Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Віктор Чепелик
Український архітектурний модерн

ПЕТЕРБУРЗЬКА ГРОМАДА ЕНТУЗІАСТІВ УКРАЇНСЬКОГО АРХІТЕКТУРНОГО СТИЛЮ

Ця "Громада" відігравала значну роль у розвитку УАМ в Україні. Петербурзький інститут цивільних інженерів (ПИГИ) ще наприкінці XIX ст. став чудовим постачальником будівельників та архітекторів для України. Педагогічний феномен цього вузу забезпечив високий і багатосторонній ґатунок підготовки вихованців, що визначило можливість їх роботи у різних галузях проектування і будівництва. Вони були особливо сприйнятливі до усього нового у конструктивних рішеннях, у розробці і введенні в практику металевих або залізобетонних конструкцій, у впровадженні сантехнічних та електротехнічних новинок. Володіючи добрим знанням класичної архітектурної спадщини, цивільні інженери, що пройшли вишкіл стильового плюралізму кінця XIX ст., відзначалися особливою чутливістю до регіональних та національних особливостей зодчества тих місць, де їм доводилося працювати.

За цих умов вихідці з Південно-Західного краю, котрих було немало у стінах ПИГИ, приходять до розуміння тих цінностей, які були нагромаджені за тисячоліття розвитку українським народом - піснетворцем, музикантом, художником і зодчим. Це стає все більш очевидним з початком XX ст. Тоді кожний рік відкривав очі професіоналів на архітектурну скарбницю народного стилю - сліпуче засяяли на сонці білостінні хати, могутніми силуетами встали храми, штурмуючи небо багатоступеневими об'ємами, що сформувалися дивними за конструктивно-функціональною доцільністю найтоншими дерев'яними Гранчастими оболонками, котрі одягали - подібно до лайкової рукавички - фантастично напливаючі один на інший внутрішні простори. Ці простори сягали у висоту до 40 м і, завдяки цілій системі високопрофесійних хитромудростей, створювали ілюзію опанування ще більшою висотою.

Це була лише частина тієї terra incognita, котра звалася українською архітектурою, а передбачалося ще відкрити українське бароко з його вражаючим світом ордерно-стінової тектоніки, пишної пластики та бурхливої орнаментики. Особливо посилилось зацікавлення петербурзьких студентів - наших земляків - після того, як декотрі з них під час практики побували 1903-1907 pp. на будівництві будинку Полтавського земства. Вражаюче відкриття нової національної архітектури, зроблене В. Г. Кричевським, захопило допитливих, талановитих і патріотично налаштованих студентів ПИГИ.

Революція 1905-1907 pp. з її надихаючими демократичними ідеалами підштовхнула їх на більш глибоке опанування народною спадщиною для створення самобутньої галузі сучасної архітектури. Це спрямування дістає вихід у створенні неформальної організації, котра їм самим здається більш ніж сміливою, а тому з 1905 р. спочатку існуючій нелегально. До неї увійшли майбутні відомі українські зодчі С. П. Тимошенко, М. О. Даміловський, О. І. Линник, а також Г. О. Іваненко, О. В. Кононенко, О. І. Литвиненко, Д. Т. Шантґай та інші.

Поступово почали з'ясовуватись обриси їх захоплень, збільшилась кількість ентузіастів. У квітні 1909 р. це самодіяльне об'єднання було офіційно зареєстроване в ректораті ПИГИ як гурток української архітектури
1 Див.: Институт гражданских инженеров Императора Николая I: Отчет об учебных занятиях в 1909-1910 учебном году - СПб, 1910. - С.23, 25; Студенти-українці в Петербурзі // Рада. - 1909. 28 квітня. - С. 3.Вернуться  в текст
"Громада"1

Були сформульовані його цілі та завдання, котрі можна звести до чотирьох пунктів: 1) вивчення народної творчості та національної архітектурної спадщини, особливо культових, житлових та господарських будинків, меблів та орнаментації; 2) виявлення пам'яток архітектури України і всіляка допомога в їх збереженні; 3) популяризація художніх здобутків рідного мистецтва завдяки влаштуванню спеціальних виставок, проведення обговорень та читання лекцій, розгортання публікацій у пресі; 4) запровадження українських архітектурних форм у сучасне проектування та будівництво. Програма ця була досить сміливою, навіть відважною, якщо врахувати, що у кружківців не було досвіду такої роботи, а викладацький склад ПИГИ, який зовсім не знав української архітектури, також допомігти не міг. Довелося покладатись лише на власний ентузіазм та молодечий запал.

