Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Віктор Чепелик
Український архітектурний модерн

ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТР

Харків з 20-х років XIX ст. притягнув увагу культурного загалу України, бо там з'явились перші журнали, які звернули увагу на рідну культуру: "Харьковский демократ" (1816 р.), "Украинский вестник" (1816-1819 pp.), "Украинский журнал" (1824-1825 pp.). Там сформувалася харківська школа романтиків: Л. І. Борови-ковський, П. П. Гулак-Артемовський, В. М. Забіла, А. Л. Метлинський, М. М. Петренко; там виявився талант Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, що заклав основи реалістичної прози. У живопису почалося формування малярської школи, яскравим представником якої став Д. І. Безперчий.

Велика робота наприкінці XIX ст. триває в Імператорському Харківському університеті, особливо в галузі філології, етнографії, історії. На початку XX ст. видатні митці і вчені у галузі історії, етнографії, літератури, мистецтвознавства, живопису і графіки закладають основу формування новітнього східноукраїнського осередку самобутньої культури, що ґрунтувався на народних традиціях. Слід згадати проф. М. Ф. Сумцова, акад. Д. І. Багалія, художників М. Д. Раєвську-Іванову, С. І. Васильківського, М. С Ткаченка, М. А. Беркоса, акад. М. С. Самокиша, письменницю X. Д. Алчевську. Значення народної творчості для цих діячів засвідчила М. Д. Раєвська-Іванова: "Малоросія має свої самобутні художні мотиви, її вишивки, тканини, гончарні вироби заслуговують на не меншу увагу, ніж її пісні". З усвідомленням цього здійснюється велика робота у різних галузях творчості, що дозволяє розпочати пошук самобутнього народного стилю в професійній сучасній архітектурі, яка акумулює ці досягнення і віддзеркалює їх у творах - скромних чи пишних, суворо раціоналістичних або мальовничих, декоративно-прикрашених.

Певною сходинкою до цього стало проведення 1902 р. в Харкові Xl Археологічного з'їзду, на якому було звернуто особливу увагу на вивчення народних мистецьких традицій. Для учасників з'їзду влаштували виставку творів народного мистецтва, і серед них уперше в натуральному розмірі, немов архітектурний експонат, - сільську хату, споруджену В. Г. Кричевським на основі наукових розробок М. Ф. Сумцова та Д. І. Баталія. Ще в середині XIX ст. Л. М. Жемчужніков писав, що зразком загальних форм будинку повинна бути хата, вона має усі дані, в усій своїй недоторканості. Це почали розуміти не лише етнографи, але архітектори і художники. Проте, не варто перебільшувати значення цього розуміння, бо ті, хто розкрив нову сторінку будівничої історії України, глибоко усвідомлювали свій час, його вимоги, потреби і можливості. Саме це розуміння сучасності скеровувало їх роботу у напрямку оновлення форм, а в ряді випадків - новаторства, насамперед, функціонального, конструктивного, а відтак, - і художньо-образного.

Будинок Харківської селекційної станції, 1909-1913 pp., архіт. Є. Н. Сердюк, М. Ю. Харманський.
Загальний вигляд.
План.

У середовищі харків'ян зародилася ідея створення нового УАС, яку першим реалізував харківський архі-тектор-художник В. Г. Кричевський в будинку Полтавського земства, а харків'яни С І. Васильківський, М. С Самокиш та М. М. Уваров виконали в його інтер'єрі розписи. Саме цим було розпочато той видатний мистецький чотирнадцятилітній марафон, який витворив УАМ як нове стадіальне явище вітчизняної архітектури.

Будинок Харківської селекційної станції.
Реконструкція головного фасаду.
Будинок селекційної лабораторії Носівської сільськогосподарської станції на Чернігівщині, 1911-1913 pp., архіт. Є. Н. Сердюк.
Бічний фасад.

На період 1907-1908 pp. припадають перші спроби спорудження невеликих житлових будинків у Харкові, а 1909 р. починається побудова комплексу споруд Харківської селекційної сільськогосподарської станції за проектом Є. Н. Сердюка, що переїхав до Харкова, маючи досвід побудови першої в УАМ школи ім. І. П. Котляревського в Полтаві.

Біля колиски новонародженого УАМ стояв художник С. І. Васильківський - справжній керівник митців, які усвідомлювали високі громадські завдання, що постали перед ними з початком нового століття. Художник гуртував навколо себе талановитих людей, надихав їх і скеровував на розвиток рідного мистецтва. Так було з академіком живопису М. С. Самокишем при виконанні розписів в Полтаві (1905-1907 pp.), архітектором Є. Н. Сердюком - при зведенні будинку селекційної станції (1909-1913 pp.), військовим інженером О. М. Варянициним - при розробці питань теорії українського стилю, архітекторами К. М. Жуковим - при побудові Харківського художнього училища (1911-1913 pp.), С. П. Тимошенком - при спорудженні житлових будинків (1912-1915 pp.), В. К. Троценком - в його живописних та архітектурних працях (1912-1917 pp.). С. І. Васильківський виступав ініціатором низки конкурсів, у процесі яких щоразу вдавалося хоч на крок посунути вперед пошуки народностильової архітектури, - в 1903, 1910-1911, 1912-1916 pp. Невтомний С. І. Васильківський впливав на формування розглядуваного стилю в Харкові, де спорудили на той час понад 25 будинків, а крім того ще й на всій Східній Україні і навіть на Кубані.

Серед харківських теоретиків 1909-1911 pp. помітними стали постаті юриста К. М. Бич-Лубенського та військового інженера і мистецтвознавця О. М. Варяницина, котрий спростував помилкові погляди попереднього, а пізніше і автора "А. Л". Архітектор Є. Н. Сердюк також торкався питань теорії УАМ. Проте, головними працями цього майстра були: комплекс будівель Харківської сільськогосподарської селекційної станції (1909-1911 pp.), Носівської селекційної станції на Чернігівщині (1911-1913 pp.), пошта на Петинській вул. (1913 p.), будинок Висоцького на вул. Катеринославській, 67 (1910-1912 pp., співавт. О. В. Гоможенко), школа в станиці Новомінській на Кубані, будинок кредитово-кооперативного товариства у Мерефі (1912 p.), великий палац зібрань у Слов'янську (1913-1914 pp., разом із техніком С В. Котляревським).

