Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Журнали, газети, блоги
Олена Крушинска
Будинки iз секретами

Iснує кiлька незвичайних i «дуже київських» будинкiв, обожнюваних мешканцями столицi. Їх залюбки показують дiтям i екскурсантам, коментуючи побачене таємничо приглушеним голосом.

Загадковi споруди вже рокiв сто iнтригують мiщан i приїжджих, обростаючи чутками та легендами. I якщо деякi з них, як ось «Будинок iз химерами», стоять в усiх на виду, то iншi треба ще вiдшукати.

Замок Ричарда Левине Серце

Таку романтичну назву дали кияни з легкої руки письменника Вiктора Некрасова будинковi на Андрiївському узвозi, 15. Дехто вiрить, що й справдi вiдважний англiйський король провiв тут одну лiтню нiч десь так столiттi у дванадцятому... Казковий рицарський замок, та ще й на найгарнiшiй вулицi свiту (i не думайте сперечатися!) просто не мiг би обiйтися без мiстики.

Кажуть, духiв завезли сюди разом iз проектом будiвлi, начебто поцупленим у петербурзького архiтектора, академiка Роберта Марфельда в кiнцi ХIХ столiття. Проект пiтерського будинку пiдозрiло нагадує київський «замок Ричарда», тiльки на безнадiйно пласкiй мiсцевостi.

Оповитий легендами "Замок Ричарда Левине Серце" (ліворуч) став невід'ємним від силуету міста.
За документами, неоготичний особняк iз гострими шпилями, зубчастими стiнами та критою галереєю звiв 1904 року на Андрiївському узвозi технiк-будiвельник Андрiй Краусс на замовлення київського пiдрядника Дмитра Орлова. Той вирiшив вкласти грошi у прибутковий будинок (Київ якраз переживав будiвельну лихоманку), проте... скоро був застрiлений за загадкових обставин. Його вдова мусила продати будинок.

I ось щойно новий власник здав квартири в оренду, Києвом поповзли чутки про нечисту силу. Домовики в будинку бешкетували артистично. Спочатку починали рипiти дошки пiдлоги, потiм iз димарiв чулося шурхотiння, плач i несамовите завивання. Пiд час грози й сильного вiтру обстановочку доповнювали стогони та волання з кутової башти. Переляканi київськi обивателi волiли б рознести проклятий будинок на друзки. I тодi один iз його мешканцiв, професор духовної академiї Степан Голубєв, зiграв роль героя-рятiвника. Якось, змучений завиваннями, вiн застромив руку в комин i надибав джерело звукiв — дiряву яєчну шкаралупу, своєрiдний резонатор, скорiш за все — прикол будiвельникiв, яких чимось роздратував пiдрядник...

Може, й так, але будинок не втратив мiстичного ореолу. В кiнцi 1960-х вiн, напханий звичайними комуналками, став мiсцем паломництва київської богеми, ваблячи, зокрема, подвiр’ям iз фантастичним краєвидом Подолу та Лiвого берега. Рокiв п’ятнадцять тому «замок Ричарда» стояв покинутий i зловiсно дивився в далечiнь червоними вiкнами — певно, вони були забитi фанерою такого кольору. Потiм iз будинку вирiшили зробити VIP-готель, i зiпсували весь колорит «євроремонтом». Але нiчогiсiнько з того не вийшло: спочатку треба було з привидами домовитися. Пройдiть повз «замок» якось пiзно увечерi — вiн досi стоїть темний i порожнiй, i тiльки в одному вiконечку мерехтить свiтло...

Будинок № 13, револьвер i кремовi штори

Сусiднiй за номером, але розташований значно нижче по Андрiївському узвозу, будинок № 13 — саме його так тепло змальовує киянин Михайло Булгаков на сторiнках «Бiлої гвардiї». Пам’ятаєте кремовi штори, якi наче захищали родинний затишок Турбiних? Пiзнаєте оцю вузьку щiлину мiж будинками, де Нiколка ховав зброю вiд обшуку? Не у романi, а насправдi цю споруду «постройки изумительной», двоповерхову з боку вулицi та одноповерхову з боку подвiр’я — дуже любила сiм’я Булгакових, що винаймала в ньому квартиру № 2 на другому поверсi у 1909–1919 роках. Домовласники Листовничi постали у романi в подобi не надто позитивних персонажiв Лисовичiв.

