Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Людмила Грачова
Архітектор Володимир Гнатович Заболотний

У Києві над Дніпром велично височить будинок Верховної Ради УРСР. Радісні, світлі тони споруди мальовничо виділяють її на зеленому фоні парків. Над куполом гордо майорить державний прапор Української Радянської Соціалістичної Республіки - невід'ємної частини нашої неосяжної Батьківщини. Тут працює Президія Верховної Ради УРСР. Сюди на сесії з усіх кінців республіки приїжджають депутат обранці народу - для розв'язання найважливіших державних справ.

Будинок Верховної Ради УРСР займає визначне місце серед споруд нашої країни, створених за роки Радянської влади. Його побудовано за проектом Володимира Гнатовича Заболотного - видатного майстра радянської архітектури.

В. Г. Заболотний - не тільки видатний архітектор, а й вчений, педагог і громадський діяч. З його ім'ям пов'язана діяльність Академії архітектури УРСР, він ініціатор створення першої багатотомної Історії українського мистецтва. Спочатку викладач, а потім професор Київського художнього інституту, він давав путівки в життя молодим спеціалістам. Серед них багато відомих спеціалістів в галузі архітектури, наукових працівників та педагогів, які несуть в життя традиції свого вчителя.

Активний учасник соціалістичного будівництва В. Г. Заболотний усю творчість присвятив вирішенню завдань, які ставили перед зодчими партій і уряд. Глибока зацікавленість мистецтвом, особисті здібності організатора і громадського діяча та творчий темперамент сприяли великому авторитетові Володимира Гнатовича.

* * *

13 серпня 1898 року в селі Карань Переяславського району на Полтавщині в сім'ї селянина Гната Павловича Заболотного народився син Володимир. З дитинства в нього стали виявлятися здібності до ліплення, малювання. Пізніше в спогадах Володимир Гнатович писав: "... Коли я згадую дитинство, в моїй уяві виникає така картина. На зеленій галявині сидять два невеличкі хлопчики - пастухи. Обидва білявенькі, сіроокі. Обидва босі і в латаних сорочках. Один з них - я. Другий - мій товариш Максимко. Ми з глини виліплюємо маленькі хатки, клуні.

- Дивіться, як хлопці добре ліплять. Їм би до міста - вчитися,- казали про нас.

- Тільки б читати навчили... Тоді б усього дізнався і навчився, - думав я.

Мені все ж пощастило. Батьки мої переїхали з села до міста Переяслава і мене віддали до гімназії"*.
* В. Г. Заболотний. Мої поради і побажання, Газета "Зірка", 1946, 30 серпня. Вернуться  в текст

Бачачи здібність у Володі до малювання, по закінченні гімназії вчителі радили йому здобути спеціальну художню освіту. Перемога Великої Жовтневої Соціалістичної революції дала все можливе для широкої діяльності радянських людей.

Багатолюдні аудиторії вузів заповнювались молоддю з заводів, шахт, фабрик та полів.

У 1922 році В. Г. Заболотний вступає до Київського архітектурного інституту, на базі якого та інституту пластичних мистецтв у 1924 році було організовано Київський державний художній інститут.

Це був період, коли формування стилю радянської архітектури відбувалося шляхом посилення шукань нових типів жилих та громадських споруд. Велику роль у цьому відігравали конкурси й дискусії , в яких брали участь архітектори, і які одночасно були ареною боротьби різних поглядів на шляхи розвитку радянської архітектури. Більшість архітекторів розуміла, що успіхи розвитку архітектури залежали від зростання економіки її культури країни, від успішного здійснення планів її індустріалізації, а разом з тим і від розвитку будівельної бази. Вони йшли шляхом сміливого новаторства, в основу якого лягли шукання нових архітектурних форм і структури споруд в залежності від їх соціального Призначення, раціонального застосування будівельних конструкцій та матеріалів, а також під нових принципів містобудівництва. В складному її повному суперечностей процесі творчих шукань поступово викристалізовувалося те нове, що сприяло розвитку радянської архітектури.

Київський архітектурний інститут був першим вищим учбовим закладом на Україні, де виховувались перші українські радянські архітектурні кадри. Колектив професорів та викладачів інституту, до складу якого увійшли, крім керівних спеціалістів в галузі архітектури (П. Ф. Альошин, О. М. Вербицький, В. М. Риков та їн.), також відомі вчені (В. А. Абремський, М. О. Даміловський та ін.), в учбовій і творчій роботі йшов по вірному шляху розвитку нової радянської науки та мистецтва.

Студенти інституту підтримували тісні творчі зв'язки з Всесоюзними художньо-технічними майстернями, створеними в Москві у 1920 році за ініціативою В. І. Леніна, в центрі уваги яких було виховання кадрів для соціалістичного будівництва. Вони з захопленням сприймали революційність нових творчих ідей.

У перші роки навчання в інституті у Володимира Гнатовича виявився темперамент справжнього творчого працівника і майбутнього педагога. Разом 3 студентами він бере активну участь у творчих дискусіях, обговореннях, конкурсах і, як член студентського комітету, організовує студентів на проведення обмірів та зарисовок кращих споруд Києва. Це давало змогу вивчати ті особливості архітектури, які відрізняли одну будову від іншої і виділяли серед них витвори високої архітектурної майстерності, і сприяло пошукам нових форм в архітектурі.

Оскільки в той час молодій радянській країні не вистачало висококваліфікованих архітекторів та будівельників, студенти часто були активними учасниками будівництва як виконавці робіт за своїми проектами. Роботи ці проводилися через Виробниче архітектурно-інженерне бюро, організоване асоціацією революційного мистецтва України, яке об'єднувало архітекторів та будівельників.

Характерним для проектів того часу була, насамперед, простота і економічність, лаконічність, суворість, що найбільш відповідало епосі. Погляди зодчих були спрямовані до архітектури фабрик і заводів. Відкидалися розкіш та оздоблення, характерні для буржуазної архітектури. Захоплення індустріальною архітектурою було типовою рисою і в творчості В. Г. Заболотного.

Наполегливість в оволодінні знаннями та в роботі поєднувались у архітектора з природним талантом. От тому навіть ті проекти, які розробляв він, навчаючись в інституті, виділялись серед робіт його товаришів. Проявом цього є перший самостійний проект пам'ятника В І Леніну, розроблений у 1925 році в творчій співдружності з архітектором Г. Ф. Мілінісом та скульптором І. П. Писаренком, проект кінофабрики, відзначений другою премією, та проект залізничних майстерень.

На формування майстерності студента Заболотного як архітектора великий вплив мав професор П. Ф. Альошин, майстерня якого у художньому інституті була найпопулярнішою серед студентів.