Будинок селекційної лабораторії Носівської сільськогосподарської станції на Чернігівщині. Загальний вигляд, поперечний перекрій.

Саме в Харкові Є. Н. Сердюк споруджує в формах УАМ перший комплекс будівель науково-дослідного призначення - Харківську сільськогосподарську селекційну станцію (Московський просп., 142, 1909-1911 pp., спвавт. М. Ю. Харманський). Вона включає головний будинок селекційної лабораторії, господарчі споруди, житлові будинки; повинні були звести навіть церкву. Реалізацію авторського задуму було виконано не повністю.
Житловий прибутковий будинок на вісім квартир на вул. Катеринославській, 67 в Харкові, 1910-1912 pp. архіт. Є. Н. Сердюк, інж. О. М. Гоможенко.
Загальний вигляд.
Головний будинок дістав асиметричну композицію з активним силуетом, створеним складними дахами та кутовою вежею з наметовим вінчанням та шпилем. Дуже стримана раціоналістична пластика стіни подекуди прикрашена візерунками з цегли. Лаконічність й мальовничість досягнуті тут без надмірних декоративних прикрас. Цегляні стіни прорізані вікнами, що мають на першому поверсі еліптичні перемички, а на другому дістають трапеційну форму. Головний фасад пожвавлено не лише наріжною вежею, але й ледь висунутим вперед ризалітом сходової клітки, увінчаним хатнім дашком. Ліворуч від нього простягнувся мансардовий поверх у вигляді мезоніна. Композиція фасаду є типовою, модерністичною, до того ж двоцентровою, що побудована на тонкій рівновазі компонентів, майже рівнозначних і відмінних один від одного. Це допомагає створити нетривіальний образ, в якому є відгуки народної теми, перекладеної мовою модерну. Це добре виявилося і на порталі, де маємо новаційну розробку наших трапеційних прорізів. Будинок створено за принципом об'ємної композиції, в ньому усі фасади вирішено в одній і тій саме манері, хоча вони трохи відрізняються. На жаль, об'єкт у лівобічній частині лишився недобудованим, про це свідчить штроба, залишена на тому причілку.

Будинок селекційної лабораторії Ногівської сільськогосподарської станції на Чернігівщині.
Реконструкція головного фасаду.
Житловий прибутковий будинок на вісім квартир на вул. Катеринославській, 67 в Харкові, 1910-1912 pp. архіт. Є. Н. Сердюк, інж. О. М. Гоможенко.
Загальний вигляд.

В комплексі селекційної станції Є. Н. Сердюк досить своєрідно запроектував житлові будинки, в їх модерністичній зовнішності ледь помітні згадки про народне житло.

У ті саме роки Є. Н. Сердюк споруджує інші, менш значні будинки, - пошту на Петинській вул. в Харкові, школу в станиці Новомінській на Кубані та будинок кредитово-кооперативного товариства у Мерефі, які за архітектурою близькі до тем, розроблених в комплексі селекційної станції.

Житловий прибутковий будинок на вісім квартир на вул. Катеринославській, 67 в Харкові, 1910-1912 pp. архіт. Є. Н. Сердюк, інж. О. М. Гоможенко.
Загальний вигляд.
Житловий прибутковий будинок на вісім квартир на вул. Катеринославській, 67 в Харкові, 1910-1912 pp. архіт. Є. Н. Сердюк, інж. О. М. Гоможенко.
План першого поверху.

Більш значним є житловий односекційний прибутковий будинок, проект якого Є. Н. Сердюк виконав разом з інженером О. В. Гоможенком, на вул. Катеринославській, 67 в Харкові. В його головному фасаді також застосовано принцип зрівноваженої асиметрії, побудованої у нижній частині фасаду на протиставленні головного порталу з нависаючим трикутним сандриком - проїздові у двір, розташованому праворуч. У верхній частині маємо протистояння кілеподібного фронтону лівобічної частини - трапеційному фронтонові правобічної. Завдяки цьому в композиції рівновага досягається неканонічним чином. То! все були новаційні тенденції, до яких виявляв схильність архітектор, що сміливо йшов на порушення усталених рішень.

Будинок Харківського художнього училища.
Ризаліт бічного фасаду.
Вікно.

Значною роботою Є. Н. Сердюка у цей час стає комплекс будівель Носівської селекційної станції на Чернігівщині поблизу Ніжина, зведений 1911-1913 pp. [89*, с. 5 60-5 61]. Комплекс включає науково-дослідну та господарську частини, житлове селище, дослідницькі луки. У першій з них провідною є селекційна лабораторія. Вона трохи менша за харківську, характерним для її архітектурних форм є також дотримання раціоналістичних! принципів доцільності у поєданні їх з традиціями української народної архітектури. Зокрема, це стосується, башточки, що виділяє сходову клітку, над якою влаштованої бак для води. Саме ця частина споруди увінчана банею грушеподібної форми з маківкою, яка нагадує бані наших барокових дзвіниць чи церков. Це було свідченням заклику до розробки форм українського бароко, з якими тоді активно виступав Г. К. Лукомський, а С. П. Тимошенко, П. П. Фетисов, П. Ф. Альошин та група авторів з ПИТИ (О. І. Литвиненко, Ф. І. Шумов, Д. М. Дяченко) почали активно впроваджувати їх. Разом з тим, композиційне рішення будинку селекційної лабораторії Носівської станції виявляє улюблену автором систему розв'язання головного фасаду, побудовану на альтернативному протиставленні його складових частин, поєднаних в одне асиметричне ціле. Пластика стіни варта уваги, автор користується метричними можливостями спарованих вікон. Простінки між вікнами подані як пілони гранчастої форми. Незвичним тут є також підкреслення головного входу дашком, що нагадує опасання. Загалом композиція цього будинку є досить пластичною, вона свідчить, що автор дотримується власного трактування композиційних розв'язань і досягає успіхів.