Iнтер’єри «№ 13» любовно вiдтворенi за описом у романi та спогадами сучасникiв, i тепер тут дiє лiтературно-меморiальний музей Булгакова. Для вiдвiдувачiв, крiм унiкальної колекцiї експонатiв, тримають напоготовi кiлька таємничих iнсталяцiй. Яких? Заходьте — побачите.

"Будинок № 13" змальований Булгаковим в однойменному оповіданні та романі "Біла гвардія". Насправді тут мешкала сім'я самого письменника.

Замок — не барона i не Штейнгеля

Будинку-замку біля Золотих Воріт раніше не затуляли дерева...
Неповторний готичний силует, стрiлчастi вiкна й гострий шпиль — принади будинку-замку на Ярославовiм валу, 1, що в тилу Золотих ворiт. Його вхiд охороняють крилатi потвори (нi, не в чорнiй унiформi та з рацiєю, а кам’янi, над порталом); але якщо вас уже пропустили, то, пройшовши крiзь вишукану браму на подвiр’я, на порозi будинку прочитаєте привiтання латиною: «Salve».

Часто путiвники наводять гарну, але помилкову назву «Замок барона Штейнгеля». Насправдi будинком володiв помiщик Михайло Подгорський, а пiзнiше — «цукровий король» Лев Бродський. А барон Магнус-Карл-Олександр Вiльгельмович Штейнгель мешкав (а також торгував вином iз власних виноградникiв) у сусiдньому особняку пiд номером 3, де зараз посольство Iндiї.

Будинок-замок (1898) довго тримав у секретi iм’я свого творця. Кому тiльки приписували авторство! Києвознавець Михайло Кальницький знайшов докази на користь Миколи Добачевського. Цей молодий iнженер приїхав до Києва в кiнцi ХIХ столiття i швидко досяг успiхiв, але скоро його «вижила» звiдти iнтригами мiсцева архiтектурна елiта.

«Будинок iз кiшками»

"Будинок із кішками".
На тому ж Ярославовiм валу, тiльки пiд номером 28/31, мешкав видатний архiтектор Володимир Безсмертний. Понад чверть сторiччя вiн був губернським iнженером, тобто контролював будiвельнi роботи по усiй Київщинi. Але нас цiкавить зведений за його проектом «Будинок iз кiшками» на Гоголiвськiй, 23, який, подiбно до будинку-замку, часто приписують Городецькому. Не лише коти, а й сови, i незвичайнi маскарони прикрашають сецесiйний особняк, змушуючи цiкавих киян ламати голови над прихованим сенсом цього декору.

Клiнiка Качковського

Бетонного лева на клініці Качковського знизу ледь можна розгледіти.
Вона досi знаходиться пiд охороною лева. Бетонний звiр грiзно рикає на нас i наче ось-ось кинеться, вiдштовхнувшись вiд даху будинку № 33 по вулицi О. Гончара. Колись йому випало стерегти спокiй самого Петра Столипiна, голову росiйського уряду, який помирав у лiкарнi пiсля замаху терориста.

Прегарний особняк у стилi модерн (1907) побудований за проектом Iгнацiя Лєдуховського. Скульптурнi роботи виконав Федiр Соколов (його автограф — бiля пiднiжжя лева), який до того спiвпрацював з iталiйцем Елiа Сала, автором оздоб на всiх витворах Городецького. Оздоблення клiнiки насичене символiкою: змiї асоцiювалися з медициною, сирени (з пишними зачiсками у стилi 1900-х) вiдвертали бiду, традицiйнi сецесiйнi лiлеї уособлювали чистоту. Найкращi в усьому Києвi металевi ворота у стилi модерн мали попередника у Парижi роботи славетного француза Гiмара.

В особняку вiдкрив приватну клiнiку лiкар Качковський, пiсля смертi якого заклад перейшов до його колеги — Маковського. До нього й привезли 1 вересня 1911 року пiдстреленого Столипiна. У повоєннi часи будинок використовували пiд медичнi установи. З 1998-го тут базувався штаб Народного Руху України i в колишнiй операцiйнiй знаходився кабiнет його лiдера — В’ячеслава Чорновола.

Будинок «голубих» атлантiв

"Голубі" атланти.
Вiн постає на Костельнiй, 7 не менш яскравим представником київського модерну, над яким теж попрацював скульптор Соколов. Його старанням високий i стильний будинок рясно прикрашений сецесiйними вазами, масками i янголятками. Портал брами фланкують барельєфнi чоловiки зi збентеженими обличчями. Але найдужче особняк iнтригує скульптурною композицiєю з атлантiв iз накачаними оголеними торсами. Вони стоять утрьох, обiймаючись. Що це — мотиви декадансу, вплив творчостi Врубеля чи вияв нетрадицiйної сексуальної орiєнтацiї? Суперечки тривають.

