Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Віктор Чепелик
Український архітектурний модерн

ВІД РЕДАКТОРА

Як зазначено у передньому слові упорядника - Зої Василівни Мойсеєнко-Чепелик, дружини автора, - в основі книги лежить незавершений рукопис задуманої В. В. Чепеликом монографії про УАМ, студіюванню якого він присвятив майже усе наукове життя. Ця обставина - незавершеність - вимагала з мого боку як редактора рукопису застосування певних одноманітних принципів його обробки. Вважаю за необхідне звернути увагу на ці принципи.

Монографію складають окремі наукові есе, в яких висвітлюється той чи інший бік УАМ, що поєднані однією магістральною ідеєю, - подати цілісний аналіз, який мав охопити явище УАМ у різних аспектах (соціальному, теоретичному, художньому, морфологічному і т. ін.). З огляду на те, що переважна більшість матеріалів була оприлюднена автором за життя у різних періодичних виданнях {див. список наукових публікацій), рукописи статей, що стали основою цієї книги, певною мірою дублювалися у вступних та заключних розділах. Це було продиктовано об'єктивними обставинами окремої публікації. Частково вказану "ваду" було усунено упорядником, частково - мною. Ґрунтом для редагування та набору слугував машинопис з правками автора. Оскільки цей машинопис складався з різних статей різних років написання і видання, задля більш повної впевненості в тому, що текст В. В. відповідав його авторській волі, було здійснене зіставлення опублікованих матеріалів з рукописом. Так, виявилося, що у низці випадків опублікований журнальний текст відрізняється від авторського машинопису не лише за редакторськими ознаками, але і фактологічно: додано нові імена, згадано нові об'єкти тощо. Ці зміни, певно, були внесені В. В. на стадії коректурного прогляду гранок і, зрозуміло, у первісний рукопис не потрапили. Усі виявлені розбіжності було в тексті книги враховано і внесено.

Певні різночитання спостерігаються у згадуванні авторів та їх творів. Було здійснено перевірку та "уніфікацію" всіх ініціалів та прізвищ осіб, які згадуються В. В.: всюди, де це було можливо, відновлено Другий ініціал. Звірено і поточнено роки життя цих осіб. Так само всюди було узгоджено між собою назви згадуваних автором об'єктів, їх датування, адреси розташування в різних місцях України, як і - назви самих цих місць. Під суворий контроль потрапив бібліографічний апарат - більшість згадуваних публікацій перевірено de viso, посилання уніфіковано за чинним ГОСТ 7.1-84 "Библиографическое описание документа". У цій справі я спирався на такі видання (зрозуміло, окрім загальних енциклопедичних та довідникових): Мистецтво України: Біографічний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. - К., 1997; Словник художників України / Редкол.: М. П. Бажан (відп. ред.), В. А. Афанасьев, П. О. Білецький та ін. - К., 1973; Тимофієнко В. І. Енциклопедія архітектурної спадщини України: Тематичний словник багатотомного видання. - К., 1995; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть: Біографічний довідник. - К., 1999; Янко М. П. Топонімічний словник України: Словник-довід-ник.-К., 1998.

Але головний момент редагування торкався передовсім мовної стилістики В. В. Багата експресивно-стилістична поетика його писемної мови примусила враховувати усі тонкощі навіть в розбіжностях. Тут я дотримувався принципу: складність тексту міститься в його смислі, а не в його словах, і потрібно за змогою усунути випадкові, випадкові, не передбачені автором складнощі читання. Якось В. В. скаржився, що журнальні редактори безжалісно витравлюють з його рукописів незвичні мовні звороти, прагнучи всіляко налаштувати індивідуальність тексту на невідомо ким визначений загальний кшталт "мовної культури". Пам'ятаючи це, я намагався якомога коректніше підійти до тексту, який, дійсно, має всі риси письменницької особистості професора Чепелика.

Певна неуважність спостерігалася у використанні автором понять "український архітектурний стиль" (УАС) і "український архітектурний модерн" (УАМ) як іноді тотожніх, іноді - різних. Було прийнято таке: там, де йдеться про українську архітектуру в перебігу модерну, неокласики, необароко (УАНБ) і т. ін, застосовувати поняття УАС; там, де йдеться саме про модерн в межах УАС - застосовувати поняття УАМ.