Будинок Харківського художнього училища.
Загальний вигляд.
Фрагмент даху.

Розташовані неподалік два одноповерхові житлові будинки, кожний на дві квартири, мали симетричний, підкреслено монументальний силует завдяки високому пірамідальному шатру на даху будинку, в якому розташовували великі баки для води, потрібної для проведення селекційно-дослідних робіт. Один з цих двох будинків було знищено під час другої світової війни, а другий за цей час втратив первісну форму даху, і тому зараз привертає увагу тільки надто сухуватою пластикою стіни, раціональна тектонічність котрої здається тут пересадною й випадаючою за стилістикою з загального ансамбля. Загалом цей комплекс досить виразно розвинув архітектуру будинків науково-дослідного призначення і посідає у творчості Є. Н. Сердюка значне місце.

Будинок Харківського художнього училища Загальний вигляд. Фрагмент даху.

Великий будинок громадських зібрань у м. Слов'янську, споруджений Є. Н. Сердюком разом з техніком С В. Котляревським 1913-1914 pp., дає приклад звернення до монументалізованих форм декоративно-романтичної течії. У середині він мав велику театральну залу на 550 місць, низку приймальних та ділових покоїв, найзначніші з яких було розписано. Зовні будинок дістав мальовничого вигляду, особливо завдяки дещо химерно ускладненим дахам. Його цегляні стіни прикрашали трапеційної форми прорізи й ніші, колонки, цегляний орнамент. У компактній об'ємній композиції виділилися чотири башти з наметовими дахами, що фланкують збагачений пластикою портал головного входу, великим масивом сценічної коробки, накритої дахом хатньої форми. Все це сприяло витворенню значного образу, завдяки якому будинок міг би посісти почесне місце в ряду інших видатних пам'яток, якби він дійшов до нашого часу в первісному вигляді. На жаль, він постраждав під час воєн, а після Великої Вітчизняної війни був недоладно реконструйований і надбудований, що спотворило його вигляд.

Будинок Харківського художнього училища
Вікна.

Видатним діячем харківського осередку був також К. М. Жуков, який спорудив на вул. Каплунівській, 8 будинок Харківського художнього училища (1911-1913 pp., план споруди склав М. Ф. Пискунов), низку шкіл у Вовчанську (1912-1916 pp.), дачу Куліжинського у с. Померки на Харківщині (1912 р.) та ін. Саме він виступав з теоретичними доповідями щодо УАМ в Харкові та Москві 1913-1914 pp. К. М. Жуков був найбільш помітною фігурою, пов'язаною з пошуками УАС в Харкові, де він наблизився до групи митців, що тяжіли до С. І. Васильківського.

Житловий будинок О'Тон у с. Кобеляки на Полтавщині, 1912 р., архіт. К. М. Жуков.
Загальний вигляд.
Будинок семикомплектної школи у с. Вовчансък, 1912 р., архіт. К. М. Жуков.
Загальний вигляд, план першого поверху.

К. М. Жуков взяв участь в конкурсі на проект фасадів Харківського художнього училища. В його архітектурі пощастило створити вдалий художній образ, насичений силою та напруженістю форм, що увібрав у себе здобутки народної спадщини західних областей України і досягнення модерну. Цей твір увійшов до декоративно-романтичної течії УАМ, проте в ньому виявилися певні риси експресіоністичної загостреності, які були характерні для низки праць К. М. Жукова.

Будинок семикомплектної школи у с. Вовчансък, 1912 р. архіт. К. М. Жуков
План першого поверху.
Мрія про спорудження спеціального будинку для виховання художньо обдарованої молоді виникла ще 1896 p., коли пощастило відкрити Міську школу малювання та живопису, але це змогло реалізуватись лише через п'ятнадцять років. Варто нагадати, що в ті часи в архітектурі панував стиль модерн, а його вважали стилем художників, а тому в ряді країн саме в цьому стилі побудували також і художні школи та училища, які стали найяскравішими виразниками нових ідей в тогочасній архітектурі. Такими були Художньо-промислова школа у Глазго в Шотландії, споруджена за проектом Чарлза Макінтоша 1898-1909 pp., або Художньо-промислове училище у Ваймарі в Німеччині (1906-1908 pp.), яке збудував Анрі Ван де Вельде. Вони репрезентували саме раціоналістичний напрям архітектури модерну. Але ж у цьому стилі були й інші напрями, зокрема, - декоративний, експресивний та національно орієнтований. Майже в кожній країні пробували знайти свої особисті варіанти стилю, наповнити його самобутніми рисами. Тому і в Харкові спробували це зробити, але не одразу, бо спочатку за рішенням міської думи доручили розробити проект будинку художнього училища пересічному архітектору М. Ф. Піскунову, котрий запропонував створити досить невиразний будинок без жодних проявів самобутності. Під час розгляду проекту на Музейній комісії відомий харківський адвокат Микола Міхновський виступив з його критикою і запропонував звернутись до форм нашої рідної архітектури. Це гаряче підтримав художник С 1. Васильківський і закликав оголосити спеціальний конкурс проектів, в яких би УАС був би обов'язковим. І ось у червні було оголошено такий конкурс з кінцевою датою подання проектів - 25 серпня 1911 р. Термін був дуже малий, і тому трохи пізніше його було перенесено на 20 вересня. Отже, треба було, беручи в основу план, розроблений М. Ф. Піскуновим, створити фасади будинку училища в формах УАС. Як усякі великі починання в Україні, що мають національне спрямування, це одразу ж викликає реакцію великодержавних шовіністів. Вони кинулись із своїми запереченнями, начебто, українського стилю немає, а якщо він і є, то - нерозроблений, а якщо і розроблений - то не відповідає сучасним вимогам, то чи варто до нього звертатись, адже є інші стилі... То був увесь набір тих псевдоаргументів, якими вони і нині користуються, коли постає питання про українську мову, символіку, територію, про право нашого народу на розвиток своєї культури чи на самовизначення. На шпальтах харківських газет "Утро", "Южный Край", "Труд и искусство" розгорілася дискусія. В ній оборонцями УАС виступили відомі фахівці - адвокат К. М. Бич-Лубенський, військовий інженер і мистецтвознавець О. М. Варяницин, архітектор В. В. Величко. А тим часом архітектори і художники активно працювали над проектами. В жовтні настала година визначення кращіх проектів, кваліфіковане жюрі кращою роботою визнало проект архітектора-художника К. М. Жукова, що був поданий за девізом "За визволення". Другу премію присудили Л. Й. Тракалу, художнику родом із Чехії (він мав у Харкові власну художню студію, де навчав малюнку, живопису і архітектурі); його девіз був - "Україна", а проект відзначався особливою витонченістю. Третя премія випала студентові ПИГИ Ф. І. Шумову за проект за девізом "Доля". Авторові пощастило поєднати високі дахи, що нагадували хатні, з сухувато модерними стінами, на площину яких було накинуто - мов легкий серпанок - майолікові прикраси. В конкурсі брали участь також інші відомі на той час українські архітектори - С. П. Тимошенко, Г. К. Лукомський, В. К. Троценко, Д. М. Дяченко, але їх рішення не були відзначені, а тим більше не могли конкурувати з роботою, що було визнано найліпшою. Але загалом той конкурс дав багато дуже промовистих рішень, а дискусія' сприяла з'ясуванню цілого ряду теоретичних положень розроблюваного стилю, внесок був значний і багато в чому незабутній.

