Враховуючи труднощі, перед якими стояв актор, проектуючи Палац профілактики, можемо простити йому деякі промахи в рішенні цієї споруди, а разом з тим поставити в заслугу створення першої в Радянському Союзі споруди, призначення якої - охорона здоров'я трудящих. Сам Красносельський визнавав, що "...проектування у 1923 році Палацу профілактики в Дніпропетровську пройшло у мене під повним підкоренням класичним настановам...", "...я не підпорядкував у Палаці профілактики форму новому змістові".

В 1922 році на І з'їзді Рад в своїй палкій промові С. М. Кіров вніс пропозицію про будівництво в Москві Палацу Рад, підкресливши, що наш народ повинен прикрасити землю новими палацами робітників і трудящих селян взамін палацам банкірів, поміщиків і царів. З того часу почали будувати палаци Рад, палаци культури, палаци охорони здоров'я, палаци юстиції - крупні споруди, призначенням яких було задоволення культурних і побутових потреб трудящих. В їх формах спочатку наслідували палацовій класичній архітектурі.

В Дніпропетровську разом з будівництвом селища ім. Фрунзе для робітників заводу ім. Петровського задумано було збудувати Палац профілактики для лікування і пропагування санітарних знань серед населення, Своєрідність призначення викликала й особливий склад приміщень для лекцій, виставок, лікування, для персоналу й відвідувачів.

План будинку симетричний, створений за класичною схемою: центральний та два бокових об'єми, два крила, що з'єднують центральний і бокові об'єми (рис. 6, б). Але в схемі Палацу профілактики є відмінність від класичної схеми: якщо в класиці центральна частина звичайно більша за бокові, то тут навпаки, центральна частина вдвоє менша за них. Це зумовлено важливістю бокових частин, в яких сконцентровані найголовніші процеси, що відбуваються в споруді, а центральна частина виконує головним чином функцію розподілення потоків відвідувачів.

Плани обох поверхів однакові. Будинок має також високий цокольний поверх, в якому знаходяться переважно господарські приміщення й лабораторії. В бокових частинах споруди основні приміщення - зали, призначені для чекання, для виставок, лекцій і зборів. Вони з'єднуються по вертикалі відкритими сходами. Зали виявлені на головному фасаді вертикальними заокругленими об'ємами, що виступають. До залів з двох боків примикають лікувальні кабінети.

На етиці бокових об'ємів, з крилами розміщені широкі зручні тримаршові сходи, поруч з якими влаштовані світлі кулуари-переходи, що ведуть до центральної частини, де, крім середнього, передбачено вестибюлі правої і лівої частин, з окремими гардеробними. По осі входу з протилежного йому боку розміщено центральну тримаршову сходову клітку, що вертикальним півкруглим об'ємом виступає на дворовому фасаді.

У членуваннях фасаду чітко виражена загальна структура будинку. В бокових крилах входів немає, і відвідувач мимоволі прямує до центральної частини з входом, підкресленим зовнішніми парадними сходами, півкруглим висотою в два поверхи заглибленням, що завершується на рівні архітраву півкуполом та спареними рустованими колонами, які симетрично розміщені обабіч входу і несуть скульптурні зображення, встановлені над карнизом па фоні високого парапету*.
* Мармурові скульптури, виконані скульптором М. М. Паніним, знищені під час Великої Вітчизняної війни.Вернуться  в текст

Таке занадто помпезне, з надмірним нагромадженням елементів архітектурних форм рішення входу знижує художні якості споруди. В решті ж об'ємів рішення більш стримане, лаконічне. Усі об'єми Палацу поєднані ритмом віконних прорізів-прямокутних у другому поверсі й завершених арочками в першому, та пілястр, що містяться у міжвіконних простінках. Урочистість, величність, монументальність споруди підкреслюється крупнофактурною обробкою деталей та поверхонь стін.

Розпочатий будівництвом у 1924 році. Палац профілактики був введений в дію до десятиріччя Жовтня. Під час фашистської навали у 1941 році споруда була по-варварськи зруйнована. Її відбудували в повоєнний період, але вже без скульптур, що увінчували вхід до Палацу.

Друга інтересна споруда, створена Красносельським в двадцятих роках, - це Палац праці у Дніпропетровську (нині Палац культури металістів - рис. 7). Місце для нього обрали, як і для Палацу профілактики, недалеко від селища ім. Фрунзе і заводу ім. Петровського, бо Палац праці мав бути культурним вогнищем робітників-металістів.

Рис. 7. Палац культури металістів на проспекті Калініна в Дніпропетровську.
1926-1932 рр.
а - загальний вигляд; б - план.

На проект споруди в 1925 році було оголошено всесоюзний конкурс, в якому, брали участь досвідчені й молоді архітектори різних міст Радянського Союзу. З проектів, поданих на конкурс, лише один - дніпропетровських архітекторів Д. К. Тіссена, Ф. Л. Зарощинського - був виконаний у формах класики. Решта ж проектів була конструктивістською, а деякі - навіть з символістським ухилом: усю споруду начебто складали з решітчастих металевих ферм, що повинно було символізувати належність її металістам.

Кращі проекти були премійовані, але жоден з них не був придатним для здійснення в натурі, бо не враховував економічних і технічних можливостей того часу.

Дальше проектування Палацу праці Окрвиконком доручив О. Л. Красносельському, який погодився виконувати проект, але, розуміючи велику відповідальність за таку роботу, попросив, щоб Окрвиконком відрядив його до Києва, Москви її Ленінграда для вивчення досягнень у будівництві театрів, бібліотек, спортивних залів, народних їдалень та інших споруд, що повинні були ввійти до комплексу Палацу праці. Окрвиконком задовольнив прохання архітектора і наприкінці 1925 року він їде у відрядження.

У Києві в той час нове будівництво ще не розгорталося. Повчального для себе Красносельський тут побачив мало. Але в Москві він зміг познайомитися з цікавими матеріалами й новобудовами. Тут щойно закінчили будівництво Інституту Маркса, Енгельса, Леніна на Радянській площі (арх. С. Е. Чернишов), комплексу Всеросійської сільськогосподарської та кустарно-промислової виставки, збудованого під керівництвом І. В. Жолтовського, кількох робітничих селищ.

Красносельський ознайомився з конкурсними матеріалами проектів Народного будинку в Іванові та Палацу праці в Москві. На Красносельського справив позитивне враження лише проект братів Весніних, що був удостоєний Першої премії. Решта проектів була виконана на низькому професійному рівні або мала формалістичний характер, як символістські проекти І. А. Голосова або К. С. Мельнікова.