У 1926 році Володимир Гнатович спільно з іншими студентами групи П. Ф. Альошина брав участь у міжнародному конкурсі на кращий проект Палацу праці в Ростові-на-Дону, а у 1928 році у співавторстві з П. Ф. Альошиним та архітектором П. Г. Юрченком розробив проект споруди Палацу Уряду УРСР в Харкові. Обидва проекти відзначені п'ятою премією. Для них характерним є відхід від старих форм в архітектурі та пошук нових, що набули в ті часи великої популярності.

В архітектурі Палацу праці В. Г. Заболотний прагнув відбити ті риси, які найбільш відповідали новій епосі - простоту, лаконічність, строгість. Не випали з поля зору й функціональні особливості споруди, піклування про людину. В проекті багато уваги приділено планіровці приміщень, розумно розв'язані об'єми та пропорції елементів, що робить споруду зручною й красивою. Все це потім стало характерним для всієї творчості зодчого.

Конкурсний проект Палацу праці у Ростові-на-Дону:
а - фасад, б - план першого поверху.

У червні 1928 року Володимир Гнатович на "відмінно" захистив дипломний проект профілакторію на 500 ліжок. Майстерність дипломанта виявилася в умілому розміщенні комплексу профілакторію серед мальовничої місцевості київських околиць. Цей проект звертав на себе увагу детальною розробкою елементів споруд, лаконічністю форм та чіткістю функціональної організації приміщень.

Після закінчення інституту перед молодим архітектором розгорнулося широке поле творчої діяльності. Йшли роки перших п'ятирічок, роки великого розмаху будівельних робіт. Споруджувались заводи, клуби, театри, жилі будинки.

У цей період архітектори все частіше звертаються до критичного аналізу ідейного і творчого змісту існуючих архітектурних об'єднань з метою відмести все те, що заважало радянській архітектурі рухатись вперед.

Історична постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року "Про перебудову літературно-художніх організацій" поклала край розброду в діяльності творчих працівників, відкрила шлях до їх об'єднання в єдину Спілку радянських архітекторів.

На основі критичного освоєння архітектурної спадщини і народного зодчества архітектори почали шукати нові форми, більш вдумливо вирішували важливі соціальні і функціональні питання розвитку архітектури. Вивчення спадщини минулого позитивно відбилось на творчості архітекторів, підвищило загальну культуру проектувальників, і, навпаки, некритичне використання спадщини призводило до стилізації і еклектики, заважало розробці нових прогресивних рішень. У 1937 році І Всеукраїнський та І Всесоюзний з'їзди радянських архітекторів піддали гострій критиці сліпе наслідування стилей минулого.

В таких складних умовах почалася трудова діяльність майбутнього зодчого. По закінченні інституту його призначають асистентом на кафедрі архітектурного проектування. Одночасно він працює в Управлінні Південно-Західної залізниці. Під керівництвом архітектора О. М. Вербицького група архітекторів, куди входив В. Г. Заболотний, розробляє робочі креслення Київського залізничного вокзалу. Це мало великий вплив на формування майстерності молодого зодчого. Творчій праці Володимира Гнатовича сприяла новизна тематики багатьох споруд і перспективність дальшого розвитку міст і селищ. Стимулом у творчих шуканнях було проведення численних архітектурних конкурсів та обговорень проектів на творчих дискусіях і в пресі.

Звичайно, майстерність зодчого народжувалась не відразу, а після багатьох років шукань, в процесі наполегливої праці. В. Г. Заболотний бере активну участь у конкурсі на створення типового проекту сільського клубу-кіно з залом вмістимістю до І000 чоловік (1930 рік), а в 1933 році розробляє проект будинку облспоживспілкп у Вінниці та ряд інших. В архітектурі цих споруд знайдено нові форми, проте в деякій мірі підбито риси формалізму, які втілюються у нагромадженні об'ємів, що є і в проекті клубу, та сухості і важких формах фасадів - у проекті будинку облспоживспілки.

У 1932 р. за проектом В. Г. Заболотного побудовано Палац культури металургійного заводу ім. Дзержинського в Кам'янську (нині Дніпродзержинськ). Зовнішній вигляд споруди відповідає її функціональному призначенню, планіровочному та конструктивному рішенню. Для фасаду характерна складна композиція сполучення простих, різних за розміром і протяжністю геометричних об'ємів з горизонтальними смугами вікон.

Виростали нові, перебудовувалися старі міста і робітничі селища. В ті роки грандіозного розмаху набирало містобудування. Створення обличчя соціалістичного міста було почесною справою архітекторів.

Як ніколи на порядок денний стало питання доцільного розташування в межах міста промислових підприємств, поступової ліквідації протилежності між його центром і околицями, пошуків нових форм розселення трудящих, визначення черговості будівництва, інженерного обладнання та благоустрою населених пунктів. У найбільших містах Радянського Союзу були засновані спеціальні організації, які опрацьовували проекти нових міст. У Києві такою організацією був філіал проектного інституту "Діпроміст", організованого у Харкові, старшим архітектором, а згодом головним архітектором якого став В. Г. Заболотний. За чотири роки (1929-1933) під його керівництвом народжуються плани реконструкції Черкас, Кременчука, Комінтернівська, Дніпродзержинська та інших міст. Їх проекти планіровки та реконструкції, складені в результаті попередніх досліджень, повинні були стати основою планомірної забудови, благоустрою та дальшого розвитку. Володимир Гнатович з захопленням працював над створенням нового генерального плану Кривого Рога - - одного з найбільших індустріальних центрів України.

Проведені ще до розробки проекту спеціальні дослідження та підготовлена на їх основі доповідь "Питання районної планіровки Криворіжжя в зв'язку з планіровкою та містобудівними завданнями м. Кривого Рога" мали велике значення для розвитку міста. Ця робота схвалена комісією Народного Комісаріату комунального господарства УРСР.

Проект адміністративного центру Кривого Рога.
За цим проектом було побудовано два жилих квартали. Додані до нього схеми, графіки, профілі, розрізи, таблиці свідчили про серйозний підхід архітектора до поставленого перед ним завдання. На основі точних підрахунків були вирішені всі пов'язані з планіровкою міста питання: організація внутрішньоміського і залізничного транспорту розміщення заводських територій, жилих кварталів, адміністративного центру, зелених масивів. Відчувалося, що проект виконав митець вільно і легко комбінуючий об'єми. Місце і значимість кожної споруди диктувались природою, оточенням, технічними та економічними умовами будівництва.

Працюючи в галузі містобудування, В. Г. Заболотний бачив будівлю не як відокремлену, залежну тільки від самої себе одиницю, а як складову частину комплексу, кварталу, ансамблю. І це необхідне для кожного архітектора почуття залежності окремого від загального в проектах автора стає одним з найважливіших.