Житловий будинок робітників. Очищувальної станції у Харкові, 1910 р., архіт. В. К. Троценко.
Загальний вигляд.
Вакацій Куліжинського в с. Померки поблизу Харкова, 1912 р., архіт. К. М. Жуков.
Реконструкція фасаду.

Фундаменти для будинку були вже закладені, почали зводити стіни, перекриття, дахи, через два роки будинок Харківського художнього училища освятили, і він почавj функціонувати згідно зі своїм призначенням, вражаючи всіх, хто мав правдивий і витончений мистецький смак, оригінальністю архітектурних форм, дуже не простих за образністю. Яким же він був?

Блоковані чотириквартирні будинки для робітників Харківського тракторного заводу, 1920-ті pp., архіт. В. К. Троценко.
Загальний вигляд.
Блоковані чотириквартириі будинки для робітників Харківського тракторного заводу.
Загальний вигляд.

Харків уже тоді став великим гамірливим містом, де промисловість, торгівля, банківські справи набули великого розвитку, діловитість, активність, підприємливість створювали особливу атмосферу центру економічного життя Східної України, через який перетікали усі ті мільйони пудів селянського збіжжя. Вони тут з'єднувалися з тонами вугілля і заліза, що линули із Донбасу і Придніпров'я. Нуртуюче життя коло банків і бірж, на торговельних майданах і в пасажах, біля Університету та Технологічного інституту не заважало тому спокою, що панував на більшості тихих житлових вулиць, де стояли зовсім не такі високі, як на Сумській, кам'яниці, а всього дво- чи триповерхові будинки, з-за парканів яких визирали кущі бузку та гілки садових дерев. Там текло спокійне, розмірене життя губерніяльноїї провінції. На такій тихій вуличці, яка, розширившись, утворила невеликий
Блоковані чотириквартирні будинки для робітників Харківського тракторного заводу, 1920-ті pp., архіт. В. К. Троценко.
План.
Каплунівський майдан, виріс будинок училища. Він був співрозмірним оточенню, а тому невисоким, розложистим, але з активним силуетом, де над основним об'ємом споруди панували два могутні наметові верхи із заломами даху, а центр виділяла невелика граціозна башточка. Через висунутий вперед колонний портик головного входу потрапляємо у невеличкий вестибуль, а далі - у світлий кулуар, що розгорнувся у два боки від парадних сходів, а навколо -аудиторії, майстерні, допоміжні приміщення: все, як прийнято було на ті роки. В усьому виявлялась доцільність і ощадливість, розумна організація простору, вдало освітлені кімнати і зали. Ніде жодної пихи чи претензії на декоративну зайвину, бо ж тут навчають мистецтву малювати і ліпити, задумують і виконують справжні художні твори, які вимагають для цього спокійного і ненав'язливого середовища. Ця доцільність в рішенні виступала тут як певний здобуток архітектури раціоналістичного XX століття.

Зовсім інше враження викликав будинок зовні, саме його екстер'єр повинен був засвідчувати всім, хто підходив до нього: це - палац мистецтва і таки мистецтва українського! Було це наголошено в загальному силуеті будівлі з її могутнім черепичним дахом, наметовими навершями і баштами, барвистими орнаментальними прикрасами, трапеційним порталом і зовсім незвичним портиком. Дві могутні башти фланкували середню частину будівлі, натиснули на неї з обох боків, змусили її з напругою вигнутись, немов лук, і виштовхнути вперед, як стрілу вхідний портик, котрий впинається в простір майдану, позбавляючи його напівсонного існування.