У Ленінграді Красносельський мав можливість ознайомитися з Конкурсними проектами Палацу робітників для Петергофського району та з проектом Палацу культури ім. М. Горького, щойно розробленим архітекторами А. І. Гегелло й Д. Л. Кричевським, який, безумовно вплинув на рішення Красносельського, тому що форма залу для глядачів та сценічної частини Палацу праці Красносельського подібна до і запроектованої ленінградськими архітекторами.

Із відрядження Красносельський повернувся до Дніпропетровська сповнений ідеями й творчим натхненням, новими знаннями й упевненістю в своїх силах. Працював він майже не відриваючись від планшетів і за кілька тижнів завершив проект Палацу праці. Проект направили на експертизу до Ленінграда в Академію мистецтв. Рецензію написали маститі зодчі І. О. Фомін, Л. М. Бенуа та Л. В. Руднєв:

"Проект Палацу праці в місті Катеринославі, представлений інженером-архітектором Олександром Леонтійовичем Красносельським у січні 1926 року, зазнав всебічного розгляду й вивчення. Визнано, що він цілком задовольняє програму й відмінно відповідає сучасним вимогам, що ставляться перед проектуванням споруд цього роду; форма театрального залу з великим вестибюлем і фойє та широкими коридорами повинна бути визнаною як раціональна в передбаченні швидкої розгрузки залу, що вміщає більш як три тисячі чоловік. Щодо стилю, то він являє цілісний і яскравий зразок нового напрямку, але без ухилу в фальшивий футуризм. Деяка холодність у формах фасаду цілком гармонує з суворим прийомом плану.

Професор Л. Бенуа,
академік архітектури, професор Академії мистецтв Ів. Фомін,
професор Академії мистецтв, архітектор-художник Л. В. Руднев".

Проект Палацу праці одержав високу оцінку видатних зодчих цілком заслужено. В ньому було втілено передові думки про організацію подібних споруд і знайдена своєрідна високораціональна структура споруди. Все тут нове, оригінальне. На високому рівні планіровочне Я конструктивне рішення Палацу. В ньому враховано економічні й технічні умови свого часу. Як в зовнішньому вигляді, так і в інтер'єрах споруди знайдена простота, органічно пов'язана з її конструктивною основою, але не позначена надуманим формалістичним аскетизмом.

Палац праці Красносельського - один з кращих серед багатьох, збудованих пізніше. Він відповідає всім вимогам та духові свого часу і по праву ввійшов до скарбниці української радянської архітектури.

Симетрична композиція споруди, виявлення головного й другорядного як в планіровці, так і в зовнішніх формах основані на принципах класики. План має своєрідну форму, зумовлену раціональним розподілом п'яти основних функціональних елементів (рис. 7, б).

Центральне місце займає театр, розміщений в глибині ділянки на головній осі споруди. Два трохи неоднакові по довжині корпуси розміщені симетрично до головної осі паралельно напрямкові вулиці на відстані 60 м один від одного й 50 м - від театру. Ці корпуси з'єднані з театром двома півкруглими крилами. Крім того, що споруда поділена на п'яті, різних 38 функцією частин, вона має три основні чітко виражені вузли, розміщені на стиках між цими частинами. У вузлових місцях забезпечено горизонтальний зв'язок між усіма частинами споруди через вестибюлі й коридори, а також вертикальний по сходах.

У лівому корпусі, поставленому фасадом паралельно вулиці, розміщено кінозал у першому поверсі та танцювальний зал над ним. У правому корпусі перший поверх займає спортивний зал, а над ним розташовано великий зал бібліотеки (рис. 8).
Рис. 8. Зал бібліотеки в Палаці культури металістів.
Оскільки в обох корпусах сконцентровані приміщення, що займають по ширині весь корпус, вони перекриті за допомогою залізобетонних рам, залишених відкритими в інтер'єрах. Так само у цих корпусах конструкції становлять невід'ємну частину опорядження інтер'єрів фойє і вестибюлів. В півкруглих крилах споруди розміщено клубні приміщення, що мають меншу висоту, тому крила мають ще й четвертий поверх.

Театр, збудований з урахуванням усіх технічних та архітектурних вимог, має хороший вестибюль, кілька фойє та кулуарів. Зал за формою трапецієвидний з заокругленою задньою торцевою стіною, до якої примикає великий балкон (рис. 9). Зал має прекрасну акустику.
Рис. 9. Зал для глядачів театру в Палаці культури металістів.
Палац праці віддалений від красної лінії проспекту Калініна на 30 м і відділений від вулиці смугою зелених насаджень. По головному фасаду він має три основні акценти, що відповідають розташуванню проміжних планіровочних вузлів і підкреслюють входи до основних частин споруди. Входи до бокових корпусів підкреслено лоджіями в других поверхах та арками в першому поверсі, що гармонують з такими ж арками проїздів у двір, влаштованих у півкруглих крилах. Вхід до театру, розташований по центральній осі комплексу в глибині двору-курдонеру, акцентований широкими зовнішніми сходами, як і в Палаці профілактики, та трьома трикутними еркерами висотою на три поверхи, які перекликаються з такими ж трикутними еркерами, розміщеними обабіч входів у бокові корпуси. Курдонер позначається з обох боків двома своєрідними колонадами на торцях бокових корпусів. На ці колонади спираються великі балкони при фойє верхніх поверхів. Усі акценти функціонально й художньо виправдані, але, можливо, саме вони викликали необгрунтовану й жорстоку критику творчості Краспосельського з боку конструктивістів, що визнавали своїм творчим методом так зване функціональне мислення.

Відносно проектування Палацу праці Красносельський писав, що інше проходило "...в боротьбі з класичними традиціями за звільнену, нову, як мені здавалося, мені одному підкорену форму". "...В проекті Палацу Культури я вперше ясно відчув подих пової культури й моє радісне підкорення їй".

Громадськість того часу зустріла цей твір Красносельського критично. Його дорікали за те, що він, як сам про це писав: "...дозволив собі безцеремонно нехтувати вимогами сучасного Савонароли - М. Я. Гінзбурга та інших гонителів усього неаскетичного в архітектурі".

Красносельський був дуже ображений несправедливо грубою "критикою", тому що сам він завжди з повагою ставився до творчих шукань інших і вважав, що кожен архітектор має право на своє власне обличчя, на свій почерк у творчості. Будучи людиною принциповою, він не міг погодитися з необгрунтованими вимогами і тому залишив проектування, віддавшись адміністративній та педагогічній роботі.