У цьому починанні певну позитивну роль зіграв молодий мистецтвознавець К. В. Широцький (1886-1919). Спочатку у складі "Громади" було до десяти чоловік студентів (1909-1910 pp.), але 1913 р. ця кількість подвоюється2.
2 Див.: Рада. - 1912 -19 грудня. - С. 2; 1913. - 9 січня. - С 2.Вернуться  в текст
Серед членів гуртка були О. І. Литвиненко (1902-1911 pp.3),
3 В дужках вказуються роки навчання в ПИГИ.Вернуться  в текст
О. В. Кононенко (1902-1913 pp.), С. М. Сулін (1902-1913 pp.), В. Ф. Вінтерлє (1904-1915 pp.), І. А. Кальбус (1904-1914 pp.), А. Тиханов (1907-1915 pp.), О. О. Галієвський (1907-1914 pp.), Д. М. Дяченко (1908-1914 pp.), Ф. І. Шумов (1908-1917 pp.), Д. Я. Фідровський (1908-1915 pp.), П. Бондін (1908-1915), П. К. Крижановський (1910-1915 pp.), О. С. Денисю (1911-1916 pp.), С. I. Гладкий (1911-1916 pp.), Д. Г. Андрієвський (1912-1917 pp.), В. Ю. Сецінський (майбутній Січинський, 1912-1917 pp.) та ін. Це були різні за своїми творчими потенціями люди. З них найпомітнішими у студентські роки проекти створювали О. I. Литвиненко, С. М. Сулін, А. Тиханов, Ф. I. Шумов. їх роботи публікувалися в спеціальних альбомах ПИГИ поряд з роботами О. О. та В. О. Вєсніних, О. С. Нікольського, М. П. Сєвєрова, Л. А. Серка та ін., що стали у майбутньому визначними майстрами російської архітектури і дістали повне визнання громадськості4.
4 Див.: Институт гражданских инженеров Императора Николая I: Альбом проектов, исполненных студентами. - СПб, 1912.-Вып. 4; 1913. - Вып. 5; 1914. - Вып. 6. Вернуться  в текст
Важливо відзначити також, що у складі гуртка ентузіастів поряд з українцями був поляк С. И. Хмелевський, росіяни С М. Сулін, А. Тиханов, Ф. І. Шумов, латвієць І. А. Кальбус, голандець В. Ф. Вінтерлє, що свідчило про інтернаціональний склад гуртка, а відтак - про відсутність в ньому національної обмеженості.

Починаючи з 1910 р. робота гуртка особливо активізувалася, коли на чолі його став ініціативний студент Д. М. Дяченко. Він був головним організатором, натхненником, а нерідко і виконавцем задуманих справ. Щорічне натурне вивчення творів рідної архітектури захопило Д. М. Дяченка, С. М. Суліна, О. О. Галієвського, П. К. Крижановського, В. Ю. Січинського, які зафіксували понад сто пам'яток архітектури у різних регіонах України в малюнках, обмірах, світлинах. Із них безумовний інтерес мали малюнки будинку Г. П. Ґалаґана в Лебединцях, Покровського собору в Полтаві, Мгарського монастиря під Лубнами, низка обмірів хат і комор, що були виконані Д. М. Дяченком.

Будинок для приїжджих в Лебединцях
Інтер'єр світлиці малюнок архіт. Д. М. Дяченка.
Будинок для приїжджих в Лебединцях
Тераса малюнок архіт. Д. М. Дяченка.