Образ цієї споруди дійсно був багатозначним. Сила і спокій, зосередженість і впевненість в собі, але разом з тим і експресія. Особливо, коли підходиш до будинку, бачиш - об'єми насувають, натискують один на другий, між ними начебто триває безперевна боротьба. Сила і експресія образу, розрахована на розвинуте мистецькими творами сприйняття, потребує відповідно налаштованого глядача, передбачає зацікавлення цією боротьбою-змаганням, що триває між цими скульптурно виліпленими об'ємами, вимагає співпереживання глядача, захопленого спогляданням цього двобою. Художній образ споруди наповнено відгуками народних дум і пісень про славу і ганьбу, про красу і силу, радість і смуток, які завжди супроводжували нашу історію, відображали нашу недолю ментальність цього надто правдивого і чесного, а через те стражденного народу, якому увесь свій вік доводиться утверджувати себе на власній та все ще не своїй землі. Вісім десятиліть пережив той будинок - революції, війни, адміністративні реорганізації, то піднімали статус учбового закладу до рівня інституту, то понижували до технікуму, потім знову дозволяли стати інститутом... А він все витримує і стоїть на радість митцям, тепер перекритий величезними деревами, які захитають його від північних вітрів і від недоброго місцевого чи чужого ока. Поряд з ним на початку 1970-х pp. звели ще й новий корпус інституту, але без жодної відповідності із своїм сусідою і попередником, навмисно повністю ігноруючи його стилістику і образність. Бо зробили цей корпус таким, як більшість сучасних наших шкіл - вигоди є, приміщення світлі і достатні за площею, а от про душу забули, про душу свого народу. І те здається невипадковим, так, начебто чиясь зла воля робить усе, щоб зникли всі згадки про ту душу народу нашого. Гляньте в чудово виданий у кольорі альбом значних споруд міста (Харків: Архітектура, пам'ятники. - К.: Мистецтво, 1986). Все в ньому є - від XVIL1 ст. аж до останніх років, і класицизм, і еклектизм, і сталінський ампір, і брежнєвська безхарактерна мішанина, нема лише пам'яток УАС початку XX ст. Але ж у всіх попередніх виданнях цього альбому вони завжди були подані хоч би одним об'єктом - тим більше таким найліпшим, як будинок Художнього училища. Так от ні - зігнорували, замовчали. А вони є, ці 25 будинків УАМ у Харкові, їх більше, ніж в будь-якому іншому обласному місті! Вони різні за якістю, кількістю поверхів, довжиною, образністю та станом збереження, але серед них найвизначнішим і найліпшим є саме розглянутий палац мистецтва. І він, разом з усіма іншими, впевнено стверджує - ми були, ми є, ми будемо вічно, особливо, коли навчимось любити і свій народ (бо ж всі інші ми завжди любили і любимо!), коли насмілимось цінувати спадщину рідного люду, в якій він себе виявляв і утверджував через працю і творчість - у слові, пісні і архітектурі.

1912 р. К. М. Жуков на замовлення Вовчанського земства створить проекти будинків шкіл компактної об'ємно-просторової композиції при ширині корпусу близько 27 м. Зовнішній вигляд цих шкіл був надзвичайно мальовничим, експресивним. За цими проектами у різних районах Вовчанська було споруджено сім будинків (1913-1916 pp.), під час першої світової війни частина їх використовувалася як військові шпиталі. Саме після перемоги на конкурсі проектів Харківського художнього училища К. М. Жуков очолює 1911 р. харківських пошукувачів УАС. Створені ним проекти земських шкіл затверджуються адміністрацією цього повіту і їх споруджують за ініціативою голови земства - Колокольцева - у самому Вовчанську в семи місцях та в навколишніх селах. Вони дуже сподобались керівникам повіту, вчителям і багатьом мешканцям. І були ті будинки в багатьох значеннях надзвичайними, вони мали два поверхи з мансардою, їх корпус був незвичайно широким, бо досягав 28 м. Розпланування відзначалось неабиякою оригінальністю, бо середину корпусу займав великий зал - рекреація і, за потребою, спортивний зал, - а навколо нього розміщувалися класи, що могли, в разі необхідності, об'єднуватись також у великі зали завдяки розсувним перегородкам поміж ними. То було сміливе, справді новаторське рішення внутрішньої композиції, яке тоді ще не мало аналогів у світовій архітектурі. Над залом-рекреацією на горищному поверсі в мансарді влаштовували місцевий історико-етнографічний і природничий музей, завдяки чому школа ставала закладом навчання не лише дітей, але набувала значення культурно-просвітницького центру, який притягував мешканців села чи містечка. Завдяки цьому будинок ставав багатофункціональним, соціально значущим та ще й дуже вартісним у своєму художньому рішенні, також новаторському. Зовнішній вигляд будинку школи був незвичний. Це була розлога споруда з високим дахом дещо ускладненої форми з досить активним силуетом об'ємів. Три великі вікна оздоблювалися лиштвами та пілястрами, виділяли середній зал, над ним височів мезонін, накритий дахом, що нагадував хатній "із заломом". Обабіч цієї середньої частини над входами здіймаються невеликі башти, накриті наметовими дахами. Виступи об'ємів, дахи і дашки, прості і фігурні вікна, чудово з'єднуючись в одну композицію, створювали романтичну картину, що трохи нагадувала мальовничість театральних декорацій, глядач начебто був присутній при незвичному спектаклі, де дійовими особами стали ці архітектурні об'єми, міцно з'єднані в одне пірамідальне побудоване ціле, складене з окремих частин, котрі напливали одна на іншу і викликали відчуття руху, навіть протиборства, і разом з тим - неподільності. Було в цій композиції багато суто українського.

Це можна було відчути, якщо глядач знав українську народну архітектуру і цінував її здобутки в хатньому та храмовому будівництві. Але тут був не лише розвиток наших традицій, але і вихід на видатні мистецькі здобутки часу. Справа в тому, що саме у 1910-ті pp., в добу пізнього модерну, починається формування нового художнього стильового напряму, який дістане назву експресіонізм. Він почне зовсім по різному виявлятись в різних країнах - в Іспанії то будуть твори Антоніо Ґауді, в Німеччині - Ганса Пьольціґа і Еріха Мендельсона, в Чехії - Йозефа Хохоли та Павела Янака. У нас це виявилося в творчості К. М. Жукова. Але ним це розроблялось в інших типах будинків, таких як вакації Куліжинського в Померках, дім Базькевича в Кобеляках або вакаційна оселя О'Ґон на Полтавщині. Та в школі це було найяскравіше висловлене, так, немов архітектор спробував для дітей витворити не просто шкільний будинок, а реалізувати в натурі казково-романтичний образ палацу навчання, і не в місті, а в селі. Цього, на превеликий жаль, так до скону ніхто і не зрозумів із сучасників. Мабуть, тому архітектор до цього розв'язання в шкільних будинках більше ніколи не звертався. Але ця мрія все ж була зреалізована в семи школах Вовчанська, в с Білий Колодязь та ін. Під час першої світової війни частина цих шкіл використовувалася як військові лазарети. Після революції та громадянської війни - у 1920-ті pp. - вони ще функціонували як школи, після другої світової війни їх не залишилось. Про них свідчать лише давні публікації, архівні матеріали та зображення в музеї міста Вовчанськ. Вони поповнили низку визначних творів УАС XX ст., які зникли у полум'ї воєн, але не повинні зникнути з нашої пам'яті, бо вони варті вищої мистецької оцінки і тому викликають великий жаль за втраченим, бо могли б значно поповнити нинішні уявлення про пошуки і здобутки в архітектурі шкільних будинків України.