О. Л. Красносельський неодноразово говорив, що творчість архітектора тісно пов'язана з економічними й технічними можливостями суспільства та його культурою. Тому він завжди був ворогом будь-яких формалістичних витівок, які не пов'язувалися з реальними умовами. Наприклад, він не міг погодитися з тим, щоб будувати Палац праці лише бетону й скла, бо в 1925 році і скло, і бетон були дефіцитними матеріалами. Не хотів він іти і по шляху конструктивістів, які споруджували будинки з цегли і штукатурили їх під бетон, в результаті чого створювались фальшиві, невідповідні матеріалові форми.

Красносельський мислив, тонко враховуючи особливості конструкцій та функціонального призначення споруди. Він ніколи не намагався формалістичних витівок, які не пов'язувалися з реальними умовами. Наприклад, він не міг погодитися з тим, щоб будувати Палац праці лише бетону й скла, бо в 1925 році і скло, і бетон були дефіцитними матеріалами. Не хотів він іти і по шляху конструктивістів, які споруджували будинки з цегли і штукатурили їх під бетон, в результаті чого створювались фальшиві, невідповідні матеріалові форми.

Красносельський мислив, тонко враховуючи особливості конструкцій та функціонального призначення споруди. Він ніколи не намагався затушувати тектонічну суть споруди, але був ворогом аскетизму й відречення від синтезу мистецтв у архітектурі, ворогом нігілізму. Ставлення своє до конструктивізму архітектор виразив так: "І я був за конструктивізм, що привчав архітекторів просторово мислити, що привчав архітектора до чітких, економічних і доцільних проектних формулювань. Я був за конструктивізм, що типізував, раціоналізував, механізував, полегшував виробничий процес, і тим самим створював умови для найбільшого його прогресу. Я був за конструктивізм, що привчав архітектора до синтезу плану, розрізу й фасаду; я був за конструктивізм, що навчав мене послідовно, функціонально будувати, вдосконалювати й розвивати свої архітектурні ідеї.

Але я був і проти конструктивізму, що не мав свого внутрішнього утвердження в нашій обстановці, проти конструктивізму, що хоч і відкидав формалізм, але в той же час виродився в своєрідний формалізм, в графоманію, в графічне "естетство".

"Суха кожа", натягнута на голий кістяк без м'язів, нервів і крові,- це не живий організм, яким повинна бути архітектура, що живе й діє в віках. Тому я був за функціоналізм, за план будинку, що відповідає потребам радянського суспільства, нашої людини, нашої культури. Я був за функціоналізм, тобто за наукову проробку організації проекту архітектурного об'єкта. І в той же час був проти функціоналізму, що плутав математику з мистецтвом, що намагався формулами й схемами підмінити мистецтво, людське підмінити технічним, соціальне - формальним, матеріалістичне матеріальним і мистецьке - штучним". "Оскільки формалізм відривав форму від змісту, робив форму самоціллю, що абстрагує її матеріальну суть, оскільки формалізм стверджував сухі естетські закони, абстрактні нематеріальні формули,- я не міг не приєднатися до заперечення формалізму".

Діалектично мислячи, Красносельський розумів, що як і в кожному явищі, в конструктивізмі та функціоналізмі є позитивні й негативні сторони. З настанов конструктивістів він визнавав лише ті, що не протистояли реалістичному методові, що не суперечили умовам часу і економіці держави. Разом з тим він був проти всього надуманого, формалістичного, без чого може обходитись архітектор-творець і суспільство, використовує його твори.

З 1927 й до 1934 року Красносельський майже нічого не проектував. Він працював на посадах Інспектора по будівництву й губернського архітектора. З надзвичайною серйозністю Олександр Леонтійович ставився до педагогічної діяльності. Він прагнув передати студентам і вій досвід, прищепити любов до архітектури, архітектурного проектування, до спадщини минулого, що розвиває ерудицію й культуру архітектора, надихає його на нові рішення. Він казав; "Сила всіх великих майстрів усіх часів полягає в тому, що вони пов'язували свої творіння і сучасністю, ретельно навчаючись у минулого". Даючи професійні знання молодим архітекторам, Красносельський вчив їх і теоретичному мислення, бо вважав, що архітектор повинен мати філософські знання й уміти пов'язувати соціальні проблеми з архітектурною творчістю.

В 1932 році Центральний Комітет ВКП(б) прийняв історичну постанову "Про перебудову літературно-художніх організацій". Почалася перебудова і в галузі архітектури. За прикладом інших художніх організацій тут були ліквідовані численні асоціації іі створена єдина Спілка радянських архітекторів. У великих містах організовувалися крупні проектні контори й майстерні, очолювані досвідченими архітекторами. Ці зміни, звичайно, торкнулися й Дніпропетровська. Були організовані Дніпропетровське обласне правління Спілки архітекторів, Управління проектування й реконструкції міста, якому підпорядковувалися три організовані в 1935 році архітектурні майстерні.

Дніпропетровськ інтенсивно розвивався. Якщо в 1917 році його населення становило всього 217 тис, то на 1935 рік воно вже досягло 400 тис. чоловік. Зростали з кожним роком і масштаби будівництва: у 1936 році Дніпропетровська область по обсягу капіталовкладень у будівництво була на першому місці після Москви й Ленінграда.

Будувалися нові промислові підприємства, робітничі селища, великі жилі будинки, значні громадські споруди. Це накладало особливу її відповідальність на архітекторів за розробку проектної документації на весь обсяг будівельних робіт.

У Дніпропетровську, як і в інших містах країни, відчувалось надзвичайне творче піднесення серед архітекторів. У цей час Красносельського запросили очолити одну з трьох щойно створених архітектурних майстерень і він пройнявся подихом загального піднесення. Архітекторів у Дніпропетровську було мало, і Олександру Леонтійовичу довелося багато працювати самому. Досить сказати, що лише за перший рік існування майстерні він запроектував десять крупних жилих та громадських споруд. Серед них відзначались універмаг, Палац культури в Амур-Нижнєдніпровську та проект перебудови будинку Облвиконкому.

Похилий вік і серйозна хвороба не заважали Красносельському поринути у напружену роботу. В 1935-1940 роках він працював натхненно, віддаючи всі свої сили будівельній справі, розвиткові радянської архітектури й досяг великих особистих усміхів. За шість років він спроектував і збудував більше двадцяти крупних споруд і комплексів.