Великий обсяг робіт по проектуванню типових жилих будинків, учбових та медичних закладів, клубів та інших споруд вимагав організації, особливо у великих містах, проектних контор й майстерень, які очолювали б досвідчені архітектори. Великий творчий колектив архітекторів Києва об'єднувала проектна організація Цивільпроектбуд, створена у 1933 році. Головним інженером її призначають В. Г. Заболотного.

Перенесення столиці України до Києва поклало відповідальність на архітекторів міста в цілому і Цивільпроектбуду зокрема. В творчій праці Володимир Гнатович мінімальними конструктивними засобами прагнув знайти той єдино вірний шлях, на якому можна було досягти максимальної архітектурно-художньої виразності.

Шукання справжнього образу можна бачити і в проекті комплексу Польського педагогічного інституту на 1000 студентів з гуртожитком при ньому на 600 чоловік, будівництво якого розпочалося в 1935 році на розі вулиць Павлівської та Обсерваторної за проектом архітекторів О. Г. Недопаки, Б. О. Ведернікова та В. Н. Дюміна під керівництвом В. Г. Заболотного. Головний вхід триповерхового учбового корпусу підкреслював своєрідний класичний портик, до якого вели широкі пандуси. Перед спорудою була поставлена скульптура. Гуртожиток запроектовано у вигляді дво-, чотириповерхових корпусів з наріжним засклінням та горизонтальними тягами балконів на фасадах, розташованих торцями в бік Павлівської вулиці.

Після перенесення столиці Радянської України до Києва був оголошений конкурс на краще архітектурно-художнє рішення Урядової площі з будинками ЦК КП(б)У і Раднаркому УРСР. До конкурсу були залучені кращі фахівці Москви (брати О. О. і В. О. Весніни), Харкова (бригади професора А. Г. Молокіна, архітекторів В. К. Троценка, Я. А. Штейнберга) та Києва (бригада архітекторів, до складу якої ввійшли В. Г. Заболотний, П. Г. Юрченко та В. М. Онащенко).
Конкурсний проект Урядової площі в Києві.
Для Урядової площі було визначено місце, звідки відкривається велична панорама задніпровських просторів. В протилежність іншим авторам бригада архітекторів, у якій брав участь Володимир Гнатович, запропонувала максимально використати мальовничі береги Дніпра і визнала за доцільне відмовитися від замикання загальної площі в цій чистині. В проектах цих авторів виявилося вміння поєднати все краще, що було створене митцями минулого, з урахуванням вимог радянської архітектури.

Таке рішення Урядової площі було покладено і в основу конкурсного проекту другого туру. Проект В. Г. Заболотного, П. Г. Юрченка, О. Г. Недопаки, Н. Б. Чмутіної та О. І. Яцевича, виконаний в стриманих, творчо перероблених класичних формах, позбавлених гігантоманії, що було характерним для багатьох будинків громадського призначення того часу. В ньому вирішені питання організації руху. З обох боків площі вишикувались величезні урядові споруди. Їх фасади прикрашали скульптури, барельєфи. По осі площі, над Дніпром, розміщувалась скульптура В. І. Леніна.

Поряд з розробкою проектів споруд громадського призначення В. Г. Заболотний у 1935-1937 роках працює над створенням проектів жилих багатоповерхових будинків. "Архитектуре жилья, - писав Володимир Гнатович, необходимо уделить несравненно больше внимания, чтобы она не представляла собой использование на разные лады трафаретных образцов и схем"*.
* В. Г. Заболотный. Планы и замыслы. Газета "Правда Украины", 1941, 29 апреля. Вернуться  в текст

Звертає на себе увагу чотириповерховий 40-квартирний жилий будинок на вулиці Героїв Революції в Києві, споруджений за проектом Володимира Гнатовича для працівників Академії наук УРСР. В ньому передбачено наскрізне провітрювання квартир, хороші пропорції кімнат, добре обладнані кухні. Майже всі квартири мають лоджії та балкони. Архітектура тісно пов'язана з планіровочним і конструктивним рішенням. Хоча фасад будинку прикрашає невелика кількість декоративних оздоблень, в цілому архітектура позбавлена надмірностей.

Жилий будинок на вул. Героїв Революції № 15 у Києві:
а - загальний вигляд; б - план другого поверху.

Протягом творчої діяльності В. Г. Заболотний не забував і про економічний ефект від виконаної роботи. З цієї точки зору він рекомендував переглянути питання про знесення будинку колишніх присутніх місць та створення на його місці Урядової площі. На думку архітектора, це було економічно недоцільним. Тому з групою архітекторів архітектурно-планіровочного управління він розробив позаконкурсний проект реконструкції колишніх присутніх місць в готель. Зіставивши розміри запроектованої площі з площами великих міст світу, він довів правильність свого рішення.

Конкурсний проект будинку ЦК КП(б)У та ЦК ЛКСМУ на Урядовій площі в Києві:
а - фасад; б - план другого поверху.

Поряд з творчою працею В. Г. Заболотний багато часу віддавав педагогічній діяльності. В перші роки викладацької роботи він читає теоретичний курс у Київському художньому та інженерно-будівельному інститутах, а потім цілком переходить на керівництво архітектурним проектуванням. Талановитий зодчий вчив вихованців понад усе любити Обрану професію і творити для народу. Часто залучав студентів до роботи над так званими реальними, здійснюваними в натурі об'єктами, які Проектував. Прикладом такої співдружності майстра з групою талановитих студентів Київського інженерно-будівельного інституту є проект реконструкції Піонерського парку в Києві.

Кінотеатр у Піонерського парку в Києві.
У проекті реконструкції було передбачено біля 40 об'єктів, основна частіша яких здійснена в 1936-1937 роках. Найбільшу увагу привертає до себе кінотеатр, побудований за проектом студентів архітектурного факультету В. Г. Беренштейна і В. М. Белякова під керівництвом В. Г. Заболотного. Завдяки розташуванню на пагорбі, його добре видно з вулиці Кірова. Головний фасад споруди прикрашає панно із смальти, виконане з великою майстерністю ленінградським художником В. О. Фроловим. Легкі дерев'яні прибудови з бокових фасадів добре поєднуються з зеленими насадженнями парку.

Вершиною творчості Володимира Гнатовича є будинок Верховної Ради УРСР. У 1936 році був оголошений закритий конкурс на складання проекту споруди Верховної Ради УРСР. Це була пора повного розквіту сил і таланту зодчого. Проте він ніколи так не хвилювався, як в той день, коли йому доручили розробку проекту.

Завдання було складним. Наявність з одного боку багатоповерхового будинку Ради Міністрів УРСР, а з другого - невисокого колишнього Маріїнського палацу, складний рельєф, соковита зелень - все це вимагало від архітектора вміння спроектувати споруду так, щоб вона не виривалась з загального оточення, а збагатила архітектуру міста-красеня. Задум автора створити найкращі умови для тих, хто буде тут працювати, відчувається як в об'ємах та композиції будинку, так і в розміщенні приміщень та художньому їх оформленні.