До ряду місць я насмілився дати коментар, який тією чи іншою мірою уточнює, доповнює або додатково пояснює думку В. В. Усі такі підсторінкові примітки позначені "Ред." Хочу сподіватися, всі вказані втручання в авторський текст були йому на користь.

Користуючись нагодою, маю висловити подяку С. К. Кілессо, О. В. Юрковій та Ю. Л. Мосенкісу за цінні консультації та щиру допомогу.

А. Пучков,
канд. архітектури,
учень В. В. Чепелика.

 

ПОДВИЖНИЦТВО

Справжню людину від будь-якої іншої істоти відрізняє духовність. Це полягає в її творчості, яка притаманна тільки людині, і міра такого поклику відмінна. В переважної більшості людей це просто уподобання. Де у кого - захоплення, і воно короткотривале. У інших більш тривале. Вони, скажімо, терпляче "монтують" в пляшці з дрібних часточок мініатюрний храм. При тім усвідомлюючи, що він ніколи не буде втіленим в життя. Отож, все це, як мовиться, твориться "для душі" або за релігійним "зразком". Та є люди - особистості, для яких подвижницька творчість стає життєвою потребою, метою їх життя, покликаного високою ідеєю. Таке стає громадським, професійним, національним, покладеним на себе самого. Для завершення такого самообов'язку ці благородні люди натужно працюють в свій позаробочий час роками, а то й десятиліттями.

Саме такою спрямовано завзятою людиною-творцем був все своє свідоме життя професор Віктор Васильович Чепелик, і мета його творчого подвижництва була гуманно-практичною, націлена на вітлення доробку людям, Батьківщині.

Віктор Васильович був вищою мірою доброчинною людиною з притаманним йому гумором. Таких людей в Україні здавна звуть добродіями. Тобто, тими, хто діє на добро щоденно без будь-якої афектації. Так, що навіть не псі колеги знали всю безмерність його самозаповітно-творчоіо доробку. Весь огром цього, ніби "употаємненого" доробку уявити було незбагненно. Майже за півстоліття науково-педагогічної і керівної роботи в архітектурному деканаті Київського інженерно-будівельного інституту добродій Віктор зростив кілька поколінь архітекторів. Тим дивовижнішою є масштабність його доробку. А ним було утвердження об'єктивної цінності і довершеності архітектурного стилю українського модерну, стилю, який не вигадується на догоду комусь і у кожного народу на його землі формується неповторним, оскільки обумовлений об'єктивними природно-кліматичними чинниками, відмінними для кожного краю.

Досконало знаючому світове зодчество і пекучі проблеми своєї землі, Віктору Васильовичу було прикро від того, що наші студенти і навіть знані зодчі знали про парфенони, ерехтейони, пантеони і не відали свого українського зодчества - з його розмаїттям по землях України: Поділлю, Волині, Покуттю, Буковині, Галичині, Закарпаттю, Сіверщині, Таврії, Наддніпрянщині, Побужжю... Не замислювалися над тим, що Україна є географічним центром-осередком Європи, позначеним міжнародним знаком. Не відчували гідності від визнання світом нашої споконвічної приналежності до родини народів середземноморської культури. А отже наша країна протягом численних віків "засіялася" спорудами та їх ансамблями тих же різноликих архітектурних стилів, які і вся Європа, зокрема ошатно-розкішного бароко. З останньої третини минулого і початку минаючого століття в нашому краї "зарясніли" оригінальні споруди і ансамблі самобутнього стилю українського модерну, які привернули увагу і закордонних митців з архітектури. Цей народно-органічний стиль набув поширення і на землях поза Україною, де масово проживали етнічні українці-поселенці. Передовісм, на Кубані, заселеній нащадками запорозьких козаків. В ті часи стиль українського модерну став окрасою не лише житлових будинків, а й громадських і навіть промислових споруд.