Управління по проектуванню й реконструкції Дніпропетровська було реорганізоване в 1936 році у трест Дніпропроект, який в 1939 році перетворився в Облдніпропроект. Красносельський весь час залишався на проектній роботі в цих установах. Разом з цим він працював в Обласному правлінні Спілки архітекторів як член правління, будучи одним з організаторів обласних нарад архітекторів, дискусій: часто виступав перед робітниками дніпропетровських підприємств, брав безпосередню й активну участь у передз'їздівських конференціях Спілки архітекторів СРСР у Москві й Ленінграді і в роботі Першого з'їзду радянських архітекторів у 1937 році.

Виступав Красносельський палко, пристрасно, бо боляче переживав невдачі архітектури, всією душею бажав їй розквіту. Виступи його були переконливими, бо вони підкріплювалися не лише знанням теоретичних архітектурних положень, але й глибоким розумінням марксистсько-ленінської науки.

О. Л. Красносельський виступає проти недоліків у керівництві будівництвом, проти небажання впроваджувати нові досягнення в галузі архітектури та будівельної техніки. Останнім архітектор надавав неабияке значення, приділяючи особливу увагу індустріалізації будівельних робіт. Першим кроком на шляху індустріалізації будівництва він вважав стандартизацію конструктивних елементів споруд і орієнтував у своїх публіцистичних статтях на те, що "стандартизацією крупного будівництва повинні невідкладно зайнятися наші потужні будівельні організації".

Характер виступів Красносельського на нарадах та в пресі і його творча спрямованість зумовлювались свідомою переконливістю, впевненістю у вірності прийнятих принципів.

В тридцятих роках Комуністична партія постановами і питань архітектури і будівництва та в виступах Л. В. Луначарського перед архітекторами націлювала зодчих на творче використання прийомів класичної та нової архітектури, а також досягнень сучасної будівельної техніки. Це імпонувало усвідомленому напрямкові творчої діяльності Красносельського, який вважав, що на даному етапі розвитку радянської архітектури необхідна саме така направленість. Підкреслюючи свої позицію, він писав: "Слова Маркса про те, що взірці грецькою мистецтва ще доставляють нам художню насолоду і, в певному розуміння, зберігають значення норми й недосяжного зразка - злободенні для нас і сьогодні".

Красносельський стояв за необхідність використання класичної спадщини, бо вважав, що вона являє собою невичерпне джерело натхнення для архітекторів, що вона може навчити творчим реалістичним принципам та прищепити хороший естетичний смак, правильно розуміння прекрасного, яке криється в співвідношеннях об'ємів, пропорцій, гармонії загального й окремих частин, єдності внутрішньої структури й зовнішніх форм. Але разом з тим архітектор застерігав, що спадщина потребує великої уваги й обережності в застосуванні її прийомів і форм, "Вміти критично усвідомити, відчути й переварити культурну спадщину як найвіддаленіших часів, так і недавніх днів, старанно переглянути архівні багатства минулого - це відповідальніша і, можливо, одна з трудніших задач, що стоять перед нами. Уникнути еклектики, уникнути бездумного наслідування, не розчинитися в хаосі, не загубити власного обличчя, вміло використовувати всю залишену нам зброю для захисту нашої культури, для дальших культурних завоювань - ось першорядні завдання, що стоять перед нами".

Красносельський розглядав архітектуру як суспільне, багатогранне, надзвичайно змістовне, а тому дуже важливе для суспільства явище. В архітектурі він чітко бачив гармонійну єдність багатьох її сторін, і в цьому його перевага над поглядами багатьох теоретиків того часу, які однобічно тлумачили архітектуру, виходячи не з її об'єктивної суті, а з своїх естетичних переконань. Ось кілька висловлювань Красносельського про архітектуру:

"...Архітектура надзвичайно близьке громадськості мистецтво, тому що з нею від початку свідомого життя людськість постійно й неодмінна стикається. Як найбільш близьке й необхідне людині мистецтво, як найбільш матеріалізоване мистецтво, архітектура повинна бути віднесеною-до мистецтва найбільш демократичного.

Разом з тим, в архітектурі творчість проявляється більш різносторонньо, ніж в інших мистецтвах. На відміну від живопису й скульптури, архітектура не наслідує природу, а перетворює її, підкоряє її собі з метою задоволення утилітарних і культурних потреб".

"Архітектура організовує простір, організовує виробничі процеси І життя людей. Одним словом, архітектура - колосальна моральна, культурна іі матеріальна сила...".

"Архітектура п кращих своїх зразках, будучи кам'яним історичним документом епохи, що відображає кульмінаційні пункти досягнень епохи, в гірших своїх проявах перетворюється в криве дзеркало, в профанацію й знущання над перемогами й досягненнями людства на даному відрізку часу й місця"... "І треба нещадно боротися з усіма тими, хто свідомо чи за неуцтвом засмічує один із могутніших інструментів будівництва соціалізму - архітектуру".

Щодо розвитку архітектури Красносельський мав також свою концепцію, яка виходила з матеріалістичного розуміння її суті: "Основним аргументом її розвитку буде реальна дійсність. Нова культура, нове життя, нові задачі, нові люди, нові матеріали й конструкції внесуть неминуче свої поправки й прокладуть шляхи творчості радянського архітектора". Реальна дійсність - це передусім соціалістичні суспільні відносини й відповідні їм матеріальні й економічні умови, ідеологія. їх і вважав Красносельський основою основ у розвитку архітектури. Але і їм розумів, що на розвиток архітектури впливають і інші фактори, які вносять свої корективи.

Красносельський був переконаний, що разом з розпитком соціалістичного суспільства буде створюватись необхідний ґрунт для нового і з появою необхідних передумов обов'язково "послідовно і невимушено" в творчості архітекторів з'являтиметься нове, Красносельський вважав життєвим тільке те нове, що розвивається не основі підготовленого ґрунту, тобто, коли нове зумовлене життям і має для свого розвитку під готовлену матеріальну, економічну й ідеологічну основу,

Красносельський вважав, що розвиток архітектури не повинен самопливним, стихійним, кволим. Навпаки, він твердив, що архітектори повинні енергійно оновлювати архітектуру, враховуючи, звичайно, реальні можливості для цього. Він писав: "Ми з гордістю можемо тепер уже не причисляти себе до тих "філософів", які, як казав Маркс, "лише так чи інакше пояснювали світ", ми живемо іі ростемо в обставинах, де не тільки пояснюють, але й змінюють світ".