Будинок Верховної Ради УРСР в Києві: а - загальний вигляд; 6 - генплан.

Після урядового перегляду проект В. Г. Заболотного був прийнятий для дальшої розробки та здійснення в натурі*.
* В розробці робочих креслень проекту брали участь архітектори Н. Б. Чмутіна, П. Ф. Красицький, Г. І. Граужіс, А. Ф. Кіріндас, Є. М. Сарнавський, В. Г. Левицька та інженер Ю. І. Каннабіх. Вернуться  в текст

Триповерховий, прямокутний в плані, будинок вирішений єдиним, досить великим об'ємом. Скляний купол, колонада, невисокий стилобат, глухі парапети, що огороджують плоский дах, надають своєрідної краси.

Головний фасад, урочистий, спокійний, без зайвих декоративних елементів, з двома боковими плоскими ризолітами і шестиколонним портиком, розчленований на три частини. Виразно виявлені підходи до трьох дверей головного входу. Боковий фасад з боку вулиці Кірова не дисонує з більш урочистим і парадним головним входом. Не менш парадно, але більш інтимно вирішений фасад з боку Першотравневого саду у вигляді невеликого зручного для під'їзду курдонера. Завдяки вдалим формам та застосуванню світлої теразитової штукатурки й світло-сірого кованого турчинського граніту споруда чітко виділяється на фоні оточуючої зелені.

Гармонійність архітектурних форм відчувається і у вирішенні інтер'єрів. Чітке виявлення схеми конструктивних рішень створювало сприятливі умови для їх оформлення. Висока якість штукатурки, різні види природного і штучного мармуру, цінні породи дерева, нікельований метал, мідь, бронза, інкрустації, кольорове високоякісне скло, різьба по дереву та гіпсу, що в значній мірі відбиває українські мотиви, високоякісне пофарбування - ось та палітра, яку з великим художнім смаком застосував Володимир Гнатович в оформленні внутрішніх приміщень.

План 2-го поверху до добудови. Сесійний зал будинку Верховної Ради УРСР.

Все, аж до дверної ручки, авторові було доручено виконати за власними проектами і тим створити єдиний характер і стиль як усередині, так і ззовні споруди. За спеціальними малюнками і проектами виготовлялись люстри, меблі, розписувались плафони та ін.

Центром об'ємної композиції будинку є сесійний зал на 1300 місць, розташований на другому поверсі. Він перекритий освітлювальним плафоном і скляним куполом, який забезпечує приміщення природним світлом. З великим смаком зроблена кришталева люстра в залі засідань, що за своєю композицією в плані нагадує соняшник, мотив якого часто зустрічається в українському народному декоративному мистецтві.

Головний вестибюль будинку Верховної Ради УРСР. Фойє третього поверху будинку Верховної Ради УРСР.

Трибуни на підвищеній частині підлоги, партер з секторіальною системою розміщення місць, ложі та інші об'єми, що тяжіють до центра залу, свідчать про логічне вирішення питання розподілу відвідувачів і забезпечують відмінну видимість з усіх місць.

Суворий і простий за формами вестибюль головного входу урочистими сходами безпосередньо зв'язаний з світлими парадними кулуарами другого поверху. В інтер'єрі вестибюля і головного фойє автор проекту вміло використав класичний художній прийом органічного поєднання архітектури й монументального живопису. Мальовничий плафон над вестибюлем і сходами (робота ленінградських майстрів В. С. і Б. В. Щербаковых) об'єднує їх і завершує центральний об'єм.

Ліпні деталі з гіпсу в будинку Верховної Ради УРСР.
Надзвичайно сильне враження справляє фойє третього поверху у вигляді колонади з стелею, що об'єднує бокові сходи. Воно розбите поперечними архітравами на невеликі плафони з люстрами.

Щедра обдарованість, великий художній смак та винахідливість автора забезпечили творчий успіх і поставили будинок Верховної Ради УРСР в ряди кращих споруд Радянського Союзу. В 1941 році за цю споруду В. Г. Заболотний був удостоєний Державної премії першого ступеню.

Навчати інших і разом з тим вчитися самому, не зупинятися на досягнутому, а безперервно збагачуватись знаннями - ось те, що було характерним в діяльності зодчого і сприяло його творчим успіхам.

При спорудженні будинку Верховної Ради УРСР Володимир Гнатович завжди вислуховував зауваження робітників-будівельників, і якщо критику вважав вірною, тут же вносив зміни в креслення.

Одночасно з плідною творчою та викладацькою роботою починається велика громадська та наукова діяльність В. Г. Заболотного. Він одним з перших вступив до Спілки радянських архітекторів України, його виступи з критичними зауваженнями і пропозиціями при творчих обговореннях, на звітно-творчих виставках архітекторів Києва, на пленумах та з'їздах Спілки мали величезне значення в історії розвитку радянської архітектури. В 1937 році на І з'їзді радянських архітекторів України Володимира Гнатовича обирають делегатом І Всесоюзного з'їзду радянських архітекторів. У 1938-1939 роках як член Ради АН УРСР по вивченню продуктивних сил України він складає стандартні схеми малих гідроелектричних станцій, розробляє їх архітектурно-будівельну частину. Ця робота була представлена на Всесоюзну сільськогосподарську виставку. За багаторічну педагогічну роботу в Київському інженерно-будівельному та художньому інститутах 6 травня 1940 року рішенням Вищої атестаційної комісії В. Г. Заболотному присуджено високе звання професора, а через рік обрано членом-кореспондентом Академії архітектури СРСР.

У передвоєнні роки Володимир Гнатович працює головним архітектором Києва. Під його керівництвом проводиться робота по реконструкції 70 міських кварталів. На чергу дня поставлені питання інженерного обладнання міста, спорудження моста, який повинен був з'єднати правий берег Дніпра з Трухановим островом та інші. На жаль, Велика Вітчизняна війна затримала впровадження в життя планів, намічених архітектурною громадськістю міста.

***

На Заході гриміли запеклі бої. Армії потрібен був міцний тил. За дорученням партії та уряду Володимир Гнатович разом з вченими та спеціалістами Академії наук УРСР продовжує роботу в Уфі Башкирської АРСР. Тут концентрувалась могутня промисловість, тому не одна тисяча людей тимчасово переселялася сюди, щоб самовідданою працею служити Батьківщині. Однією з актуальних була проблема забезпечення житлом евакуйованих.

Масове будівництво робітничих селищ потребувало великої кількості гостродефіцитних матеріалів. Розраховувати можна було лише на місцеві матеріали. Таким мав бути гіпс.