Тоді саме за проектом К. М. Жукова було зведено дачу Куліжинського в с. Померки поблизу Харкова, 1914 р. - вакацію Базькевича біля с Кобеляки на Полтавщині та будинок О'Ґон в Кобеляках. Участь в конкурсі проектів на пам'ятник М. В. Лисенку у Києві принесла йому другу премію. Цю меморіальну споруду вирішено міцним об'ємом, що нагадує саркофаг. Крупні деталі, міцні русти та загальний принцип компактної композиції надали образу особливої монументальності, якої не досягнув жоден з інших учасників конкурсу.

Внесок митця здається досить значним, бо він не лише витворив нові риси у формуванні УАМ, пов'язані з експресіоністичними рішеннями архітектурного образу, але і спробував віднайти надійне обґрунтування загальної теорії цього стилю ще 1913 р.

Менш відомими були роботи Б. М. Корнієнка, що спорудив будинок Піотровського на Торговельному майдані (1911 р.), О. І. Линника, який споруджував хлібопекарні, трамвайні навіси та паркові павільйони, позначені рисами УАМ.

Під значним впливом С І. Васильківського почалося формування художніх поглядів В. К. Троценка, найвизначніші успіхи котрого прийдуться на 1920-ті pp., коли він спорудить три селища для робітників Харківського тракторного заводу та павільйони УРСР в Москві та Ґенті (1923, 1924 pp.). За дореволюційної доби цікавою роботою цього майстра був гуртожиток для працівників очищувальної станції (1913 р.) - одноповерховий будинок із білої та червоної цегли, з черепичним дахом, в архітектурі якого уперше в творчості митця виявилася народна тема. Це було не випадковим, бо з 1912 р. молодий проектувальник потрапляє до кола митців, що групувалися навколо С. І. Васильківського. Він брав участь у зборах, диспутах, виставках. На конкурсі проекгів на пам'ятник М. В. Лисенку його проект було відзначено, і саме цим він потрапляє до числа митців, на яких почають покладати надії у справі розвитку української архітектури. В. К. Троценко чутливо реагує на зрушення у пошуках УАС, прилучається до розробки форм необароко у проекті вокзалу для м. Новомосковськ (1914 p.), проте повній реалізації цього проекту завадила перша світова війна. Так почалося вироблення індивідуального почерку. Під час революції В. К. Троценко працює на посаді архітектора при Комітеті державних споруд, проектуючи житла для робітників Донбасу. В їх архітектурі він орієнтується на опанування досягнень англійського котеджного будівництва, яке на ті часи вважалося найбільш досконалим.

Павільйон Української РСР на Всеросійській сільськогосподарській виставці у Москві, 1923 року, архіт. В. К. Троценко.
Фасад.
Загальний вигляд.

1923 р. у Москві було влаштовано Всеросійську сільськогосподарську та кустарно-промислову виставку, де і Україна повинна була мати свій окремий павільйон. У конкурсі в Харкові брали участь
Павільйон Української РСР на Всеросійській сільськогосподарській виставці у Москві, 1923 року, архіт. В. К. Троценко.
План.
академіки архітектури О. М. Бекетов, О. В. Щусєв, професор В. Г. Кричевський та архітектор В. К. Троценко. Останній здобув перемогу. Але коли автор проекту прибув до Москви, головний архітектор виставки, акад. О. В. Щусєв, проект не узгодив, зажадавши змінити композицію будівлі. Після трьох діб безперервної праці В. К. Троценкові пощастило знайти те, що було необхідно. Спираючись на глибоке знання народних традицій, архітектор підняв павільйон над алеєю, увінчавши не лише фронтоном, але й знаковим елементом УАМ - башточкою зі шпилем. Фронтон прикрасили розписи художників з групи Михайла Бойчука. Раціоналістичні принципи в архітектурі цього павільйону з'єдналися з народною традицією. Саме цей твір закріпив ім'я В. К. Троценка в середовищі українських зодчих. Тому, коли 1924 р. встало питання щодо побудови павільйону УРСР на Всесвітній кооперативній виставці в Генті, звернулися до В. К. Троценка як до фахівця, що й тут досягне успіху.