Виступаючи за активне перетворення архітектури, Красносельський разом з тим попереджав, що це процес безперервний, якому немає кінця, а тому архітектор не може ніколи заспокоюватися на досягнутому. "В нашому прагненні досягти найвищих вершин архітектури чи скажемо ми коли-небудь, що досягли мети, якщо кожна нова весна, утучнюючи наш родючий соціалістичний ґрунт, буде знову й знову виштовхувати з нього молоді пагонки безустанно поновлюваного й ростучого життя". Виходячи з цих настанов, він був непримиренним до застою, а разом з тим до лженоваторства, що не мало під собою матеріальної та ідеологічної основи й не витікало з задоволення конкретних потреб суспільства.

Після того, як Красносельський переборов захоплення модерном, цілісність естетичних поглядів і уподобань архітектора цілком стверджувалась його практичною діяльністю. Послідовність творчої лінії, що базувалась на впевненому використанні принципів класики, яка весь час була життєдайним джерелом його натхнення, пронизує кожний з творів архітектора.

Красносельський увесь час шукав нових композицій і сполучень форм. В кожній із його споруд бачимо продовження розробки найдених раніше мотивів, і разом з тим це - нові рішення. Твори Красносельського об'єднані якимись спільними рисами, не кажучи вже про пристрасність архітектора до скульптури, яка яскраво виражена майже в усіх його спорудах.

Першими творчими роботами Красносельського після майже десятирічної перерви були проект університету (1934 рік) та реконструкція будинку Облвиконкому, виконана в 1935 році.

Автор розумів, що будинок колишньої гімназії треба перебудувати для Облвиконкому економічно, але так, щоб надати йому поставний характер, відповідний установі, що буде тут розміщуватись. Цього він досяг простим, але ефективним засобом - контрастом з порушенням загального ритму в рішенні бокових крил і центрального ризаліту споруди. Існуючий в бокових крилах будівлі ритм віконних прорізів і простіший архітектор зберіг у надбудованих поверхах, що надало єдності формам нової і старої частин. Розміщуючи зал в центральній частині будинку, автор підвищив об'єм ризаліту над рештою будівлі, тим самим акцентуючи головну частину споруди і її центральний вхід.

Зал виявлено трьома великими квадратної форми вікнами, що за своєю формою контрастно відрізняються від решти вікон споруди. З обох боків від вікон залу розміщено по два вікна менших з півциркульними завершеннями, яких не мають вікна бокових крил. Крім того, середній частині ризаліту, яка відповідає ширині залу, надано випуклої форми, що в перспективі, особливо при сильному ракурсі, дає ефект виростання вгору увінчуючої лінії будинку. На чистому полі стіни над центральним вікном ризаліту міститься державний герб, що виконує значну роль у виявленні образу споруди.

У 1935 році Красносельський запроектував ще один великий п'ятиповерховий адміністративний будинок робітників місцевпрому й викопав проект перебудови та надбудови споруди сільськогосподарської о інституту. З робіт цього ж року привертає увагу проект Палацу культури в Амур-Нижнєдніпровську, Це грандіозна споруда з дуже розвиненим планом, що обумовлено функціональним членуванням палацу па окремі об'єми (рис. 10). Композиція об'ємів своєрідна й інтересна. Вона докорінно відрізняється від суворо симетричної композиції збудованого раніше Палацу культури металістів.

Рис. 10. Проект Палацу культури в Амур-Нижнєдніпровську.
1935 р.
а - перспектива; б - план 2-го поверху (один з варіантів).

Для будівництва Палацу культури в Амур-Нижнєдніпровську було виділено наріжну ділянку, що в значній мірі обумовлювало особливість композиції споруди. Щоб забезпечити зручні умови для відвідувачів і парадність підходів до Палацу, автор, розміщуючи головний вхід з кута ділянки, віддалив цю частину споруди в глибину. Відносно бісектриси кута ділянки споруда має симетрично розміщені три об'єми - центральну башту й триповерхові корпуси з клубними приміщеннями, що з двох боків примикають до башти. Це примикання досить оригінальне - квадратна в плані башта й видовжені бокові корпуси змикаються кутами, що надає композиції загостреності. Простір, що створений між двома сторонами башти й торцями корпусів, замкнено простою колонадою, розміщеною на продовженні фасадних боків корпусів. До правого корпусу примикає ще один корпус, також зсунутий відносно першого на його ширину, й уже від нього перехід веде до театру Палацу культури. Театр сам по собі велична споруда. Півколо залу для глядачів звернено в бік вулиці, а об'єм сценічної коробки розміщено в глибині двору.

У цьому проекті Красносельський дуже лаконічними засобами, головним чином мальовничістю композиції об'ємів та простим ритмом, створив інтересну в усіх відношеннях споруду, в якій новаторством позначені як рішення планів, розподіл об'ємів, так і засоби архітектурної виразності. Форми та їх сполучення в Палаці культури не мають аналогів - вони витвір архітектурної фантазії Красносельського, але цілком реалістичні, матеріальні й логічні як в конструктивному, функціональному, так і в естетичному відношеннях.

Прийоми, розроблені Красносельський у цьому проекті, були визнані іншими архітекторами. Наприклад, у творчості Б. С. Кащенка (гуртожиток студентів Будівельного інституту) можна бачити сполучення наріжної частини з боковими корпусами, що примикають до неї, як у Палаці культури О. Л. Красносельського.

У 1935 році Красносельський працював також над розробкою проектів торгових споруд - гастроному та універмагу.

В проекті магазину "Гастроном" розроблено двоповерхову споруду з просторими й зручними за планіровкою торговими приміщеннями, пов'язаними переходами, а по вертикалі - широкими сходами. Головний фасад будинку розчленований на три частини. Центральна частина більш парадна за своїми формами і має чітко виявлені два дверні прорізи. Бокові частини членуються своєрідним ритмом одинарних і спарених пілястр, що чергуються між собою. Центральна частина поділена більш спокійно лише спареними пілястрами.

Будівництву універмагу Красносельський та її уся архітектурна громадськість Дніпропетровська приділяли велику увагу тому, що цим починалася реконструкція головної магістралі міста - проспекту К. Маркса. Виходячи з важливості цього будівництва, Красносельський розробив багато варіантів рішення споруди.

Універмаг має підвал, три торгових поверхи й четвертий, аттіковий поверх, призначений для службових і побутових приміщень. Довжина споруди 75 м при ширині 20 м. Такі габарити споруди разом з крупним ритмом членувань роблять її значною, масштабною відносно широкої магістралі (рис. 11).

Рис. 11. Універмаг на проспекті К. Маркса в Дніпропетровську.
1935-1937 рр.
а - загальний вигляд; б - план 1-го поверху.