Студентський проект народного будинку (клубу), 1912 р., архіт. Д. М. Дяченко.
Бічний фасади.
Проект сільського будинку (клубу), 1924 р., архіт. Д. М. Дяченко
Головний фасад.

З 1910 р. розпочалося проведення професійних зборів гуртківців із залученням мистецтвознавців - К. В. Широцького, Ю. І. Сецінського, академіка Ф. К. Волкова (Вовка). Самі гуртківці також виступають із повідомленнями: Д. М. Дяченко - про будинок Ґалаґана та Покров-ський собор, Д. Г. Андрієвський - про школу ім. I. П. Котляревського в Полтаві. Вони ж ризикнуть піднятись до рівня узагальнюючих робіт. Так, Д. М. Дяченко 1913 р. виступив з доповіддю на тему "Український архітектурний стиль" - спочатку в ПИГИ, а потім на загальних зборах Петербурзького українського товариства "Громада"5.
5 Див.: Ладиженко К. (Широцький К. В.) Петербурзька "Громада" // Рада. - 1913. - 13 березня. - С. 1.Вернуться  в текст

Роботи ентузіастів УАМ притягують увагу преси, про них пишуть К. В. Широцький (1909,1912,1913 pp.), О. М. Варяницин (1913 р.), П. Чайка (1913 р.), Д. М. Дяченко (1911, 1913, 1914 рр.), Д. Г. Андрієвський (1914 p.). Гуртківці звертаються до суспільства з проханням спорудити окремий виставковий павільйон України на Міжнародній виставці в Римі 1909 p., дбають про врятування будинку Ґалаґана, протестують проти неправомірного рішення Київської управи, яка доручила створення пам'ятника Т. Г. Шевченку пересічному італійському скульптору Шіортіно (1914 p.).

Видатним досягненням ентузіастів УАМ завдяки ініціативі Д. М. Дяченка стало влаштування Першої професійної виставки української архітектури у березні-квітні 1912 р. в стінах ПИГИ. На ній були показані взірці народного мистецтва, вишитих рушників і опишнянської кераміки, різьблених дерев'яних деталей та меблів. Там було експоновано малюнки і світлини пам'яток зодчества та видатних нових будинків УАС аж до власних курсових або конкурсних проектів, включаючи і такі, за якими уже здійснювалася реалізація. Як писав пізніше О. М. Варяницин, студенти показали зрілим працюючим архітекторам взірець того, як необхідно утверджувати рідний архітектурний стиль [24]. На цій виставці було подано роботи О. І. Литвиненка, Д. М. Дяченка, С М. Суліна, Ф. І. Шумова, І. А. Кальбуса, П. Бондіна та ін. "Враження виставка складала досить цілісне, і значення її полягає в тому, що завдяки їй тепер на українську архітектуру звернули увагу професіонали-архітектори, викладачі та багато студентів, багато людей тут вперше з подивом побачили те, що ніколи і не чекали побачити у межах Російської держави"6.
6 Див.: Там само. - С. 2.Вернуться  в текст
Так відгукнулася преса на цю надзвичайну експозицію. Після цього члени "Громади" стали бажаними експонентами на виставках також і в інших містах - в Харкові, Києві, Лубнах, - де далі будуть брати участь своїми роботами О. І. Литвиненко, Д. М. Дяченко, Ф. I. Шумов, П. Савицький, тодішній студент Петербурзької академії мистецтв Г. К. Лукомський, викладач ПИГИ архітектор П. П. Фетисов - автор чудового будинку В. М. Хреннікова в Катеринославі.

Студентський проект дерев 'яного храму, 1910-ті pp., архіт. Д. М. Дяченко.
Бічний фасад.
Конкурсний проект будинку міської управи в м. Ковель, 1914 р., архіт. Д. М. Дяченко.
Авторський кресленик головного фасаду.

Конкурсний проект будинку Кам'янець-Подільського церковно-археологічного товариства (перша премія), 1910-ті pp., архіт. Д. М. Дяченко.
Загальний вигляд.
Житловий будинок А. П. Климова в Круглику, 1913-1914 pp., архіт. Д. М. Дяченко.
Авторський кресленик головного фасаду.