«Дiм скорботної вдови»

Особняк на Лютеранськiй, 23, один iз найкращих зразкiв модерну в мiстi (1907, архiтектор Едуард Брадтман) розбавляє порушену нами чоловiчо-звiрину тематику. Кам’яними щоками сумної красунi з каштановим листям на чолi пiд час дощу невпинно течуть сльози. Сентиментальнi кияни свято переконанi, що особняк належав якiйсь безутiшнiй удовi. Але насправдi його замовив купець II гiльдiї Сергiй Аршавський (шукайте монограму «АС» над балконом), який зовсiм не бiдував, та й у родинi його панував лад i спокiй. Чому ж плаче жiнка — досi загадка.
"Дім скорботної вдови".

«Шоколадний будинок» i особняк Ковалевського

Апетитні оздоби "Шоколадного будиночка".
Особняк на Шовковичнiй, 17/2 (1901) з усiма своїми листочками, гiрляндочками та лев’ячими мордочками завжди нагадував ласунам шоколадний тортик, особливо коли був пофарбований у лискучобрунатний колiр. Побув вiн власнiстю генерала, баронеси, купця, а пiсля революцiї — помешканням мiнiстрiв, полiтикiв i вчених. До побудови «Бермудського трикутника» — центрального загсу, в «шоколадному будиночку» офiцiйно починалося солодке життя молодят. Так сталося, до речi, й з батьками авторки статтi, за що будинковi окрема подяка.

Над вiкнами другого ярусу — кам’янi собачi портрети. За легендою, таку згадку лишив про улюбленого песика його хазяїн — лiсопромисловець, меценат i затятий мисливець Могильовцев.

Навпроти, на фасадi розкiшного особняка Ковалевського (вул. Пилипа Орлика, 1/15), бiльше схожого на середньовiчний замок iз гранчастою вежею, тiшать спостережливих перехожих котячi мордочки. В них автор будинку, тодi ще молодий архiтектор Павло Альошин залишив нам... власний портрет. Схожiсть беззаперечна. Напевно, Альошин залишив його на докiр невдячному замовниковi, який не змiг достатньо оцiнити його улюблене творiння i до того ж постiйно зачiпав своїми кпинами i безпiдставними претензiями. Але Ковалевський не був таким уже сухарем. На його замовлення одна з кiмнат будинку повнiстю iмiтувала купе залiзничного вагона: вузьке вiкно, полицi, плафони — на згадку про знайомство господаря з його майбутньою коханою дружиною, яке зав’язалося саме у поїздi.

Ляльковий замок

Нинi це будинок Спiлки письменникiв України на Банковiй, 2. Його добре пам’ятають тi, хто брав участь у блокадi Адмiнстрацiї Президента пiд час «помаранчевої революцiї», адже тут приймали «на вiдiгрiв» мiтингувальникiв. Їм, певно, було не до споглядання лiплення й розкiшних пiчних кахлiв. Мiнiатюрний, пишно декорований у стилi неоренесансу палацик (1898) створив вiдомий архiтектор Володимир Нiколаєв на замовлення цукропромисловця Лiбермана. А в чому ж секрет? У спецiальнiй молiльнi на верхньому поверсi зроблено... розсувну стелю, щоб господар мiг iз комфортом виконати вимоги iудейського свята Суккот, коли вiрнi мають тиждень на рiк жити просто неба.
"Ляльковий замок", нині будинок Спілки письменників України, тішить розкішним ліпленням, пічними кахлями й інтригує розсувною стелею.

Нам удалося за допомогою києвознавцiв Дмитра Лаврова, Дмитра Малакова, Михайла Кальницького та Леонори Рахлiної розгадати дещицю київських секретикiв. Але таємницi будинкiв-загадок, певно, нiколи не вичерпаються. Та й не треба! Бо коли приводиш сюди своє дитя, раптом так гостро пригадуєш, як нещодавно сам стояв тут, задерши носа (у дитинствi всi будинки високi), а дiдусь усмiхався в бороду i розповiдав тобi цю саму iсторiю...

Фото автора

Источник: Міжнародний туризм

К началу страницы