В трьох основних поверхах споруди розміщуються торгові зали загальною площею 3270 кв. м, що забезпечує одноразову присутність у магазині до 1200 покупців при обслуговуванні їх 225 продавцями за прилавками загальною довжиною півкілометра.

Підвал магазину призначений для розміщення складських та розпаковочних приміщень, котельної з вугільною, трансформаторної підстанції та ін.

Зв'язок між поверхами забезпечено трьома сходами: центральними й двома боковими, що півкруглими об'ємами позначені на задньому фасаді. Крім них, влаштовано три підйомних ліфти.

На місці будівництва виявились важкі ґрунти - насичені водою лесовидні суглинки при заляганні ґрунтових вод на глибині 3 м від поверхні землі. Щоб вийти із скрутного становища, потрібно було проявити неабияку інженерну винахідливість. Красносельський разом з автором конструкцій магазину інженером М. М. Шерманом розробив ряд варіантів підвалин під будинок і основних конструкцій стін та перекрить. Зупинивсь на стрічкових фундаментах з дренуючою основою під ними для відводу води в каналізацію. Як несучі конструкції споруди були прийняті залізобетонні трипрольотні чотириярусні поперечні рами й поздовжні прогони, що визначило членування стель на систему кесонів.

З великої кількості варіантів рішення фасадів універмагу Красносельський вибрав найпростіший, що найбільше відповідав конструктивній і функціональній побудові споруди. Фасади універмагу вирішені В класичних формах, але в них проявилися творча індивідуальність архітектори й відхід від класичних канонів. Півциркульні прорізи вікон не мають пластичних архівольтів, капітелі пілястр і колон мають доцільний рисунок, що лише приблизно нагадує характер коринфських. Ритм пілястр на бокових фасадах сміливо порушується широким віконним прорізом. Центральна частина не виступає портиком, як у класичних спорудах, а западає від лінії фасаду. Це западання на 1,2 м потрібне було для більш вільного розв'язання площадки перед входом до універмагу й для сполучення арочного рішення вхідної частини з плоским бокових фасадів. Це було необхідно також для того, щоб виділити входи, тим самим зорієнтувавши відвідувачів. Якщо в центральній частині місцям установки несучих рам відповідають колони, то в бокових об'ємах вони позначені ритмом пілястр у простінках між широкими віконними прорізами.

Аттіковий поверх має більш подрібнений ритм віконних прорізів, що відповідає іншому функціональному призначенню невеликих приміщень. Простінки аттікового поверху декоровані орнаментальним ліпленням, а над колонами центральної частини й над пілястрами бокового фасаду встановлено скульптури, які не дуже доречні тут над карнизом споруди.

Універмаг - одна з красивіших споруд, створених Красносельським. В ній гармонійно сполучені монументальність, строгість, а разом з тим якась особлива привітність, хороше з'єднання окремих частин, добре знайдений ритм повторюваних елементів, гранична простота інтер'єрів, в яких проступає конструктивна основа споруди.

Другий універмаг - "Дитячий світ", - запроектований О. Л. Красносельським у 1936 році, збудований також на проспекті К. Маркса неподалік від першого. Між ними тепер стоїть готель "Україна" (рис. 12), автори якого пов'язали його членування з членуваннями універмагу, що падало єдності забудові площі, на яку звернені фасади споруд.

Рис. 12. Універмаг "Дитячий світ" на проспекті К. Маркса в Дніпропетровську.
1936-1937 рр.
а - загальний вигляд (на другому плані готель "Україна"); б - план 2-го поверху.

Обидва універмаги мають спільні риси. В збудованій лише центральній частині магазину "Дитячий світ" бачимо плоске рішення фасаду три великі віконні прорізи, завершені арками, знаходяться в площині стіни. Між ними розміщені тонко прорисовані й широко поставлені спарені пілястри, що несуть звичайне для класичних споруд завершення антаблемент. Над ним, як і в першому універмазі, розміщено аттіковий поверх.

Конструктивна схема споруд також аналогічна, що знайшло свій повний вираз у рішенні Інтер'єрів. Використання конструктивної системи споруди як засобу художньої виразності взагалі характерне для творчості Красносельського, особливо в громадських будинках. Міцні залізобетонні рами в інтер'єрах Палацу культури металістів, кесоновані перекриття універмагів, що виявляють їх балочну структуру, стрункі ряди залізобетонних несучих колон - все це відіграє значну роль у розкритті образу споруди, в показі її стійкості, надійності.

У 1935 році Красносельський запроектував ще й кілька жилих будинків - для заводу ім. К. Лібкнехта, Союззаготпостачу та для селищ міста Марганця. В наступному році він запроектував жилий будинок, споруджений на розі вулиць Чкалова й Короленка (рис. 13), та адміністративно-житловий комплекс Облмїсцевпрому.

Рис. 13. Жилий будинок на розі вулиць Чкалова й Короленка в Дніпропетровську,
1936 р.
а - загальний вигляд; б - план типового поверху.

Жилий будинок на розі вулиць Чкалова та Короленка має п'ять поверхів (за рахунок спаду місцевості по вул. Короленка на один поверх більше). Будинок трисекційний - дві секції розміщені по напрямках вулиць, а наріжна сполучає їх. Секції по вул. Чкалова й наріжна складаються з двох двокімнатних квартир, по вул. Короленка - з двох трикімнатних квартир. Секція по вул. Короленка обладнана ліфтом. В кожній квартирі є передпокій, кухня площею 8-9 кв. м., ванна й вбиральня. Усі квартири зручні, благоустроєні, мають хорошу інсоляцію.

Оригінальне рішення наріжної секції надає будинкові певної своєрідності. Щоб забезпечити водіям транспорту хорошу видимість на перехресті вулиць з напруженим рухом, автор зрізав ріг будинку, віднісши фасад у глибину ділянки. Через це дещо ускладнилася конфігурація споруди й довелося в кожній з квартир наріжної секції зробити по одній кімнаті п'ятикутної форми. В результаті вдалося задовольнити містобудівні вимоги й домогтися в наріжній секції розміщення двокімнатний квартир.

Центральна наріжна частина будинку симетрична відносно бісектриси куті ділянки й акцептована по осі симетрії парадним входом. Вона займає головне місце в загальній композиції і являє собою вставку, що з'єднує дна корпуси, розташовані під кутом 90°.