У квітні 1914 р. відбулася Друга виставка української архітектури в ПИГИ, на котрій були виставлені твори В. Ю. Сочинського, О. О. Галієвського, П. К. Крижановського, П. І. Дмитрієвського, I. А. Кальбуса, А. Тиханова, Д. М. Дяченка, а також уже відомого на той час чудового харківського архітектора і художника К. М. Жукова - автора видатного будинку Харківського художнього училища. У проектах виявились дві нові тенденції: 1) необарокові захоплення, що заторкнути петербурзьких ентузіастів УАМ, зокрема Д. М. Дяченка, О. І. Литвиненка, Г. К. Лукомського; 2) раціоналістичні прояви, що стали помічатися у творах деяких інших експонентів.

Чудовим у творчості ентузіастів УАМ було те, що вони включились у розробку нового УАС в учбовому проектуванні, в конкурсах і реальних замовлених проектах. Так, 1911 р. в конкурсі на проект меморіальної каплиці на честь 200-річчя Полтавської баталії у Полтаві брали участь О. І. Литвиненко, Ф. І. Шумов, І. А. Кальбус. Останньому було присуджено другу премію, і за його проектом каплицю спорудили.

Першому з них було присуджено третю премію, що було досить почесним для починаючого проектанта. В його проекті крізь немов накинуту на стіни вуаль модерністичного народностильового декору проглянула раціоналістична тенденція архітектури стриманої, лаконічної, але такої, що мала характерні знакові форми УАС у вигляді трапеційних шестикутних прорізів і характерних за обрисами дахів. Наступного, 1912-го, року надзвичайно талановитому Ф. І. Шумову (1879-1918) було присуджено премію за проект трансформаторної підстанції у Києві. У конкурсі на проект Церковно-археологічного музею для Кам'янця-Подільсь-кого, проведеного в ПИГИ 1913 р., премії було присуджено Д. М. Дяченку, Ф. І. Шумову та І. А. Кальбусу. Зроблено це було високоавторитетним жюрі у складі ректора ПИГИ професора В. О. Косякова, академіка Ф. К. Волкова (Вовка), доцентів архітектури Й. Б. Михаловського, І. Ю. Мощинського, Р. Р. Беккера, академіка живопису М. С. Самокиша, художника С. І. Васильківського, мистецтвознавця Ю. І. Сецінського. Того ж року кілька гуртківців взяли участь у харківському конкурсі на проект надмогильного пам'ятника великому українському композиторові М. В. Лисенку в Києві. Серед робіт конкурсантів київська преса виокремила роботи Ф. І. Шумова, який виставив свій проект на Другій українській художній виставці в Києві. 1914 р. Д. М. Дяченко на конкурсі проектів будинків Ковельської міської управи завоював другу премію. Знаменним було те, що гуртківці на конкурсах нерідко перемагали дипломованих і досвідчених архітекторів-практиків, кожного разу принципово стверджуючи своїми роботами тоді ще маловідомий УАС. Завдяки цьому вони висунулись у почесну передову когорту зодчих-патріотів, що усвідомлювали вимоги часу і стверджували власною творчістю вистраджене нашим народом право на власне існування, на рідну мову, на свій архітектурний стиль.

Конкурсний проект будинку Кам'янець-Подільського церковно-археологічного товариства (друга премія), 1910-ті pp., архіт. Ф. І. Шумов.
Фасад.
Проект будинку художньо-ремісничої школи друкарства в Києві, 1913 p., архіт. Г. К. Лукомський.
Авторський кресленик головного фасаду.