Залучивши до будівництва спеціалістів, В. Г. Заболотний розробляє, спеціальну дослідну установку для виготовлення високоміцного будівельного матеріалу - демпферного гіпсу - і на його основі одержує збірні конструктивні елементи двоповерхових жилих будинків. А через деякий час експертна комісія Академії наук УРСР затвердила конструкцію будинку для масового будівництва і до кінця 1943 року з гіпсових блоків побудували більше 2 мільйонів квадратних метрів жилої площі. Це був перший вклад у перемогу над ворогом. Капітальні жилі будинки й зараз і прикрашають ті місця своєю архітектурою. У 1943 році "За большую плодотворную деятельность в деле мобилизации природных богатств и в области социально-культурного строительства Башкирии"*.
* Указ Президиума Верховного Совета Башкирской АССР от 28/VI 1943 г. Газета Красная Башкирия", 1943, 2 июля. Вернуться  в текст
Президія Верховної Ради Башкирської АРСР нагородила В. Г. Заболотного Почесною грамотою.

Наприкінці 1941 року відновлюється робота інститутів суспільних наук Академії наук УРСР, евакуйованих в Уфу. З того часу по 1944 рік В. Г. Заболотний очолює відділ образотворчого мистецтва Науково-дослідного інституту народної творчості і мистецтва. В цей час з-під його пера виходить "Українська архітектура" (характеристика пам'ятників, дерев'яної і кам'яної архітектури), що входила у нариси "Історія української культури", "Київ" та інші. Одночасно він збирає матеріали по дерев'яній архітектурі Башкирії.

В цей час Володимир Гнатович, як і в передвоєнні роки, зустрічається з видатними діячами української науки, культури та мистецтва - О. П. Довженком, Ф. Є. Козицьким, О. О. Богомольцем, Ф. П. Бєлянкіним та іншими - і разом з ними віддає всі сили для захисту Батьківщини від фашизму. Коли в районі Сталінграда тривали запеклі бої, зодчий-патріот писав: "...Досягнення архітекторів України - реконструйовані міста та села перетворені на попелища і руїни. В палацах культури німці зробили конюшні, сади вирубано, замість дерев у них бовваніють шибениці. Але недовго вже будуть скаженіти на нашій землі німецькі звірі. Наближається день священної розплати з гітлерівцями за їх злочинства. Україна буде звільнена. І наше більшовицьке архітектурне мистецтво на очищеній землі воскресить це сторицею. Вічна і безсмертна титанічна сила творчого духу народу нашого"*.
* В. Г. Заболотний. Творчість і руїни. Газета "Комуніст", 1942, 25 жовтня. Вернуться  в текст

У лютому 1942 року В. Г. Заболотного обирають членом Оргкомітету по організації відбудовних робіт, одночасно він очолює секцію будівництва і будівельних матеріалів Комітету допомоги по відбудові зруйнованого господарства України при Академії наук УРСР. В підготовленій ним доповідній записці Радянському уряду вказувалось на необхідність проведення підготовчих заходів по відбудові рідного краю. За його ініціативою на основі аналізу характерних руйнувань населених пунктів розробляється детальний план відбудови міст і сіл України. Для населення республіки Володимир Гнатович створює нові типи жилих будинків з місцевих матеріалів, які задовольняють усім сучасним технічним та санітарно-гігієнічним вимогам. Роки перебування зодчого в Уфі не пропали марно: збагатилася наукова ерудиція, розвинулося уміння вирішувати наукові проблеми великих масштабів. Те, що було зроблено ним для Батьківщини, вливалось у загальносуспільну працю радянського народу, яка привела до розгрому фашистських загарбників,

Перемога радянського народу над гітлерівською Німеччиною поставила перед радянськими архітекторами величезні завдання. Треба було відродити міста і села нашої країни. Зразу ж після визволення перших районів України від гітлерівців В. Г. Заболотний в складі спеціальної комісії виїжджає туди для фіксації розмірів руйнувань, що завдали фашисти.

Ось і рідний Київ... У руїнах Хрещатик, згорів будинок Верховної Ради УРСР, перетворені на попелища цілі квартали. Тут знову виявляється великий організаторський талант зодчого. Бажання творити, працювати, зробити столицю ще кращою пробуджували в нього нові сили. І Володимир Гнатович приступає до її відбудови.

Одним з перших завдань Володимира Гнатовича було відновлення будинку Верховної Ради УРСР. Матеріалів попередніх проектів майже не збереглося, тому довелося починати все спочатку. Потрібно було не тільки відновити споруду, але й розширити її. При цьому добудова повинна була органічно ув'язуватись з старою спорудою і становити одне ціле. Багато сил віддав автор, щоб подолати ці труднощі. В результаті реконструкції з боку парку був прибудований напівциркульний корпус, який органічно доповнював відновлену архітектуру передвоєнної споруди і добре вписувався в парк. Підняття на один метр дещо заниженого купола значно поліпшило її виразність.

Змінилось і внутрішнє оздоблення приміщень: па пілонах залу менше ліпних елементів, що сприяє чіткішому сприйманню конструкції; відсутність пілонів у кулуарах третього поверху значно розширило площу приміщень, а це дало змогу краще організовувати виставки в дні сесій Верховної Ради УРСР.

1944 року на Україні організували філіал Академії архітектури СРСР, який у 1945 році перетворили на Академію архітектури УРСР, її президентом обрали В. Г. Заболотного. В найкоротший строк були створені науково-дослідні інститути, лабораторії, полігон дослідного будівництва, укомплектовані кадри наукових працівників. Під керівництвом видатних майстрів архітектури та будівництва, дійсних членів АА УРСР В. Г. Заболотного, П. Ф, Альошина, О. І. Неровецького, О. В. Власова, С. В. Безсонова, М. Г. Лисенка та О. М. Вербицького вони розв'язували складні будівельні проблеми. За ініціативою В. Г. Заболотного у 1945 році розгорнув роботу інститут аспірантури АА УРСР, який згодом став кузнею по підготовці молодих висококваліфікованих кадрів. Минуло небагато часу, і Академія стала центром архітектурної думки на Україні.

Крім науково-дослідної роботи, в архітектурній майстерні Академії архітектури УРСР складалися проекти найважливіших об'єктів.

Нагромадженням руїн на той час був Хрещатик. Підготовчі роботи по відбудові повністю зруйнованої гітлерівцями вулиці та прилеглої до неї території розпочались зразу ж після звільнення столиці. Оголошений у 1944 році конкурс на проект забудови Хрещатика, в якому взяли участь кращі архітектори Радянського Союзу, дав величезну кількість пропозицій для розв'язання містобудівних завдань.

