Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Віктор Чепелик
Український архітектурний модерн

ПІСЛЯМОВА

Формування УАМ з початку XX століття мало не поступовий, рівномірно зростаючий характер, а було вибуховим, інтуїтивним, позначеним як об'єктивними, так і індивідуальними рисами та тенденціями. До об'єктивних проявів можна віднести розвиток традицій української архітектури - народної насамперед, а також професійної, зокрема барокової, впливи якої, починаючи з 1910 р., також були помітними і навіть зростаючими.

Сильні впливи походили також від європейського модерну, а також від раціоналізму кінця XIX - початку XX ст. і були позначені зростаючим усвідомленням важливої ролі функції, революціонізуючим прогресом конструктивних рішень і новітніх конструкцій. З другого боку, вони діставали доповнення сильними симпатіями до декоративності, а відтак - і певною звичкою до еклектичності архітектурної форми, яка тяжіла майже над всією архітектурою другої половини XIX ст. Індивідуалістичні вияви були притаманні творчості багатьох зодчих з більш-менш виявленим творчим обличчям, що пов'язується передовсім з іменами В. Г. Кричевського, О. Г. Сластіона, І. І. Левинсь-кого та О. О. Лушпинського, С. П. Тимошенка, Д. М. Дяченка, В. К. Троценка та інших, котрі на свій розсуд обирали, розвивали й застосовували архітектурні форми, які вважали найбільш прийнятними за конкретних умов свого регіону, згідно з своїм розумінням тогочасних задач.

Значні розбіжності у цих пошуках визначалися в дискусіях, що здійснювалися у зв'язку з конкурсами чи побудовою конкретних об'єктів. Серед них варто відзначити активізацію архітектурної думки 1903-1905 pp. під час проектування та побудови Полтавського губернського земства, 1908-1910 pp., коли влаштовувалися конкурси на побудову Українського театру у Львові, 1911-1913 pp. під час конкурсів на будинок Харківського художнього училища, 1912-1914 pp., а також 1927-1929 pp., коли тривало обговорення проблеми ставлення до українського бароко, нарешні, 1935-1941 pp. - під час розробки методу "соціалістичного реалізму". Отже, усі перелічені прояви і стадії форму-нання вплинули на вироблення композиційних і морфологічних особливостей УАМ. У цьому процесі значення функції, тогочасних конструкцій, вирішення внутрішнього простору, загальної об'ємної композиції, а також таких її елементів, як дах, стіна, вікно і двері, портал, колона, деталі з мулюрами та декором, варті уваги в наш час.

Питання форми, яке завжди посідає найголовніше місце у витворенні стилю, зокрема в УАМ, за радянських часів зводилося лише до критики або безапеляційного засудження трапеційних вікон та дверей і до картання авторів за культивування певних народних традицій, які, найчастіше, трактувалися як суцільно негативні явища, затруєні хуторянством, національною обмеженістю, а нерідко ще більш гострими визначеннями, за якими здіймалися страшні примари політичних звинувачень. Тому архітектурна морфологія УАМ не була вивчена і лишилася в дійсності невідомою ні історикам і теоретикам, ні архітекторам-проектувальникам, навіть тим, хто був зацікавлений у цих питаннях. А серед них були такі, хто займався відбудовчими роботами в повоєнний час, зокрема - представники київської архітектурної школи 1945-1955 pp. (А. В. Добропольський, М. В. Холостенко, В. Д. Єлізаров, О. І. Малиновський, А. М Милецький, А. Я. Косенко, В. Є. Ладний, Б. І. Приймак, Є. О. Маринченко, С. П. Тутученко, М. С Коломієць та ін.) або Івано-Франківської архітектурної школи 1960-1990 pp. (В. С. Лукомський, Л. Л. Лукомська, Б. В. Мартин, Я. Дяків та ін.). Вони іпернулись до виявлення національних особливостей в архітектурі навіть тоді, колі усі інші від них відсахнулися - у Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі, Києві і навіть Львові.