Найзначніші будинки дореволюційного Харкова в УАМ спорудив С. П. Тимошенко. Серед них: будинок залізничної бригаді на станції Харків (1909 p.), понад тридцять транспортних будівель на Кубансько-Чорноморській залізниці (1909-1916 pp.), а також житловий будинок І. Бойка на вул. Мироносицькій, 44 (1911-1913 pp., співавт. П. В. Соколов, П. В. Ширшов, худ. М. С. Самокиш, С І. Васильківський), будинок Попова на вул. Катеринославській, 46 (1912 p.), інші виразні кам'яниці на вул. Володарського, 2, Петинській, 26, Іванівській, 22, чудова школа на Павлівці-Лозовій, 35 (1914-1916 pp., співавт. В. Д. Кацика), що пізніше дістала назви школи імені Т. Г. Шевченка Цими та іншими будівлями С. П. Тимошенко значно розширив обрії УАМ. Досить відомою стає його праця над розробкою проектів для будов Кубансько-Чорноморської козачої залізниці (1911-1916 pp.). Серед них досить значними були вокзали на станціях у Катеринодарі: Ведмедівській, Старомишастівській, Тимошівській та ін. Усі вони, виконані з цегли, мають у багатьох випадках шестикутні трапеційної форми вікна і двері добрих пропорцій, фриз з червоної цегли, вкриті залізом пластичні дахи вальмової форми, іноді - з наметами для підкреслення головних частин композиції. Більшість з цих споруд мали прості й раціональні форми, лише деякі з них дістали ускладнені рішення, підсилені накладеними на стіну декоративними лиштвами, незвичними за пропорціями пілястрами (вокзал у Ведмедівській станції, архітектурний образ якого набув неочікуваних рис експресивності, навіть ґротесковості). Водночас житлові будинки при станціях були дуже раціональними за рішеннями, ясними та оптимістичними, бо мали зв'язок з традиціями українського хатнього будівництва. Ці роботи раннього періоду творчості С. П. Тимошенка добре виявили широту його творчих можливостей, значний діапазон художньо-образних пошуків. Важливим є і те, що у цих роботах майстер використав можливості, закладені у цегляному муруванні. Він і далі буде користуватись цеглою як матеріалом не лише конструктивним, але й декоративним, іноді застосовуючи цеглу двох кольорів. Це пожвавлювало екстер'єр будинків, надавало їм більшої мальовничості (триповерховий будинок на розі вулиць Іванівської та Річкової в Харкові, 1915 p.).

У той саме час в інших роботах С. П. Тимошенка виявилася любов до тинькування фасадів, прикрашених тонко модельованими профільними тягами й ліпленим орнаментальним фризом, розчленованим лопатками, аркатурними нішами трапеційної форми. Білі стіни нагадували традиції українських народних хат так само, як і пластичні дахи вальмового типу. Щоправда, С. П. Тимошенко іноді користується й шатровими дахами із заломами або грушеподібної чи шоломоподібної форми на еркерах, трактованих як башти. Великі вітринного типу вікна крамниць перекривають напівколово абрис еліптичного обрису перемички, поряд з прямокутними прорізами майстер широко користується трапеційними дверима та вікнами, підкреслюючи ними важливі у композиційному значенні частини: портали або вікна верхнього поверху. Найліпшими спорудами такого спрямування архітектурного пошуку стали дім І. Бойка на Мироносицькій, дім Попова на Катеринославській, кам'яниця на Петинській в Харкові. Перший з них, що дістав дуже імпозантну зовнішність при асиметричній композиції фасаду, набув ще й динамчіного вирішення простір у великій та ефектній квартирі власника будинку на другому поверсі, де було поєднано прийоми простору по колу навкрути сходового холу і анфіладне сполучення кімнат. Вестибуль та хол прикрашали монументально-декоративні розписи Миколи Самокиша та Сергія Васильківського. Будинок на Катеринославській вулиці є односекційним з двома добрими квартирами на кожному поверсі й незвичним за рішенням фасадом дисиметричної композиції, вирішеної таким чином, що цей чотириповерховий з мансардою будинок перетворюється на споруду баштового типу. Досягнуто це завдяки експресивному ускладненню середнього ризаліту, на який накладено гранчастий еркер, увінчаний шоломоподібним дахом, вище якого зноситься наметовий із заломом дах, що виступає з об'єму мансардового даху основної частини споруди.

Дім на вул. Петинській має інше цікаве рішення, бо в ньому середня частина стіни розчленована лопатками, що переходять у велику за розмірами трапеційну "аркатуру". Розлогість композиції об'ємів, впевненість малюнку форм та затишність житла, доповненого великими вітринами крамниць першого поверху, набувають підкреслено національних рис, засвідчених трапеційними вікнами третього поверху і еркерами, що подібні до башт. Про багатогранність пошуків і знахідок С. П. Тимошенка свідчать будинки по вул. Іванівській, 22 та вул. Володарського, 2. То кутові кам'яниці, що мали колись шатрові завершення наріжних своїх частин.

Житловий прибутковий будинок на чотири квартири по вул. Петинській, 29 у Харкові, 1914 р., архіт. С. П. Тимошенко.
Загальний вигляд.
Житловий прибутковий будинок І. Бойка на вул. Мироносицькій, 44 в Харкові 1911-1913 pp., архіт. С. П. Тимошенко, П. В. Соколов, П. В. Ширшов, худ. М. С. Самокиш, С. І. Васильківський.
Загальний вигляд.

У всіх, або майже всіх творах С. П. Тимошенко, опанувавши народні традиції хатнього і храмового будівництва та досягнення українського бароко, переводить їхні мотиви у композиції модерну, котрі найчастіше мають раціоналістичну основу, що позначена найбільш ясним за виявленням розумінням потреб сучасності. Це найсильніше доводить один з великих його будинків - школа-гімназія, котра потім дістала назву імені Т. Г. Шевченка в Лозовій Павлівці на околиці Харкова (1914-1915 pp.). Тут функціональність асиметричного плану, лаконічність його обрису, раціональність міцних конструкцій з цегляними стінами й тонкими залізобетонними міжвіконними стовпами-колонами дозволили створити образ, що позначений доцільністю, лапідарною монументальністю й богатирською могутністю. Це виявлення повносилої монументальності, що тяжіє до граціозності, мабуть, виникає в творах С. П. Тимошенка під впливом не одного лише бароко, як це пробував доводити В. Ю. Січинський, але також і завдяки впливам ампіру та передчуттям майбутнього раціоналістичного гігантизму.

Житловий прибутковий будинок І. Бойка на вул. Мироносицькій, 44 в Харкові 1911-1913 pp., архіт. С. П. Тимошенко, П. В. Соколов, П. В. Ширшов, худ. М. С. Самокиш, С. І. Васильківський.
Поперечний перекрій.
План.

Кілька робіт визначного харківського зодчого О. М. Гінзбурґа також мали деякі прикмети УАМ, зокрема будинок на вул. Сумській, 87 (1909 p.).

Школа ім.Т. Г. Шевченка на Павлівці-Лозовій, 35 у Харкові, 1914-1916 рр., архіт. С. П. Тимошенко, В. Д. Кацика.
Загальний вигляд.
План другого поверху.