Наріжна частина, підкреслена вертикальними розкреповками, неначе відділена від бокових секцій, і вирішена більш парадно: на рівні третього поверху в простінках поставлені чотири скульптури на невисоких п'єдесталах, які підтримуються колонами іонійського ордеру. Мотив оформлення середніх частин в трьох верхніх поверхах усіх секцій однаковий - елемент середньої частини повторений на бокових. Горизонтальні членування будинку відповідають чіткому поділу на поверхи й пов'язані ярусним ордером.

У проекті адміністративно-житлового комплексу Облмісцевпрому вирішувалось оригінальне завдання: треба було розмістити адміністративний корпус установи й на цій же ділянці влаштувати житло для її працівників. Красносельський досип, просто і разом з тим красиво вирішив ансамбль цієї забудови. Центральне місце в комплексі зайняла п'ятиповерхова адміністративна споруда. Обабіч неї розмістилися архітектурно пов'язані з центральним корпусом та між собою також п'ятиповерхові жилі будинки. Решта жилих будинків, створюючи забудову цілого кварталу, розмістилася в глибині ділянки.

З робіт 1936 року слід відзначити проекти внутрішнього оформлення приміщень Палацу культури металістів, проект завершення зовнішнього оформлення театру цього ж комплексу та будівництво Дніпропетровського університету за проектом, розробленим у співдружності з архітектором В. В. Самодригою.

Рішення фасадів театру забрало багато часу й сил архітектора через те, що зовні будинок мав досить складне сполучення об'ємів, що виходило з функціональної необхідності (рис. 14). Однак Красносельський досить вдало виконав це завдання, створивши своєрідний образ споруди. Він запропонував використання круглої скульптури, чого, на жаль, не було зроблено. Пізніше її встановили над антаблементом головного портику театру в парку ім. Чкалова.

Рис. 14. Проект театру Палацу культури металістів у Дніпропетровську.
1936 р.
а - головний фасад; б - боковий фасад.

При проектуванні університету авторів зв'язувала необхідність врахувати існуючу коробку триповерхового будинку колишньої гімназії. Тому можна помітити деякі недоліки в пропорціях та членуваннях споруди. Правда, недоліки можна віднести частково за рахунок того, що будівельники де в чому відступили від проекту - не розкрепували широкої центральної частини, яка здається тепер надмірно важкою, відмовились від скульптури, для якої було підготовлене місце (рис. 15) тощо Та незважаючи на це, споруда одержала необхідну виразність, урочистість форм, що відповідають характерові закладу.

Рис 15. Будинок Дніпропетровського університету на проспекті К. Маркса. Архітектори О. Л. Красносельський, В. В. Самодрига.
Вгорі - проект головного фасаду, внизу - загальний вигляд.

Зовні споруда відзначається благородною чистотою й пластичністю форм, стрункістю и привітністю. В ній можна помітити деяку спадкоємність від анатомічного корпусу медичного інституту в композиції і формах крайніх ризалітів. Внутрішня структура споруди підкорена її утилітарному призначенню - застосована коридорна система з ритмічним розподілом аудиторій в крилах. В парадній центральній частині розташовано вестибюль і холи.

Майже весь 1937 рік Красносельський був зайнятий проектуванням жилих будинків - одного заводського, для Міськради,

Місцевпрому, а також громадської споруди. У травні цього року Дніпропетровський Облвиконком прийняв постанову про добудову споруди Крайового історичного музею. Дослідні, проектні і будівельні роботи було доручено вести будівельному трестові залізниці. Трест, враховуючи досвід Красносельського, запросив його прийняти на себе розробку фасадів і інтер'єрів споруди музею. Красносельський погодився на цю пропозицію й взяв участь у розробці технічного проекту споруди разом з групою архітекторів. Споруда збудована на Жовтневій площі поруч з старим будинком.

Новий корпус музею, піші зайнятий проектною організацією залізниці, позначений характерними для творчості Красносельського членуваннями, пластичністю форми іі творчим застосуванням прийомів класичної архітектури (рис. 16).
Рис. 16. Новий будинок Крайового Історичного музею на Жовтневій площі в Дніпропетровську (нині корпус Дніпродіпротрансу).
1937-1939 рр.

В останні роки творчості (1938-1940 роки) Красносельський створив кілька проектів жилих будинків, серед яких визначається будинок споруджений на розі вулиць Короленка й Мечнікова. В ньому до деякої міри повторюються прийоми рішення розглянутого раніше будинку на вул. Чкалова - ярусність застосованого ордера і залежно від цього членування будинку по горизонталі, симетричність відносно бісектриси кута ділянки та виділення центральної наріжної частини розкреповкамя (рис. 17). Відрізняється ж він від попереднього меншою пластичністю. Внутрішня структура будинку вирішена просто і зручно.

У цій споруді автор на перший погляд неначебто канонічно використовує класичні форми. Та це не зовсім так. Оглянувши головний фасад, бачимо восьмиколонний портик, але фронтон, що мав би його завершити, відсунутий на другий план і піднятий над арками вікон, що освітлюють фойє. Таким чином створена своєрідна просторова композиція ордера, викликана бажанням дати денне освітлення в фойє і разом з тим створити більше простору навколо скульптур, встановлених над кожною з колон портика.
Рис. 17. Жилий будинок на розі вулиць Мечнікова й Короленка в Дніпропетровську.
1940 р.

Останній твір Красносельського - театр, побудований в 1940-1941 роках у парку ім. Чкалова, який виходить головним фасадом на проспект К. Маркса (рис. 18).

Особливість цієї споруди в тому, що в перспективі, особливо з близьких відстаней, фронтон театру значно відходить на другий план і наче стає нижчим, від чого споруда здається дещо меншою, масштабнішою відносно людини. Театр, не зважаючи на те, що має однакові розміри з багатьма іншими спорудами, здається мініатюрним в порівнянні з ними.

Приміщення театру досить просторі й послідовно розміщені за звичайною схемою.

Будинок театру був зруйнований під час Вітчизняної війни й знову відбудований з деякими змінами, особливо в інтер'єрах. Зовні збільшено кількість колон портиків бокових фасадів. Головний фасад відновлено в первісному вигляді.
Рис. 18. Театр на проспекті К. Маркса.
1940-1941 рр.

Ось ми і познайомилися з творчістю архітектора Красносельського. Працьовитість, закоханість у свою роботу, постійне прагнення до творчого росту - такі головні риси його характеру. В діяльності й творчості архітектора зрілого періоду чітко визначаються послідовність, висока творча принциповість, критичне ставлення до спадщини минулого при новаторському її використанні, застосування простих композиційних прийомів, прагнення до виявлення тектоніки споруд і використання її як засобу художньої виразності, любов до синтезу архітектури, скульптури й прикладних мистецтв. Уся його творчість, особливо в Радянський період, є зразком кипучої енергійної боротьби за розвиток реалістичних принципів у архітектурі. Вона проникнута тяжінням до безперервного вдосконалювання. Для Красносельського характерно те, що для кожного проекту він давай багато варіантів, шукаючи найкращого функціонального, конструктивного й естетичного розв'язування.