Впливи функції на вироблення особливостей УАМ були досить значними, насамперед тому, що це визначалося потребами тогочасного життя, яке не було значною мірою таким, як в минулому. Якщо село, де зберігалося досить багато традиційно народного, виробленого минулими віками, дістало зрушення і у своєму виробництві, і в соціальній структурі, і у світогляді, то в місті активно здійснювався наступ технічного прогресу з його новими умовами і засобами, з майже нетрадиційними формами організації праці, з запровадженням нових технічних досягнень і нових форм будівництва. Тут переважання в забудові прибуткових багатоквартирних житлових будинків, виявлення соціально значимих громадських споруд, таких як школи або торговельні споруди, інженерні і промислові об'єкти із застосуванням поряд з традиційними матеріалами (каменем, цеглою, деревом) металу і залізобетону зіграло свою революційну роль і забезпечило добрий зв'язок з сучасністю. Про це нагадували наші теоретики, починаючи з О. Г. Сластіона, які закликали звертатись до сучасності і до її досягнень у новітній архітектурній творчості. Через десять років ще сильніше на цьому наголосять у газеті "Рада", підкреслюючи нагальну необхідність уникати "всілякої археології" і працювати по-сучасному. Останнє добре усвідомлювала значна кількість архітекторів, які здійснювали творчі пошуки, реалізуючи ці веління часу в міру свого розуміння. Подібні ж заклики пролунали і 1927-1929 pp. з уст таких фахівців, як Є. В. Холостенко, П. Г. Юрченко, але вони мали уже екстремістичний політично-звинувачувальний характер відповідно до антигуманних тенденцій тієї доби. Такі саме заклики мали місце і в 1930-ті pp.

Отже, прагнення митців міцніше пов'язати УАМ з новітніми тенденціями в архітектурі тривало протягом усього шляху його розвитку. Це завжди створювало певне творче напруження - певне протистояння між новаторами і традиціоністами, тому композиційні форми вироблялись як під впливом традицій, так і під впливом сучасності. Останнє наклало особливий відбиток на їх створення, не дозволяючи пошукам скочуватись в болото архаїки і не пацати у прірву екстрімістичного нігілізму. Цей розвиток - між двома протилежними тенденціями - був немов плаванням між Сциллою і Харибдою. Обмежений час і несприятливі громадсько-політичні обставини не могли не накласти свою печать на досконалість і завершеність і архітектурних форм, і композиційних рішень.

Справа не лише у тих сотнях будинків у селах та містах, які своїми формами, красою образів утверджували творчий дух рідного люду, піднімали його свідомість, а і в тому, що завдяки цим діям витворився свій рідний і новітній український архітектурних стиль - УАМ, - який повинен був входити до явищ європейського модерну поряд з англійським, бельгійським, французьким, німецьким, чеським, польським, латвійським, фінським, російським модерном, посідаючи своє, не менш почесне і важливе місце. Бо в ньому витворилася своя виразна морфологічна система, що охопила значну кількість соціально значущих типів будинків (жител, шкіл, лікарень, музеїв, адміністративних кам'яниць, виставкових павільйонів, меморіальних споруд, церков, малих архітектурних об'єктів, навіть меблів), завдяки осягненню можливостей, що були закладені в сучасних конструкціях, вироблених тектонічних чи декоративних прийомах, котрі виявилися в рішенні внутрішнього простору і зовнішніх об'ємах - стінах, дахах, дверях та вікнах, колонах й балюстрадах. Це відбилося у прикрасах, втілених у дереві, кераміці, залізобетоні, металі, н особливій і своєрідній кольористиці, сильветності, в яскравій і вражаючій образності, у всьому тому, що становить сутність стилю, який виявив дух народу і дух часу, стилю щиронародного, сучасного, такого, що був співзвучним пошукам, які було розгорнуто в інших країнах світу, і в той саме час - глибоко самобутнього.