1913 р. Д. М. Дяченко на замовлення Лубенського земства споруджує урочисту вхідну арку для місцевої Сільськогосподарської виставки, в котрій він лишається гідним формам В. Г. Кричевського, що були знайдені у будинку Полтавського земства десятиліттям раніше. Але у наступному творі - будинку земської лікарні в Лубнах (1913-1915 pp.) - Д. М. Дяченко, зберігаючи гідність традиціям народної архітектури, звертається також і до форм українського бароко, що виявилося у хивлеподїбних фронтонах будинку і цим дало приклад пошуку форм необароко, раніше майже непомічених професіоналами. Саме тоді у публікаціях професора історії та теорії мистецтв Імператорського Університету св. Володимира Г. Г. Павлуцького - у 3-му томі "Истории русского искусства" І. Е. Грабаря - вперше було розкрито цінності українського бароко XVII-XVIII ст. Слідом за цим і Г. К. Лукомський почне агітацію за використання цього стилю в сучасній архітектурі і навіть створить проект школи Друкарського мистецтва для Києва, який почнуть реалізовувати, але закінченню завадить перша світова війна.

В іншому творі - проекті міської управи для Ковеля - Д. М. Дяченко розроблює композицію досить оригінально, надаючи формам дуже своєрідне, але простонародне трактування, не позбавлене доброзичливої посмішки або навіть насмішкуватої самоіронії. Ця риса, що взагалі притаманна українському народові, виявилася в "Енеїді" І. П. Котляревського, повістях М. В. Гоголя, "Конотопській відьмі" Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, "Співомовках" С В. Руданського, бурлескних водевілях М. Л. Кропивницького - аж до нещадних за самоіронією анекдотів XX ст.

За наших часів - за доби постмодерністичної архітектурної іронічності - ця риса самоіронізування стане у Д. М. Дяченка особливо помітною і більш зрозумілою нашим сучасниками, особливо тим, хто ще не втратив зв'язку із народним гумором.

В інших роботах цього майстра - в будинку А. П. Климова в Круглику (1913-1914 pp.), у власному дипломному проекті - подано приклади своєрідного трактування барокової теми, відзначеної почуттям витонченості, монументальності, декоративності, які найлегше можуть бути сприйняті навіть непідготовленим і далеким під аналізування глядачем.

З початком першої світової війни самодержавство здійснило антинародні заходи, заборонивши усі прояви діяльності бідь-яких українофільських товариств. Нанесено було удар і по гуртку української архітектури "Громада" ПИГИ, котрий був змушений згорнути роботу, хоча студенти, всупереч забороні, спробували провести третю виставку 1916 р. Саме за цих часів вони створили два альбоми світлин, в котрих було зібрано частину творів гурт-ківців. Ці два альбоми, про які згадав В. Ю. Січинський через п'ятдесят років після їх створення, нам пощастило віднайти 1986 р. в архіві Ленінградського інженерно-будівельного інституту.

1915 р. Д. М. Дяченко, завершивши навчання в ПИГИ, працює земським інженером на Полтавщині, де продовжує розробку тем, розпочатих ним за студентських років, і, розвинувши їх, доводить власну творчість до найвищого щабля величного київського необароко 20-х pp. Ф. І. Шумов закінчить ПИГИ у рік Жовтневої революції, і роком пізніше загине в Курську, споруджуючи трибуни для урочистої демонстрації з нагоди першої річниці революції.

По різному складаються долі учасників гуртка "Громада", але їх молодечий запал залишить слід в їх творчості. Внесок усіх ентузіастів УАМ в ПИГИ видається досить значним, він є важливим здобутком, що був знайдений у процесі формування своєрідності української архітектури XX ст., що буде підтверджено творчістю зодчих нашого краю, таких як О. М. Вербицький, П. Ф. Альошин, О. Г. Молокін, В. А. Естрович, М. О. Даміловський, С. П. Тимошенко, Д. М. Дяченко, В. Ю. Січинськии та ін. Вивчення пам'яток зодчества, розробка нових пошукових рішень архітектурної самобутності, особливо УАНБ, низка публікацій, а також організація перших фахових виставок, лишаються помітним явищем архітектурного життя передреволюційної доби, а тому не можуть бути забутими.

К началу страницы
Зміст    Український архітектурний модерн на півдні України    Композиція і морфологія