Володимир Гнатович виступав з статтями, в яких підкреслював, що забудова Хрещатика повинна відповідати рельєфу місцевості. Мальовничі схили, що оточують вулицю, слід прикрасити монументальними спорудами з чергуванням малих архітектурних форм. Невід'ємною частиною забудови повинні стати зелені насадження. "Хрещатик не повинен мати характер суворо офіційний, за винятком таких місць, як, наприклад, майбутній майдан у районі міськради, площа Калініна. Однак, ці майдани повинні мати характер, так би мовити, демократичний"*.
* В. Г. Заболотний. Відбудова Киева - всенародна справа. Газета "Київська правда", 1945, 2 серпня. Вернуться  в текст
Ці думки були покладені в основу конкурсного проекту планіровки та забудови Хрещатика, розробленого В. І. Заболотним та Г. Ф. Мілінісом за участю архітекторів В. І. Назаренка, Н. Б. Чмутіної, П. Г. Юрченка та скульптора І. П. Кавалерідзе.

Поряд з роботою по планіровці міста В. Г. Заболотний разом з архітектором В. І. Лазаренком працює над проектом житла для колгоспників зруйнованих сіл України.

Пошуки застосування місцевих матеріалів у будівництві привели архітекторів у перші післявоєнні роки до розробки архітектурних та конструктивних елементів з кераміки. В 1945 році був оголошений конкурс на розробку проекту "Застосування кераміки в облицюванні фасаду жилого будинку і у вестибюлі громадського будинку". За оригінальне вирішення поставленого завдання проект В. Г. Заболотного та В. І. Лазаренка був відзначений премією. Пізніше ці пропозиції вдосконалювались, що привело до широкого впровадження матеріалу в масове будівництво на сучасному етапі. Відродження промислових районів республіки вимагало створення будинків, які можна було б споруджувати в найкоротші строки. У 1948 році Володимир Гнатович бере участь у конкурсі по проектуванню індустріально-збірних малоповерхових жилих будинків для Донбасу. Він розробляє серію одно- та двоповерхових жилих блокованих будинків, основні конструкції яких складалися з пінобетонних брусків, що мали однакові розміри в перетині. Тут автор прагне досягти найбілішої виразності архітектури, можливості широкої трансформації секцій, виготовлених індустріальним методом. Це була цінна пропозиція по розробці індустріального будівництва жител.

Проект індустріально-збірного жилого будинку для Донбасу:
а - загальний вигляд (макет); б - план.

Пізніше під керівництвом Володимира Гнатовича розроблені конструкції збірних жилих будинків із застосуванням теплих бетонів, а також шлакобетонних блоків для безлісих районів республіки. Масове спорудження таких одноквартирних будинків (автори проекту В. Г. Заболотний, Я. А. Штейнберг, Г. І. Граужіс і М. М. Агуф), розпочате за ініціативою Володимира Гнатовича у 1949 році в робітничому селищі "Будівельник" на Дніпропетровщині, вперше в практиці будівництва України проводилось потоко-розчленованим методом, при якому значно скоротилися строки будівництва та знизилась його вартість.

Завдання, які ставились перед радянським народом, викликало саме життя. Наукові працівники Академії архітектури під керівництвом Володимира Гнатовича визначили теоретичні передумови переходу на передові методи організації архітектурного проектування і виробничо-будівельного процесу, що відповідало радянському плановому господарству. Як голова Комітету сприяння будівництву гідроелектростанцій і зрошувальних каналів, створеного при Академії архітектури УРСР, В. І. Заболотний націлює науковців на розробку проектів монументальних споруд Південно-Українського каналу та проектів планіровки і забутті агроміст в районі зрошувальних земель, благоустрою їх центрів та окремих споруд, які відзначалися новими рисами в порівнянні з існуючими селами.

Працюючи на посаді президента Академії архітектури УРСР, В. Г. Заболотний з науковими та організаційними пропозиціями виступає на сесіях Академії архітектури УРСР та Академії архітектури СРСР, на партійних конференціях, в пресі, багато часу віддає науковому керівництву аспірантами.

За досягнуті успіхи в науковій роботі керованого ним колективу, великий особистий вклад в організацію наукових досягнень та підготовку молодих наукових кадрів у 1950 році Володимира Гнатовича обрано дійсним членом Академії архітектури СРСР.

Великий досвід роботи над проектами масового житла, спорудження селищ за типовими проектами з застосуванням потоко-розчленованого методу будівництва приводять Володимира Гнатовича до думки про впровадження комплексного будівництва.

"В новому житловому будівництві, - пише він, - треба взяти курс на комплексну економічну забудову жилих кварталів з перевагою багатоповерхових споруд, використанням найраціональніших типових проектів. Цей принцип дозволить здійснити забудову за єдиним композиційним задумом і сприятиме створенню цілого архітектурного ансамблю. Така забудова економічно вигідніша, вона в найкоротші строки формує архітектуру окремих районів міста"*.
* В. Г. Заболотний. Архітектура жилих будинків. Газета "Радянське мистецтво", 1953, 1 липня. Вернуться  в текст

У 1953 році В. Г. Заболотному присуджено вчену ступінь доктора архітектури.

Та ніколи не зупинявся він на досягнутому. Разом з архітектором М. Г. Гречиною розробляє один з варіантів проекту генерального плану Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР. З скульпторами М. К. Вронським та О. П. Олійником створює проект пам'ятника Богдану Хмельницькому у Переяслав-Хмельницького та інші.

Конкурсний проект тріумфальної арки на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією.
Перспектива.
У 1954 році на ознаменування 300-річчя возз'єднання України з Росією, яке урочисто відзначалося народами всього Радянського Союзу, ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР прийняли рішення про спорудження двох величних пам'ятників - монумента у Переяслав-Хмельницькому і тріумфальної арки в Києві. З цією метою були оголошені Всесоюзні конкурси на ці споруди, в яких взяли участь архітектори, скульптори та інженери багатьох республік Радянського Союзу.

Володимир Гнатович організовує творчу групу молодих аспірантів (В. С. Георгієва, В. І. Єжов, В. І. Зарецький, В. В. Савченко, В. К. Скугарев, Н. Л. Гаркуша, І. А. Коломієць, І. Г. Першудчев) і приступає до розробки проектів.

Спорудження тріумфальної арки передбачалось на ділянці магістралі від моста ім. Патона до Новонаводницької вулиці. Завдання учасникам конкурсу полягало в тому, щоб використати рельєф і засобами архітектури в синтезі з монументальним мистецтвом підсилити красу місцевості.

Група В. Г. Заболотного проявила новаторство та винахідливість і знайшла оригінальний вихід з тієї відносної незручності, яка виникла при розміщенні арки в долині з боку від моста. Форма арки проста, споруда вільна від архаїки. Легкий пішохідний міст з'єднував її з прилеглими схилами гір, одночасно доповнював ансамбль мостів, прокладених через Дніпро. В орнаментації арки широко використані національні українські і російські архітектурні мотиви. Проект приваблював новизною і був відзначений першою премією.