Але реакційна щодо національної творчості царська влада Росії чинила опір їй. А за тоталітаризму, після 1917 року, влада відверто перетнула цей творчий рух. І під вигаданим гаслом "буржуазного націоналізму" навіть масово руйнувала капітально змуровані споруди, зведені в художньо оригінальних формах українського модерну. Або так їх "реконструювала", щоб від цього стилю не лишилося і сліду. Тому Віктор Васильович, ще змолоду відчувши трагічність втрат цих неоціненних національних цінностей, пройнявся благородною метою увічнити ці унікальні витвори зодчества, а втраченим або спотвореним - "воскресити" їх первісний образ. При тім, не лише в рідному Києві, і не тільки фіксацією фотографуванням чи замальовками. То була тяжка і понад складна робота, яка, до того ж, таїла в собі політичний ризик. Таке я відчув свого часу і на собі, прагнучи викладати в інституті курс архітектури українською мовою.

Послідовний подвижник поставленої мети, Віктор Васильович не припиняв громадсько-професійну справу. Він об'їздив, а то й пішки "проміряв" всю обшир України і поза нею, де були колись зведені споруди в стилі українського модерну і де збереглися хоча б їх руїни. Це я знаю особисто, бо й сам розшукував такі споруди "для добродія Віктора", перебуваючи у відрядженнях по колишньому Союзу.

Тільки окремі архітектори відчули на собі, яка це каторжно важка роботи - так звані "архітектурні обміри". В дійсності ж, - ювілірно-точна фіксація всіх найдрібніших складових образу споруди-памятки. При тім, без спеціальних риштувань, необхідних технічних засобів і навіть без помічників. 1, затим, це треба було зафіксувати на малюнках і креслениках. Ще важче це здійснити, науково дослідивши, на вже втрачених спорудах. З цією метою йому доводилося здійснювати копітку дослідницьку роботу по архівних установах не лише України.

Отак Віктором Васильовичем були науково досліджені і всіляко опрацьовані практично всі споруди і ансамблі в стилі українського модерну, і вже на науково-об'єктивній основі створені достеменні кресленики і малюнки цих витворів. Рисувальником же він був чудовим.

Не забути потрясаюче враження присутніх на виставці творчих доробок Віктора Васильовича в залі Київського інженерно-будівельного інституту в 1967 та 1997 роках. Здавалося неймовірним, що створено однією людиною в позаробочий час.

Але це було тільки те, що сприймалося очима. Водночас до цих графічних документів ним було опрацьовано і науково-текстове обґрунтування. Без будь-якого перебільшення є всі підстави стверджувати, що цій творчо-подвижницькій діяльності Віктора Васильовича немає міри для оцінення і здивування. Як і - неймовірності щодо цілеспрямованості, бо за таку творчість ще донедавна не заробляли ступенів докторів наук чи академіків, як за чужерідне "епосі інтернаціоналізму".

Створене Віктором Васильовичем є не тільки пізнавальним, художньо-споглядальним (хоч і цього вже досить), а й практично цінним, бо має практичне майбутнє. Зокрема, на основі цих документованих матеріалів є реальна можливість відтворювати втрачені споруди в стилі українського модерну. Отак, як за малюнками Тараса Шевченка відтворили в Полтаві будинок-садибу славетного українського поета Івана Котляревського, в селі В'юнищах на Переяславщині - церкву, меморіальну садибу з будиночком, де мешкав Тарас Шевченко, у Києві на однойменному провулку.

Щодо використання названої роботи В. В. Чепелика, то воно вже практично започатковано. До розробленої нами і затвердженої 1999 року Урядом України перспективної програми відтворення втрачених цінних пам'яток внесено і творчий доробок Віктора Чепелика: відтворені ним форми будинку водолікарні в Миргороді за проектом Опанаса Сластіона внесено до урядової програми. Він буде відтворений за цими розробками, і знов оригінальна споруда стане окрасою колишнього козацько-полкового міста. Отак відбудеться перегук двох видатних діячів української культури. А затим постануть з руїн по Україні і поза нею інші художньо виразні споруди цього стилю. Вони стануть своєрідними пам'ятниками славному синові України, її подвижнику, який не хизувався своїми почуттями до неї, а творив в імя її та великого майбутнього. Справі прислужиться і це видання частини результату його творчої діяльності.

Олесь Силин,
заслужений архітектор Україна
заслужений працівник культури України,
член Комісії та наукової Ради з відтворення ним 'яток при Президентові України,
головний експерт Всеукраїнського Фонду,
відтворення видатних пам 'яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара.

К началу страницы
Зміст    Від редактора