Загалом, для Харкова характерними для цього часу стали роботи модерністичного декоративно-романтичного та раціоналістичного напрямів, які склали суттєвий внесок в архітектурно-будівельну практику УАС передреволюційної доби. Конкурс на проект Художнього училища 1911 р. став подією, що активно посунула пошук УАМ, викликавши велике зацікавлення у середовищі не лише харківських, але й київських архітекторів та петербурзької архітектурної молоді, бо в конкурсі взяли участь Ф. І. Шумов (III премія), О. І. Литвиненко, Д. М. Дяченко, Г. К. Лукомський, тоді як першу і другу премії дістали харків'яни - К. М. Жуков та С. П. Тимошенко. Перед цим конкурсом відбулася дискусія у харківській пресі, в якій взяли участь К. М. Бич-Лубенський, Г. К. Лукомський, О. М. Варяницин та інші, що викликало відповідні реакції у пресі інших міст.

Житловий прибутковий будинок у Харкові, 1910-ті pp., архіт. С. П. Тимошенко.
Загальний вигляд.
Школа ім. Т. Г. Шевченка на Павлівці-Лозовій, 35, у Харкові
Фрагмент головного фасаду.

Активне архітектурне життя 1909-1911 pp. породило бажання об'єднати усіх ентузіастів розвитку української культури. На початку 1912 р. було створено літературно-художнє товариство ім. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, очолене К. М. Бич-Лубенським. Проте, через деякий час частина художників та архітекторів під керівництвом С. І. Васильківського виходять з цього товариства і пробують створити окреме об'єднання, що включало лише митців, але самодержавна влада, яка з підозрою ставилася до створення українофільських організацій, не дозволяє цього. Тоді митці утворюють Український художньо-архітектурний відділ при Харківському літературно-художньому гуртку зі своїми автономними правами й можливостями. Почесним головою обирають І. Ю. Рєпіна, головою - С. І. Васильківського, секретарем - О. М. Варяницина (1912-1914 pp.), а потім - С. П. Тимошенка (1915-1917 pp.). За свідченням тогочасної преси, Український художньо-архітектурний відділ головним завданням вважав "поширення українського стилю і українського мистецтва взагалі", а також необхідність "зберегти старовинні пам'ятки України та відродити українське зодчество".

Станція вокзал у Катеринодарі (Ведмедівськс) Кубансько-Чорноморські козачої залізних, 1911-1912 рр., архіт. С. П. Тнмошенко.
Загальний вигляд.
Житловий будинок на вул. Садово-Куликівськії у Харкові, 1910-ті pp.
Загальний вигляд, малюнок за матеріалами С. А. Таранушенка.

З перших днів існування відділ здійснює роботу з вивчення та охорони архітектурно-художньої спадщини, бореться і з реакціонерами, і з шовіністично налаштованими церковниками. Відділ скерував ряд молодих науковців - С. А. Таранушенка, В. М. Галицького, П. П. Савицького, О. О. Ніколаєва - на фіксацію та дослідження цінних пам'яток минулого, встановив зв'язки з Московським археологічним товариством, від якого дістає деяку підтримку. Другою формою праці відділу була організація та проведення архітектурних конкурсів на проекти сільських шкіл, на памятник М. В. Лисенку для Києва, на створення малих архітектурних форм, на розробку проектів сільських клубів, на пам'ятник О. М. Варяницину (1914 р.), на церкви і каплиці, пам'ятник С. І. Васильківському (1916, 1917 pp.). На жаль, умови того часу не дозволили реалізувати жодний з проекгів, які були премійовані. Це були роботи С. П. Тимошенка, К. М. Жукова, П. В. Соколова, В. К. Троценка та ін.

Житловий будинок по вул. Чернишевського у Харкові, 1935 р., архіт. В. А. Естрович
Загальний вигляд.
Житловий будинок по вул. Сумській, 87 у Харкові, 1909 р., архіт. О. М. Гінзбурґ.
Загальний вигляд.
Будинок хлібопекарні в Харкові, 1910-ті pp., архіт. О. І. Линник
Реконструкція головного фасаду.

Значний резонанс в місті та й в інших центрах викликали доповіді та диспути. Серед них треба згадай О. М. Варяницина ("Про український архітектурний стиль", 1912 р.), К. М. Жугова ("Про українське зодчество", 1913 р.; "Українське зодчество Галичини", 1915 р.). Важливими здаються доповіді К. М. Жугова в Москві на V Всеросійському з'їзді зодчих у 1913-1914 pp. ("Про український архітектурний стиль", "Про організацію вивчення пам'яток української старовини"), які уперше показали професійному загалу архітекторів новий напрям української архітектури та роботу відділу. Ці роботи стали важливими сходинками у справі освоєння накопиченого матеріалу, у розробці теорії народностильової архітектури.

Двоквартирний житловий будинок Носівської дослідної сільськогосподарської станції, 1914 р., архіт. Є. Н. Сердюк.
Реконструкція головного фасаду за обмірами та архівними матеріалами, фрагмент плану.
Павільйон Української РСР на Всесвітній кооперативній виставці в Ґенті (Бельгія), 1924 року, архіт В. К. Троценко.
Головний вхід.

Важливо й те, що харківський осередок заклав високомистецькі основи подальшого розвитку національної архітектури України, які проявилися уже в творчості митців на другому та третьому етапах формування УАМ у 1920-1930-ті pp., в творчості В. К. Троценка, В. І. Пушкарьова, К. М. Жукова, О. Г. Молокіна, В. А. Есгровича, Ф. М. Мазуленка, М. Н. Штанделя, П. 3. Крупка, Н. М. Підгорного та інших. Використання створених на початку XX ст. традиційних, оновлених та новаторських форм рідного стилю з поступовим їх перетворенням та розвитком свідчать, що розглянутий центр, набуваючи нових рис, почав перетворюватись на харківську школу модерної української архітектури XX століття, значення якої гідне високої оцінки.

К началу страницы
Зміст    Полтавський центр    Київский центр