Внесок в цю справу полтавців є надзвичайним, неоціненним. Завдяки великій групі патріотів-ентузіастів, таких як О. Г. Сластіон, В. Г. Кричевський, С. І. Васильківський, Є. Н. Сердюк, К. В. Мощенко, М. А. Дмитрієв, В. С. Горленко, М. О. Макаренко, склався феномен полтавського осередку творення УАМ, в якому розробляли питання теорії рідного стилю (згадайте принципи О. Г. Сластіона), реалізували значну кількість проектів, збудували низку видатних творів архітектури, провели важливі для становлення стилю дискусії 1903-1905, 1912-1913 pp., зв'язали найміцніщими узами досягнення народного мистецтва і професійної архітектури, організували архітектурні конкурси (1903, 1909, 1912, 1916 рр.), продемонстрували свої здобутки па мистецьких виставках у Полтаві (1903, 1906, 1909, 1913 pp.) та в інших містах - у Києві, Харкові, Петербурзі, Москві та ін. Полтавці видрукували ряд публікацій у виданнях Полтавської ученої архівної комісії, в журналах "Рідний край", "Киевская старина", "Сніп" та ін. Вони саме спромоглися впровадити вивчення національних особливостей у мистецтві та архітектурі в Миргородському керамічному училищі, Полтавській художній школі, виховали плеяду майстрів архітектури і народної творчості. Вони змогли залучити до праці чи співпраці у своєму регіоні низку архітекторів, художників, скульпторів з інших міст: І. С. Кузнецова (з Москви), С. І. Васильківського, В. Г. Кричевського, К. М. Жукова, С. П. Тимошенка (з Харкова), І. А. Кальбуса, Г. К. Лукомського, Д. М. Дяченка (з Петербурга), В. М. Щербаківського (з Києва), К. В. Мощенка (зі Львова) та ін. Все це свідчить - на Полтавщині на початку XX ст. не лише витворився один з найважливіших осередків формування УАС, але й склався важливий центр формування УАМ на чолі з О. Г. Сластіоном, який вплинув на витворення і поширення цього стилю в Харкові (куди переїдуть працювати О. І. Ширшов, Є. Н. Сердюк), в Києві (В. Г. Кричевський). Полтавський центр вплине і на становлення петербурзького центру ("Громада"), з яким матиме найтісніші зв'язки. Навіть на Львів він також вплине, хоча останній був в набагато ліпших суспільних умовах, ніж Полтава, бо саме він став своєрідним взірцем і прикладом, що притягував пильну увагу усіх фахівців-патріотів в Україні. Тоді саме митці Полтавщини спробували утворити перше в Центральній Україні художнє об'єднання (1903 р.) під керівництвом О. Г. Сластіона, же за своїми пориваннями сприяло майбутньому витворенню мистецьких організацій: "Громади" при ПИГИ в Петербурзі (1910 p.), Українського художньо-архітектурного відділу Харківського літературно-художнього гуртка (1912 р.), Товариства українських архітекторів у Києві (1918 р.) на чолі з Д. М. Дяченком.

Процес творення УАМ не залишився без продовження після Жовтневої революції, хоча - з відомих причин - втратив темп, активність, знітився під тоталітарним вітровієм, спростився, знизив художній рівень, збіднився митцями. Але ж ми не можемо не згадати ряд шкіл, які у 1920-ті pp. були зведені в селах Ковалівці, Кам'яних Потоках, Кратовому хуторі. Помітними залишались клуби в Полтаві, що біля вокзалу та біля монастиря. Найбільшої відомості дістав клуб залізничників, збудований у Крюкові поблизу Кременчука за проектом Ф. М. Мазуленка. Його образ відзначено помітним, хоча й не позбавленим долі ектектичності, пошуком. На жаль, він не досягає рівня ліпших творів УАМ попередньої доби. Уже з кінця 1920-х pp. умови для розвитку УАС значно погіршились, почалася критика цього стилю з боку авангардистів, звинувачення набули політичного характеру. 1933 р. відійшов у вічність художник О. Г. Сластіон, митців, здатних узяти на себе роль керівників і організаторів, не знайшлося, тому навіть після 1935 p., коли начебто зявилися заклики до розвитку національних традицій у межах "соціалістичного реалізму" па Полтавщині, не було архітектора, котрий би був здатний розвивати цей напрямок в будівництві.

Тим значнішим стає внесок митців передреволюційного п'ятнадцятиріччя, коли полтавський осередок став одним з п'яти центрів формування УАМ (поряд з харківським, київським, львівським та петербурзьким), і цим своїм історичним подвигом навічно увійшов в історію української архітектури і мистецтва XX ст., бо став своєрідним художнім уособленням спроби культурного відродження нашого стражденного народу.

***

Не хочеться закінчувати післямову до цієї роботи на песимістичній ноті, трохи притаманній В. В. Чепелику, бо в наш час намітилися певні зрушення в пошуках своєрідності архітектури, про що свідчать деякі замовники, які просять розробити проекти житлових будинків в українському стилі, а це симптоматично. Крім того, в програмних положеннях діяльності Української академії архітектури наголошено на необхідності теоретичних і практичних пошуків національної своєрідності сучасної архітектури України. Є надія, що матеріали, подані в цій книзі, будуть корисними для подальших пошуків сучасних митців.

3. В. МОЙСЕЄНКО-ЧЕПЕЛИК

К началу страницы
Зміст    Композиція і морфологія    До уточнення термінологічної проблеми