Ще в 1951 році на пленумі Спілки архітекторів Володимир Гнатович з обуренням виступав проти відродження архаїзмів в архітектурі, надмірного перенасичення різними деталями окремих приміщень споруд, прощ фасадництва і закликав боротися з прикрашенням як певним проявом формалізму, далеким і чужим радянській архітектурі. "Національна форма нових архітектурних творів не може розвиватися шляхом сліпого копіювання архітектурних зразків минулих епох і чисто декоративного копіювання орнаменту і деталей... Українська радянська архітектура повинна зростати і розвиватися на базі нової будівельної техніки, зважаючи на природні і географічні умови, а також культурно-етнографічні умови побуту і життя українського народу"*.
* В. Г. Заболотний. Архітектура жилих будинків, Газета "Радянське мистецтво", 1953, 1 липня. Вернуться  в текст

У 1952 1955 роках архітектори В. Д. Єлізаров, М. Г. Гречина та Н. Б. Чмутіна під керівництвом Володимира Гнатовича розробляють конкурсний проект реконструкції та забудови площі Ленінського комсомолу. Цим проектом були визначені об'єкти першої черги забудови - адміністративний корпус Укоопспілки, готель "Дніпро" та будинок інстатутів суспільних наук Академії наук УРСР з збереженням існуючої забудови та рельєфу місцевості. При цьому важливим питанням було не тільки створення красивих архітектурних ансамблів, а й розв'язання транспортної проблеми, економічної забудови.

Адміністративний будинок Укоопспілки, проект якого розробили архітектори В. Г. Заболотний, М. Г. Гречина, Н. Б. Чмутіна, Я. Л. Красний та інженер П. С, Пожарський, був один з перших на Україні, при спорудженні якого експериментувалось застосування для стін великих цегляних блоків та збірних залізобетонних конструкцій. Основним засобом виразності простого об'єму служить чіткий ритм вікон і простінків.

Будинок Укоопспілки на Хрещатику в Києві:
а - загальний вигляд; б - план другого поверху.

Доцільне використання місцевих сировинних ресурсів, збірних залізобетонних конструкцій та великих цегляних блоків, які пізніше почали широко впроваджувати в масове житлове будівництво,- ще один приклад новаторського підходу до проектування та будівництва.

Ще в перші післявоєнні роки у Володимира Гнатовича народилася думка про створення історії українського мистецтва. "Создать большую советскую украинскую архитектуру,- писав він,- немыслимо без полного творческого содружества архитектуры, скульптуры, живописи и передовой строительной техники. Изучение мировой архитектуры убеждает нас в этом"*.
* В. Г. Заболотний. О лице нашей архитектуры. Газета "Правда Украины", 1946, 21 августа. Вернуться  в текст

У 1956 році, очолюючи відділ історії українського мистецтва при Академії будівництва і архітектури УРСР, створеної на базі Академії архітектури УРСР, весь досвід та знання зодчий віддає створенню шеститомної "Історії українського мистецтва". Під його керівництвом великий колектив мистецтвознавців розгорнув величезну роботу по добору матеріалів, складанню і виданню програми з історії українського мистецтва. В "Нарисах історії українського мистецтва", виданих за загальною редакцією Володимира Гнатовича, вперше висвітлюється історія українського мистецтва в нерозривному зв'язку з культурою інших країн і народів.

У цей період В. Г, Заболотний активний громадський діяч. Як члена Українського комітету захисту миру його обирають на Всесоюзну конференцію прихильників миру. Його промови сповнені прагнення боротись за збереження миру в усьому світі. Він був постійним членом Комітету по Державних преміях. Користуючись заслуженим авторитетом трудящих столиці України, Володимир Гнатович кілька разів обирався депутатом Київської міської Ради і депутатом Верховної Ради УРСР. До останніх років свого життя В. Г. Заболотний проводив велику педагогічну роботу і очолював архітектурну майстерню в Київському художньому інституті. Працездатність зодчого, любов до мистецтва та всього нового передавалася студентам, Він завжди палав бажанням створити новий стиль, який прийшов би на зміну старому. В його роботі не було дрібниць. Володимир Гнатович навчав студентів проектувати гак, "...Щоб кожна деталь мала точне припасування, як кажуть укладалася впритирку. Наші проекти повинні бути такими точними як і проекти літакобудування. Тому в справі проектування поспішність недопустима. Доти, доки не будуть розроблені рисунки до найдрібніших дталей, до будівництва братися не можна"*.
* В. Г. Заболотний. Відбудова Києва - всенародна справа. Газета "Київська правда" 1945, 2 серпня. Вернуться  в текст

Партія і уряд, високо оцінивши діяльність академіка В. Г. Заболотного, нагородили його двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і кількома медалями.

Над Трубежем. Олія. 1961 рік.
Володимир Гнатович був не тільки відомим архітектором, педагогом і громадським діячем, а й художником-живописцем, великим знавцем народного мистецтва, досконалим майстром різьби по дереву і металу. Він створив серію малюнків, акварелей та творів, написаних олійними фарбами. Всі вони свідчать про великий художній смак і глибоке відчуття краси, притаманне митцеві. Найбільш цікаві з них: "Софія Київська", "Будинок батьків", "Над Трубежем" та інші.

З серпня 1962 року на 65 році життя Володимира Гнатовича не стало. Похований він на Байковому кладовищі у Києві, де встановлено величний пам'ятник, зроблений за проектом архітекторів А. Ф. Ігнащенка, Р. П. Юхтовського та скульпторів Ф. А. Коцюбинського і О. А. Кузнецова. На увіковічення пам'яті академіка В. Г. Заболотного рішенням уряду на його батьківщині в Переяслав-Хмельницькому створений меморіальний музей та названа вулиця його ім'ям.

Життя вірного сина соціалістичної Вітчизни нерозривно зв'язане з розвитком архітектурної науки на Україні, її культурою і мистецтвом.