Красносельський був людиною, для якої не суперечило особисте з громадським. Маючи лагідний, чутливий характер, він завжди був готовий надати людям безкорисливу допомогу й ніколи не відмовлявся від будь-яких доручень громадськості. Як педагог і творець Олександр Леонтійович завжди працював у тісній співдружності з архітектурною молоддю, прагнув передати їй свій досвід. Завдяки своєму авторитетові, завойованому глибокими знаннями, він мав значний вплив у архітектурному середовищі Дніпропетровська. Цей вплив особливо помітний на творчості архітекторів В. В. Самодриги, Б. С. Кащенка та інших.

О. Л. Красносельський був всебічно освіченою людиною, мав багатогранні обдарування. Він був палким любителем і цінителем живопису, скульптури, прикладного мистецтва, літератури, музики. Архітектор не лише милувався живописом, але й сам був непоганим живописцем і графіком, він не лише втішався хорошою музикою, але й сам був музикантом і співаком, він не лише любив читати хорошу книгу, але й сам непогано писав. Красносельський вважав, що все це необхідно архітекторові для розвитку почуття прекрасного, ерудиції, культури й творчого натхнення. Малюючи, складаючи невеликі музикальні п'єси або вірші, він не лише відпочивав, а й розвивав чуття ритму, пропорцій і взагалі проникався почуттям естетичної насолоди, що готувало його до виконання нових задумів, допомагало уникати одноманітності в творчості.

Те, що Красносельський невтомно слідкував за розвитком літератури й мистецтва, давало йому змогу відчувати час, іти в ногу з життям народу, а разом з тим удосконалювати свою творчу майстерність.

Своїм літературним та музичним вправам О. Л. Красносельський не надавав особливого значення, але це були досить серйозні твори. Вони видавались. Так, в 1922 році вийшли в світ збірки його віршів "Семиритменнный спектр" (сонети), "Огни предвечерние".

Війна 1941 року припинила творчу роботу Олександра Леонтійовича. його здоров'я погіршилося давно. Лікарі казали йому, що з "таким серцем не живуть", але він з посмішкою відповідав: "Нічого, ще поживу й попрацюю". На шістдесят п'ятому році життя, звалений у ліжко важкими хворобами, Красносельський разом з хворою дружиною скрутно переживав у Дніпропетровську тяжкі роки німецько-фашистської окупації.

Знайшлися мерзенні люди, що доносили німцям про кипучу передвоєнну громадську діяльність Красносельського. Фашисти переслідували його, хотіли заставити працювати на себе. Лише особисті дружні зв'язки з лікарями та самопожертва дружини дали можливість уникнути дальших переслідувань. Щоб урятувати чоловіка від вигнання в Німеччину, Фаїна Олександрівна Рогожина-Красносельська навмисне вчинила собі тяжку травму перелом ноги.

Як тяжко і скрутни не жилося, Красносельський не втрачав мужності й упевненості в розгромі ворогів Вітчизни. У 1942 і 1943 роках він писав вірші, сповнені гнівом і ненавистю до ворогів і батьківським теплом до радянських воїнів. Якби гестапівці знайшли ці вірші, в яких дотепно висміяні фашистські недолюдки і в контрасті до них показані сміливі, ласкаві й героїчні радянські люди, то Красносельському не минути б гестапівської катівні.

Сподівання Олександра Леонтійовича збулися - він з радістю зустрів повернення рідної Радянської Армії. Змучений хворобами й моральним пригніченням, але щасливий від великої радості, він зразу включився в роботу по ліквідації руїн. Не вистачало здоров'я, колишньої енергії. Але архітектор працював, скільки міг. Він приходив до проектної майстерні, працював половину робочого дня, вважаючи необхідним хоч цим допомогти загальнонародній справі.

19 березня 1944 року, на 67 році життя О. Л. Красносельського не стало. До останнього подиху він був палким патріотом і, хоча відчував наближення смерті, був проникнутий надзвичайним піднесенням, радісним оптимізмом, що знайшов своє втілення в передсмертному вірші "Моя Родина", уривки з якого наводяться не для оцінки поетичного хисту, а для характеристики світогляду їх автора:

"На свете не было и нет чудесней
Страны Советов - Родины моей.
Обращены к тебе ликующие песни
Взлелеянных тобою сыновей...
Стоически переноси страданья,
Ты не склонилась под ударом бед,
Ты выйдешь гордою из всяких испытаний
Еще прекраснее в сиянии побед.
Цвети, расти на благо всем народам,
Сияющая Родина моя!
Пусть под твоим бескрайним небосводом
Труда и братства ширится заря!".

Ідуть роки. Незабаром радянський народ святкуватиме п'ятдесятиріччя з того дня, коли залп "Аврори" сповістив людству про початок нової ери в історії.

Багато зроблено за минулі роки: радянська людина ступила в космос, для мирних цілей підкорено атом. Країна Рад, яка прийняла у спадщину від царської Росії вікову відсталість, яка за неповне півстоліття свого існування вийшла переможницею з двох воєн, пережила небачену розруху, семимильною ходою йде до комунізму.

Невпізнанною стала земля радянська. Зникли руїни. Виросли нові міста, селища. За останні 10 років приблизно половина всього населення Радянського Союзу одержала нові квартири або покращила свої житлові умови.

Не відстає по темпах будівництва від інших міст країни й Дніпропетровськ. Там, де нещодавно були пустирі, виросли квартали благоустроєних жилих будинків, з'явилися нові школи, дитячі садки, кінотеатри та інші громадські споруди. Поряд з новобудовами служать людям численні споруди архітектора Красносельського.

Привітно зустрічають дніпропетровчан міський театр, Палац культури, Палац профілактики, медінститут, універмаги на проспекті К. Маркса, жилі будинки - всього понад п'ятдесят споруд. Не мало для одного зодчого при такій кипучій роботі його в архітектурно-будівельних установах, учбових закладах, на громадських посадах. Та чи не найбільше щастя для архітектора знати, що весь талант, усі знання віддані Батьківщині, що все, зроблене ним, залишається людям!

К началу страницы
Читайте также -
Публикации