Перелік творчих праць В. Г. Заболотного

1925 рік. Конкурсний проект пам'ятника В. І. Леніну на площі III Інтернаціоналу в Києві. Друга премія. Співавтори Г. Ф. Мілініс та скульптор І. П. Писаренко.
1926 рік. Конкурсний проект Палацу праці в Ростові-на-Дону. П'ята премія. Співавтори П. Г. Юрченко, Г. Ф. Мілініс, О. М. Смик, під керівництвом професора П. Ф. Альошина.
1926-1926 роки. Проект залізничних майстерень.
Конкурсний проект кінофабрики. Друга премія.
1928 рік. Конкурсний проект палацу Уряду УРСР в Харкові. П'ята премія. Співавтор II Г. Юрченко, під керівництвом професора П. Ф. Альошина.
1928 рік. Дипломний проект Профілакторію на 500 ліжок в садибі "Кинь грусть" біля Києва.
1928 рік. Конкурсний проект жилого масиву "Луч" для Харкова. П'ята премія. Співавтор II. Г. Юрченко.
1930 рік. Конкурсний проект сільського клубу-кіно на 1000 чоловік.
1932 рік. Палац культури металургійного заводу ім. Дзержинського у Дніпродзержинську. Здійснено,
1933 рік. Будинок Облспоживспілки у Вінниці. Здійснено.
1930-1933 роки. Плани реконструкції міст Черкаси, Кременчука, Комінтернівська, Дніпродзержинська та ін. Група архітекторів "Діпроміста" під керівництвом В. Г. Заболотного.
1934 рік. Генеральний план та проект адміністративного центру Кривого Рога.
1934 рік. Конкурсний проект планіровкн Урядової площі та ескізні проекти будівель ЦК КП(б)У і Раднаркому в Києві. Перший тур. Співавтори П. Г. Юрченко, В. М. Онащенко.
1934-1935 роки. Проект Польського педагогічного інституту на 1000 студентів з гуртожитком при ньому на 600 чоловік в Києві. Частково здійснено. Співавтори архітектори О. Г. Недопака, Б. О. Ведерніков, В. Н. Дюмін.
Проект кінотеатру на вулиці Шота Руставелі в Києві.
1935 рік. Конкурсний проект планіровкн Урядової площі в Києві. Другий тур. Співавтори П. Г. Юрченко, Н. Б. Чмутіна, О. Г. Недопака, О. І. Яневич.
Конкурсні проекти будинків ЦК КП(б)У та Раднаркому на Урядовій площі в Києві. Другий тур. Співавтори П. Г. Юрченко, Н. Б. Чмутіна, О. Г. Недопака, О. І. Яцевич.
1936 рік. Чотириповерховий 40-квартирний жилий будинок по вулиці Героїв Революції в Києві. Здійснено.
1936 рік. Проект реконструкції Піонерського парку у Києві. Група студентів Київського будівельного інституту під керівництвом В. Г. Заболотного. Здійснено.
1936-1937 роки. Шестиповерховий жилий будинок на вулиці Червоноармійській в Києві. Здійснено.
Жилі будинки для водників на вулицях Волошській та Туровській в Києві. Здійсниш.
Технічний павільйон (аеропавільйон) в Парку піонерів і жовтенят в Києві. Архітектор К. С. Фельдман під керівництвом В. Г. Заболотного. Здійснено.
Агробіологічний павільйон в Парку піонерів і жовтенят в Києві. Архітектор Г. І. Говденко під керівництвом В. Г. Заболотного. Здійснено.
Ляльковий театр в Парку піонерів і жовтенят в Києві. Архітектор В. М. Беляков під керівництвом В. Г. Заболотного. Здійснено.
Військовий павільйон з тиром в Парку піонерів і жовтенят в Києві. Архітектор Б. О. Сигал під керівництвом В. Г. Заболотного.
Кінотеатр в Парку піонерів і жовтенят у Києві. Архітектори В. Г. Беренштейн, В. М. Беляков під керівництвом В. Г. Заболотного. Здійснено.
1936-1939 роки. Будинок Верховної Ради УРСР в Києві. Здійснено.
1938 рік. Позаконкурсний проект готелю на 500 міст в Києві (реконструкція колишнього будинку присутніх місць). Співавтори Г. О. Миронович, Н. Б. Чмутіна, Г. І. Граужіс, В. М. Беляков.
1939-1940 роки. Проект клубу для колгоспників.
1942-1943 роки. Жилі будинки з демпферного гіпсу у місті Стерлітамаку (біля Уфи), Здійснено.
1943 рік. Проекти жилих будинків для колгоспників України з місцевих матеріалів.
1944 рік. Проект перебудови села Карань Переяслав-Хмельницького району.
1944 рік. Конкурсний проект планіровкн та забудови Хрещатика в Києві. Співавтори архітектори Г. Ф. Мілініс, П. Г. Юрченко, Н. Б. Чмутіпа, скульптор І. П. Кавалерідзе за участю архітектора В. І. Лазаренка.
1945 рік. Конкурсний проект "Застосування кераміки в облицюванні фасаду жилого будинку і у вестибюлі громадського будинку". Перша премія. Співавтор В. І. Лазаренко.
1945-1947 роки. Проект реконструкції та добудови будинку Верховної Ради УРСР. Здійснено.
1946 рік. Проекти жилих будинків для колгоспників. Співавтор архітектор В. І. Лазаренко. Здійснено.
1948 рік. Конкурсний проект індустріально-збірних будинків для Донбасу.
1949-1950 роки. Проект генерального плану Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР. Перший варіант. Співавтор М. Г. Гречина.
1949-1950 роки. Жилі будинки в селищі "Будівельник" в Дніпропетровську. Співавтори Я. А. Штейнберг, Г. І. Граужіс, М. М. Агуф. Здійснено.
Проект агроміста на Черкащині. Група співробітників Академії архітектури УРСР під керівництвом В. Г. Заболотного.
1950 рік. Проект пам'ятника Богдану Хмельницькому в Переяслав-Хмельницькому. Співавтори скульптори М. К. Вронський, О. П. Олійник.
1952 рік. Конкурсний проект станції метро "Київська" для Москви. Співавтори Д. Н. Яблонський, Н. Б. Чмутіна.
1952-1955 роки. Конкурсний проект реконструкції забудови площі Ленінського комсомолу в Києві. Співавтори В. Д. Єлізаров, М. Г. Гречина, Н. Б. Чмутіна.
1954 рік. Конкурсний проект тріумфальної арки на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією. Перша премія. Співавтори В. С. Георгієва, В. І. Єжов, В. І. Зарецький, В. В. Савченко, В. К. Скугарев, Н. Л. Гаркуша, І. А. Коломієць, І. Г. Першудчев.
Конкурсний проект монумента в Переяслав-Хмельницькому на відзначення 300-річчя возз'єднання України з Росією. Перша премія. Співавтори архітектори В. С Георгієва, В. І. Єжов, В. І. Зарецький, В. В. Савченко, В. К. Скугарев, скульптори Н. Л. Гаркуша, І. Л. Коломієць, І. Г. Першудчев.
1955 рік. Проект готелю "Дніпро" в Києві. Перший варіант. Співавтори архітектори В. Д. Єлізаров, Н. Б. Чмутіна, Я. Л. Красний, конструктор Д. І. Осовищев.
1955-1957 роки. Будинок Укоопспілки в Києві. Співавтори М. Г. Гречина, Н. Б. Чмутіна, Я. Л. Красний, інженер Г. С. Пожарський. Здійснено.

К началу страницы